Постанова
Іменем України
17 червня 2020 року
м. Київ
справа № 493/1796/16-ц
провадження № 61-45869св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року у складі судді Бодашко Л. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Калараша А. А., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду, посилаючись на те, що з 23 жовтня 2011 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 14 липня 2016 року.
За час спільного проживання ними було набуто спільне майно.
Домовленості щодо розподілу майна не знайдено, у зв'язку з чим просив: визнати спільним сумісним майном подружжя житловий будинок з господарськими будівлями, розташований на АДРЕСА_1 , вартістю 95 640 грн; циркулярку вартістю 1 700 грн; холодильник «Індезіт» вартістю 1 500 грн; холодильник «Норд» вартістю 4 000 грн; електромотор вартістю 500 грн; мотокосу вартістю 1 000 грн; електрозварювальний апарат вартістю 1 000 грн; бензопилу «Штіль» вартістю 900 грн; електротеребілку без мотора вартістю 200 грн; електроваги вартістю 450 грн; зарядний пристрій вартістю 200 грн; кутову шліфувальну машину (болгарку) вартістю 320 грн; електродуховку вартістю 650 грн; газову плиту вартістю 100 грн; два газових балони по 200 грн, на загальну суму 400 грн; тачку вартістю 650 грн; січкарня з електромотором вартістю 2 000 грн; мопед вартістю 2 000 грн; два серванти по 400 грн, на загальну суму 800 грн; два круглих столи по 200 грн, на загальну суму 400 грн; чавунну плиту розміром 40х70 см вартістю 400 грн; чавунну плиту розміром 40х40 см вартістю 100 грн; 40 листів профнастілу (142,5 грн за штуку), на загальну суму 5 700 грн; шифер в кількості 25 штук по ціні 50 грн за 1 штуку, на суму 1 250 грн; відра в кількості 6 штук по ціні 40 грн за штуку на суму 240 грн; тумба під телевізор вартістю 500 грн; 2 корови «Дуня», «Ласуня» (ідентифікаційні номери UA 8010673815 та UA 8010673814 ) віком 6 років вартістю 15 000 грн за одну, на суму 30 000 грн; корова « Бурьонка » (ідентифікаційний номер UA 8010673816 ) віком 4 роки вартістю 15 000 грн; корова « Квітка » (ідентифікаційний номер UA 5100161296 ) віком 14 років вартістю 15 000 грн; теля 3 місяці (станом на травень 2016 року) - 500 грн; тюль на 5 вікон вартістю 1 500 грн; ламбрекени 2 штуки вартістю 500 грн за штуку, на суму 1 000 грн; штори вартістю 1 000 грн; ковдри в кількості 2 штуки по ціні 250 грн за кожну, на суму 500 грн; балія на 100 літрів вартістю 300 грн; ванночка на 60 літрів вартістю 200 грн; хлібопічка вартістю 650 грн; інкубатор вартістю 300 грн; два квадратні столи вартістю 100 грн за штуку, на суму 200 грн; чотири стільці по 40 грн за штуку, на суму 160 грн; велосипед вартістю 1 250 грн; труба діаметром 60 см довжиною 5 метрів вартістю 1 250 грн; драбина вартістю 400 грн; сепаратор вартістю 500 грн; два бідони по 38 літрів по 300 грн, на суму 600 грн; три бідони по 25 літрів вартістю по 250 грн, на суму 750 грн; дерев'яні стовпчики в кількості 35 штук по ціні 20 грн за штуку, на суму 750 грн; дрова 8 куб. м по 300 грн за один кубічний метр, на суму 2 400 грн; вугілля 3 тони по 400 грн за тонну, на суму 1 200 грн; 10 шпал по 50 грн за штуку, на суму 500 грн; бруски, рейки, штахети, на суму 2 229 грн; банки 0,5 л 60 штук вартістю по 3 грн, на суму 180 грн; банки 1 л 60 штук по 5 грн за штуку, на суму 300 грн; банки 3 л 80 штук по 10 грн за штуку, на суму 800 грн; ручне точило вартістю 280 грн; вила 4 штуки по 50 грн за штуку, на суму 200 грн; лопати 4 штуки по ціні 30 грн за штуку, на суму 120 грн; граблі 4 штуки по 25 грн за штуку, на суму 100 грн; 5 бочок по 200 л по ціні 50 грн за штуку, на суму 250 грн; посуд на 300 грн, а всього майна на суму 203 469 грн.
