Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 136/1187/16-ц
провадження № 61-36223св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач (за первісним позовом)- Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідачі (за зустрічним позовом)- Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
третя особа (за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2016 року
у складі судді Стадника С. І. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької
області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б.,
Медвецького С. К., Шемети Т. М.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.
Позовна заява ТОВ «Порше Мобіліті» мотивована тим, що 25 січня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 95 535,30 грн, що еквівалентно 11 882,50 дол. США, строком на 60 місяців зі сплатою 9,9 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з цільовим призначенням для придбання автомобіля Volkswagen Polo.
Кредитні зобов'язання позичальника забезпечені порукою ОСОБА_2 , про що зазначено у кредитному договорі, який підписаний поручителем.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,
26 січня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено договір застави, предметом якого є вищевказаний автомобіль Volkswagen Polo.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, станом на 06 липня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 117 257,47 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом (кредитом) - 104 307,87 грн, заборгованості зі сплати процентів за період з 01 серпня 2015 року до 06 липня 2016 року -
9 752,78 грн, а також 3 % річних за період з 01 серпня 2015 року до 06 липня 2016 року - 3 196,82 грн.
Починаючи з серпня 2015 року ОСОБА_1 припинив сплачувати страхові платежі, у зв'язку з чим позивачу завдано збитки у розмірі 7 601,19 грн у вигляді невідшкодованих страхових платежів, які були здійснені ТОВ «Порше Мобіліті» у період з серпня 2015 року до квітня 2016 року. Вказувало, що загальна вартість витрат на правову допомогу, яка має бути відшкодована позивачу становить 12 000 грн. Отже, загальна заборгованість перед ТОВ «Порше Мобіліті» становить 136 858,66 грн.
На підставі викладеного ТОВ «Порше Мобіліті» просило у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором від 25 січня 2012 року у розмірі 136 858,66 грн на користь ТОВ «Порше Мобіліті» звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Volkswagen Polo, згідно з договором застави від 26 січня 2012 року, шляхом його реалізації на торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Порше Мобіліті», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання правочину в частині недійсним.
Зустрічна позовна заява ТОВ «Порше Мобіліті» мотивована тим, що 25 січня 2012 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Порше Мобіліті» укладено вищевказаний кредитний договір, який забезпечений порукою
ОСОБА_2 та договором застави, предметом якого є автомобіль Volkswagen Polo.
Вказував, що свої зобов'язання за кредитним договором він виконав
у повному обсязі у грудні 2014 року, перерахувавши 92 626,84 грн, які були зараховані на банківський рахунок ТОВ «Порше Мобіліті», що вказаний
у договорі. Вважав, що зобов'язання за кредитним договором припинилися.
Проте, кредитодавець у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не здійснив відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення аж до повного погашення.
Так, керуючись пунктом 3.1 умов кредитування, кредитор зарахував частину коштів у рахунок погашення заборгованості, а решту суми, зарахував як авансовий платіж за рахунок якого здійснювалось повернення кредиту в строк, передбачений графіком погашення кредиту.
Вважав, що порядок дострокового повернення кредиту, який визначений умовами кредитування у пункті 3.1, суперечить приписам Закону
України «Про захист прав споживачів», тому, відповідно, він є недійсним.
На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним пункт 3.1 кредитного договору від 25 січня 2012 року, укладеного між сторонами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2016 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним пункт 3.1 загальних умов кредитування, додаток до кредитного договору від 25 січня 2012 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов'язання за кредитним договором у ОСОБА_1 припинилось у зв'язку з належним виконанням, а положення пункту 3.1 умов кредитування є несправедливими та суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів».
Додатковим рішенням Липовецького районного суду Вінницької області
від 20 грудня 2016 року (в складі судді Стадника С. І.) стягнуто з ТОВ «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551,20 грн. Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час вирішення спору по суті судом не вирішено питання розподілу судових витрат, які доведені та підлягають стягненню з ТОВ «Порше Мобіліті».
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позичальник не пропустив строк позовної давності, оскільки останній достроково погасив кредит у грудні 2014 року, і з того часу міг дізнатись про порушення свого права, а позов подано у межах трирічного строку - 21 серпня 2016 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «Порше Мобіліті» просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не розглянуто позовні вимоги в частині стягнення на користь ТОВ «Порше Мобіліті» збитків у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору щодо страхування автомобіля.