Виділити йому у власність наступне майно з числа спільного сумісного майна подружжя: 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , вартістю 47 820 грн; циркулярку вартістю 1 700 грн; холодильник «Індезіт» вартістю 1 500 грн; мотокосу вартістю 1 000 грн; електрозварювальний апарат вартістю 1 000 грн; бензопилу «Штіль» вартістю 900 грн; зарядний пристрій вартістю 200 грн; кутову шліфувальну машину (болгарку) вартістю 320 грн; газову плиту вартістю 100 грн; газовий балон вартістю 200 грн; тачку вартістю 650 грн; сервант вартістю 400 грн; круглий стіл вартістю 200 грн; чавунну плиту 40х70 см вартістю 400 грн; чавунну плиту розміром 40х40 см вартістю100 грн; профнастіл - 20 листів вартістю 142,5 грн за штуку, на суму 2 850 грн; 12 листів шиферу по ціні 50 грн, на суму 600 грн; три відра вартістю по 30 грн, на суму 120 грн; тумбу під телевізор вартістю 500 грн; одну корову віком 6 років вартістю 15 000 грн; корову « Буренка » (ідентифікаційний номер UA 8010673816 ) віком 4 роки вартістю 15 000 грн, трьох місячне теля станом на травень 2016 року вартістю 500 грн; тюль вартістю 750 грн; ламбрекен у кількості одна штука вартістю 500 грн; штори вартістю 500 грн; ковдра вартістю 250 грн; балію на 100 літрів вартістю 300 грн; квадратний стіл вартістю 100 грн; два стільці вартістю по 40 грн, на суму 80 грн; велосипед вартістю 1 500 грн; трубу діаметром 60 см довжиною 5 м вартістю 1 250 грн; драбина вартістю 400 грн; сепаратор вартістю 500 грн; один бідон на 38 літрів вартістю 300 грн; 1 бідон на 25 літрів вартістю 250 грн; дерев'яні стовпчики 17 штук вартістю по 20 грн за штуку, на суму 340 грн; 4 куб. м дров по 300 грн за куб. м, на суму 1 200 грн; 1,5 тони вугілля по ціні 400 грн за тону, на суму 600 грн; шпали 5 штук по 50 грн за штуку, на суму 250 грн; бруски, рейки, штахети на суму 2 229 грн; банки 0,5 л 30 штук по 3 грн за штуку, на суму 90 грн; банки 1л 30 штук по 5 грн за штуку, на суму 150 грн; банки на 3 л 40 штук по 10 грн за штуку, на суму 400 грн; ручне точило 1 штука вартістю 280 грн; вила 4 штуки по ціні 50 грн за штуку, на суму 200 грн; дві лопати по ціні 30 грн за штуку, на суму 60 грн; граблі 4 штуки по 25 грн за штуку, на суму 100 грн; дві бочки по 200 л по 50 грн за штуку, на суму 100 грн, а всього майна на суму 103 739 грн та стягнути з відповідача на його користь судові витрати в сумі 1 290 грн 90 коп.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року позов задоволено частково.
Виділено у власність ОСОБА_1 наступне майно: січкарню вартістю 400 грн; один круглий стіл вартістю 200 грн; сервант вартістю 400 грн; мопед вартістю 2 000 грн, а всього майна на суму 3 000 грн.
Виділено у власність ОСОБА_2 наступне майно: холодильник марки «Індезіт» вартістю 1 500 грн; тумбу під телевізор вартістю 500 грн; тачку вартістю 650 грн; один круглий стіл вартістю 200 грн, а всього майна на суму 2 850 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 401,20 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів про наявність всього майна, яке на вимогу позивача підлягає розподілу, та не спростовано те, що спірний будинок є особистою власністю відповідача.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно посилався на опис майна, придбаного подружжям в шлюбі, як належний та допустимий доказ. По іншому майну, зазначеному в позові, яке просить собі виділити позивач, відсутні будь-які докази його наявності та його вартості.
Також апеляційний суд зазначив про те, що хоча спірний будинок було придбано відповідачем у період перебування її у шлюбі з позивачем, проте матеріали справи не містять достатніх та безспірних доказів того, що спірний будинок було придбано за спільні кошти подружжя. Таких доказів не було надано позивачем і у суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано докази, які були подані позивачем до суду першої інстанції та не надано оцінки незаконним діям відповідача.
Також суд безпідставно вийшов поза межі позовних вимоги, оскільки зі сторони відповідача будь-яких вимог щодо визнання за нею права власності на частку в спільному сумісному майні подружжя до суду не надходило.
Крім цього, суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, хоча вони суперечать обставинам справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що ОСОБА_1 фактично вимагає надати нову правову оцінку фактичним обставинам справи, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
Доводи заявника, що своєю участю у веденні спільного господарства набув права власності на 1/2 будинку, в судових рішеннях обох інстанцій зазначено про відсутність вимоги визнати спільним майном внаслідок істотного збільшення вартості майна одного з подружжя.