Суди дійшли помилкового висновку про виконання позичальником умов кредитного договору внаслідок сплати у грудні 92 626,84 грн. У матеріалах справи немає жодних належних та допустимих доказів, які б встановлювали або підтверджували, що станом на грудень 2014 року заборгованість за кредитним договором (включно із залишком неповернутої суми кредиту, процентів за користування ним та іншими нарахуваннями за договором) становила саме 92 626,84 грн.
Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредитору суму коштів у гривні, яка є еквівалентною
11 882,50 дол. США, станом на дату сплати таких коштів, проте такі умови позичальник не виконав належним чином, тому утворилася заборгованість.
У матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія зведеної облікової виписки з рахунку позичальника станом на 15 грудня 2014 року, яка підтверджує наявність простроченої заборгованості за договором зі сплати щомісячних платежів, штрафних санкцій, відшкодування страхових платежів, відшкодування інших витрат відповідно до договору за період
з квітня 2014 року до грудня 2014 року на загальну суму 49 382,63 грн. Проте, вказані докази залишені апеляційним судом поза увагою та не досліджені у сукупності з іншими доказами.
Позивач не заперечує факт сплати позичальником 16 грудня 2014 року 89 426,84 грн та 26 грудня 2014 року 3 200 грн, однак частина цих коштів була зарахована з метою погашення простроченої заборгованості у розмірі 49 382,63 грн, а залишок коштів у розмірі 43 244,21 грн зараховано як авансовий платіж відповідно до умов кредитного договору.
При цьому безпідставним є посилання судів на судові рішення у справі
№ 136/923/14-ц як на належне виконання позичальником умов кредитного договору, оскільки рішення в указаній справі ухвалено у травні 2014 року, 92 626,84 грн сплачено у грудні 2014 року, а заборгованість у цій справі нарахована станом на 06 липня 2016 року.
Крім того, позичальник був ознайомлений з умовами кредитного договору, зокрема з пунктом 3.1, перед його підписанням, погодився з умовами цього правочину та виконував їх тривалий час. Доводи позивача за зустрічним позовом щодо несправедливих умов кредитного договору ґрунтуються на припущеннях та спростовані змістом спірного договору.
Кредитор довів належними доказами розмір заборгованості за кредитним договором, проте такі докази залишилися судами поза увагою та не досліджені належним чином. У матеріалах справи знаходяться виписки по рахунку та розрахунок заборгованості, які не спростовані позичальником та поручителем, тому вимоги кредитора обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що оскаржувані судові рішення є законними та справедливими, оскільки позичальник належним чином виконав умови кредитного договору,
пункт 3.1 цього правочину є недійсним, так як суперечить Закону
України «Про захист прав споживачів», а кредитор безпідставно нарахував заборгованість.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 07 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
11 березня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 25 січня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов останній отримав кредит у розмірі 95 535,30 грн, що еквівалентно 11 882,50 дол. США, строком на 60 місяців зі сплатою 9,9 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з цільовим призначенням для придбання автомобіля Volkswagen Polo.
Згідно з умовами кредитування позичальник зобов'язався повертати кредит в обсязі і терміни, встановлені графіком погашення кредиту.
У пункті 1.3.1 загальних умов кредитування сторони погодили, що розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
У подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів
в іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.
Відповідно до пункту 3.1 загальних умов кредитування, позичальник має право у будь-який час повернути достроково кредит у повному обсязі або
у частині. Для цього позичальник зобов'язаний звернутись до компанії не пізніше ніж за 7 робочих днів до запланованого дня повернення та отримати від компанії відповідний рахунок для сплати (включаючи суму дострокового погашення, процентів і комісії). Разом з рахунком позичальник отримує від компанії новий графік погашення кредиту. Такий графік погашення кредиту вважається погодженим позичальником та набирає чинності з моменту отримання коштів від позичальника на підставі зазначеного рахунку.
Якщо позичальник звертається до компанії після 15 числа поточного місяця для дострокового погашення кредиту (його частини), позичальник зобов'язується сплатити рахунок за поточний місяць відповідно до графіку погашення кредиту, після чого компанія виставляє відповідний рахунок до сплати (включаючи суму дострокового погашення, проценти і комісію). Разом з рахунком позичальник отримує від компанії новий графік погашення кредиту (у випадку погашення позичальником частини кредиту). Такий графік погашення кредиту вважається погодженим позичальником та набирає чинності з моменту отримання коштів від позичальника на підставі зазначеного рахунку. Якщо у порушення вимог цього пункту позичальник достроково поверне кредит у повному обсязі або у частині без попереднього отримання у компанії відповідного рахунку (включаючи суму дострокового погашення, процентів і комісії), цей платіж вважатиметься авансовим платежем і зараховуватиметься у сплату суми, яка відшкодовує частину платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту в строки, передбачені графіком погашення кредиту; проценти, комісії та інші платежі, що відносяться до періоду за який здійснено авансовий платіж, зменшенню не підлягають і повинні бути сплачені позичальником у повному обсязі.
ОСОБА_1 тривалий час погашав кредит відповідно до графіку платежів, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
Кредитні зобов'язання позичальника забезпечені порукою ОСОБА_2 , про що зазначено у кредитному договорі, який підписаний поручителем.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,
26 січня 2013 року, між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено договір застави, предметом якого є автомобіль Volkswagen Polo.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 травня 2014 року у справі № 136/923/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 жовтня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, відмовлено у задоволенні позову
ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків відповідно до кредитного договору.
Рішення у справі № 136/923/14-ц мотивоване тим, що боржником не порушено термін внесення щомісячного чергового платежу за кредитним договором більше ніж на один календарний місяць, тому відсутні підстави, передбачені пунктом 3.2 кредитного договору, для дострокового повернення кредиту на вимогу кредитора.
Пунктом 5.5 кредитного договору визначено, зокрема, що позичальник зобов'язується забезпечити страхування майна, яким забезпечено виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором на протязі дії кредитного договору в страховій компанії, яка авторизована ТОВ «Порше Мобіліті».
Відповідно до пункту 5.6 кредитного договору в тому випадку, якщо позичальник не сплатить суми страхових платежів на користь страхової компанії у строки, обумовлені договором страхування, вказаним у пункті 5.5 цього кредитного договору, позичальник дає згоду і доручає кредитору здійснити від імені і за рахунок позичальника сплату страхових платежів, передбачених таким договором (договорами) страхування, на користь страхової компанії. Позичальник компенсує кредитору витрати, понесені останнім у зв'язку з виконанням даного доручення.
Згідно з рахунками-фактурою ТОВ «Порше Мобіліті» сплачувало Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Українська страхова група» страхові платежі по добровільному страхуванню ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів, зокрема за переданий в заставу автомобіль Volkswagen Polo.
Встановлено, що 22 квітня 2016 року ОСОБА_1 отримав вимогу
ТОВ «Порше Мобіліті» про сплату заборгованості за кредитним договором,
а саме: невиплачену суму кредиту у розмірі 4 197,50 дол. США, процентів за користування кредитом за період з серпня 2015 року до квітня 2016 року - 7 972,30 грн, несплачених рахунків щодо компенсації страхових платежів відповідно до пункту 5.6 кредитного договору за період з 2015 року
до квітня 2016 року - 7 467,07 грн.
Відповідно до наданого позивачем за первісним позовом у цій справі розрахунку ОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, тому станом на 06 липня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 117 257,47 грн, яка складається із заборгованості за основним боргом (кредитом) - 104 307,87 грн, заборгованості зі сплати процентів за період з 01 серпня 2015 року до 06 липня 2016 року -
9 752,78 грн, а також 3 % річних за період з 01 серпня 2015 року до 06 липня 2016 року - 3 196,82 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої
статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник
і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором
у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Предметом спору за первісними позовними вимогами є звернення стягнення на автомобіль Volkswagen Polo, який є предметом застави,
у забезпечення зобов'язань за кредитним договором. Разом з тим, для вирішення цих позовних вимог необхідно встановити розмір боргу, який підлягає до стягнення з боржника та поручителя солідарною.
Як встановлено судами, строк дії кредитного договору складає 60 місяців
(5 років) з 25 січня 2012 року до 25 січня 2017 року.
Кредитор надав кредит на купівлю автомобіля, який передано у заставу. Боржник тривалий час сплачував заборгованість без прострочень, про що встановлено рішенням Липовецького районного суду Вінницької області
від 26 травня 2014 року у справі № 136/923/14-ц, яке набрало законної сили. Так, указаним рішенням встановлено, що боржником не порушено термін внесення щомісячного чергового платежу за кредитним договором більше ніж на один календарний місяць, тому відсутні підстави, передбачені пунктом 3.2 кредитного договору, для дострокового повернення кредиту на вимогу кредитора.
Під час розгляду справи № 136/923/14-ц кредитор просив стягнути заборгованість, яка виникла до 30 квітня 2014 року, разом з тим, предметом цього спору є заборгованість станом на 06 липня 2016 року.
Позичальник вказував, що 16 грудня 2014 року (після набрання законної сили рішенням у справі № 136/923/14-ц) він здійснив погашення заборгованості за кредитом у розмірі 89 426,84 грн, а 26 грудня 2014 року - 3 200 грн, які вказаному йому за телефоном невідомою особою (представником позивача). Документально оформлення виконання повного погашення заборгованості з припиненням кредитних зобов'язань він з представниками кредитодавця не оформлював.
Під час укладення кредитного договору сторони погодили, що цей договір складають у тому числі і загальні умови кредитування.
Як встановлено вище, відповідно до умов пункту 3.1 кредитного договору позичальник має право в будь-який час повернути достроково кредит
у повному обсязі або у частині. Для цього позичальник зобов'язаний звернутись до компанії не пізніше ніж за 7 робочих днів до запланованого повернення та отримати від компанії відповідний рахунок для сплати (включаючи суму дострокового погашення, проценти і комісії). Разом
з рахунком позичальник отримує від компанії новий графік погашення кредиту. Такий графік погашення кредиту вважається погодженим позичальником та набирає чинності з моменту отримання коштів від позичальника на підставі зазначеного рахунку. Якщо у порушення зазначених вимог позичальник достроково поверне кредит у повному обсязі або в частині без попереднього отримання від кредитора рахунку, цей платіж вважатиметься авансовим платежем і зараховуватиметься у сплату суми, яка відшкодовує частину платежів, що підлягають сплаті у повернення кредиту у строки, передбачені графіком погашення кредиту.
Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит визначені
у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору).
Пунктом «ж» частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про можливість дострокового повернення кредиту та його умови.
Як встановлено вище, вказані вимоги Закону кредитором виконано, що підтверджується пунктами 3.1 та 9.5 кредитного договору.
Разом з тим, позивачем за зустріним позовом не подано до суду належних та допустимих доказів порушення кредитором вимог Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) під час укладення спірного правочину, тому висновки апеляційного суду в цій частині ґрунтуються на припущеннях, що заборонено процесуальним законом.
Установлено, що спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; кредитор надав ОСОБА_1 всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.
Апеляційний суд, враховуючи встановлені вище обставини справи, не перевірив правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 кредитного договору, не правильно застосувавши вимоги статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, апеляційний суд не перевірив, чи дотримався ОСОБА_1 порядку дострокового повернення кредиту згідно з умовами договору за ініціативою позичальника, чи не є сплачені ним 16 грудня 2014 року 89 426,84 грн та 26 грудня 2014 року 3 200 грн авансовим платежем.
Не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про припинення кредитного зобов'язання у зв'язку з достроковим погашенням кредиту позичальником, оскільки дії позичальника, вчинені ним на дострокове погашення кредиту, суперечать змісту пункту 3.1 кредитного договору.
За таких обставин, висновки апеляційного суду про дострокове
повернення кредитних коштів позичальником не узгоджується зі змістом
пункту 3.1 кредитного договору.
Оскільки кредитний договір чинний до 25 січня 2017 року та ОСОБА_1 порушив умови цього договору, то ТОВ «Порше Мобіліті» мало право звернутися з позовом про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на майно. При цьому, розмір боргу та підстави позову підлягли доказуванню.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції не досліджено надані кредитором докази на підтвердження кредитної заборгованості, зокрема, рахунки-фактури, графік погашення кредиту, розрахунок заборгованості тощо.
Без дослідження вказаних доказів та встановлення фактичних обставин, зокрема щодо наявності (відсутності) заборгованості за кредитним договором, її розміру (у разі наявності), не можливо вирішити спір у цій справі, а відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд апеляційної інстанції не перевірив доводи ТОВ «Порше Мобіліті» щодо несплати позичальником страхових платежів, що передбачено умовами кредитного договору.
Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою не перевірив належним чином та не спростував доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом всупереч вимогам процесуального закону не мотивовано відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь ТОВ «Порше Мобіліті» збитків у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору щодо страхування автомобіля.
Разом з тим, у мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаних обставин та вимог процесуального законодавства, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, що призвело до неправильного вирішення справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлено, не надано належної правової оцінки зібраним
у справі доказам у сукупності, не перевірено, чи підлягали застосуванню до спірних правовідносин вказані положення чинного законодавства, тому спір залишився не вирішеним судом відповідно до вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню
з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська
С. П. Штелик