Крім цього, твердження позивача про неврахування правового висновку Верховного Суду України № 6-843цс17 та постанови Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц є безпідставними, бо ОСОБА_2 надано цілий ряд належних та допустимих доказів розрахунку за придбаний будинок до одруження та власними коштами.
З урахуванням викладеного, просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 жовтня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_7 , видане виконкомом Баланівської сільської ради Бершадського району Вінницької області, актовий запис № 21.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
За період перебування у шлюбі, подружжям було придбано наступне майно: циркулярка; холодильник «Індезіт»; електромотор; електрокосилка; електрозварювальний апарат; бензопила; електротеребилка; електроваги; зарядне; болгарка; електродуховка; газова плита; два газових балони; тачка; мотокоса; мопед; два серванти; два круглих стола; дві чавунні плити; матеріали на огорожу: труби 20х30 - 60 м; профнастіл 40 штук; штхети; рейки; мотоцикл; пральна машина та електроплита, про що свідчить опис майна, придбаного подружжям в шлюбі, складеного старостою села Білине ОСОБА_12 , депутатом міської ради ОСОБА_13, сусідкою ОСОБА_14, за участю позивача та відповідача.
З вищеперерахованого майна в наявності є тільки січкарня, два круглих столи, сервант, мопед, холодильник «Індезіт», тумба під телевізор, тачка.
Де знаходиться інша частина спільного майна подружжя не відомо.
Позивач стверджує, що його вивезла і сховала відповідач, а відповідач стверджує, що все це майно було в домогосподарстві, в якому залишився проживати позивач, тому вона вважає, що саме він вивіз це майно в село Баланівку.
Належних та допустимих доказів того, що майно перебуває у позивача, відповідача чи у третіх осіб суду не представлено, а неодноразові звернення ОСОБА_1 до поліції, вказують лише на те, що цього майна немає в наявності, але де воно знаходиться і хто, конкретно його і куди вивіз, не встановлено.
В судовому засіданні сторони дійшли згоди щодо вартості наявного спірного майна, яка не оспорюється сторонами.
Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 до одруження з позивачем домовилася із ОСОБА_9 , яка є власником будинку на АДРЕСА_1 , про придбання цього будинку і 01 серпня 2011 року сплатила продавцю належній їй на праві власності грошові кошти в розмірі 10 000 грн як авансовий платіж, після чого приступила до ремонту будинку.
01 жовтня 2011 року ОСОБА_2 виплатила за придбаний будинок ще 20 000 грн і продовжила ремонт будинку за власні кошти до 20 травня 2012 року.
На ремонт відповідач витратила ще 15 000 грн.
У зв'язку з тим, що у ОСОБА_9 були труднощі з оформленням права власності на будинок після смерті батька, то 08 жовтня 2012 року вона звернулася до суду про встановлення факту родинних стосунків, заява якої судом була задоволена, тому ОСОБА_2 вимушена була звернутися до суду в 2014 році і тільки рішенням Балтського районного суду Одеської області від 17 липня 2014 року за нею було визнано право власності на вищевказаний будинок.
В матеріалах справи є розписки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з яких судами встановлено, що вищевказаний будинок був придбаний за особисті кошти відповідача в сумі 45 000 грн.
З цих же розписок встановлено, що ОСОБА_1 взяв зобов'язання повернути ОСОБА_2 повну вартість 1/2 частини будинку і тільки в цьому разі будинок буде рахуватися спільною сумісною власністю подружжя.
Кошти ОСОБА_1 повинен був виплатити в строк до 01 березня 2013 року, а у разі несвоєчасної сплати цих коштів, або несплати їх, ОСОБА_1 повністю втрачає право власності на вказаний вище будинок.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Балтського районного суду Одеської області.
12 листопада 2018 року справа № 493/1796/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві: Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С. - головуючий, Грушицький А. І., Калараш А. А., Фаловська І. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року заяву судді Калараша А. А. про самовідвід задоволено. Передано справу для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів справу призначено судді-доповідачеві: Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С. - головуючий, Грушицький А. І., Фаловська І. М., Штелик С. П.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми СК України.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо (аналогічні положення викладені у статті 368 ЦК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Судами встановлено, що у ОСОБА_9 були труднощі з оформленням права власності на будинок після смерті батька, то 08 жовтня 2012 року вона звернулася до суду про встановлення факту родинних стосунків, заява якої судом була задоволена, тому ОСОБА_2 вимушена була звернутися до суду в 2014 році і тільки рішенням Балтського районного суду Одеської області від 17 липня 2014 року за нею було визнано право власності на вищевказаний будинок.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 17 липня 2014 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_10 задоволено у повному обсязі. Визнано дійсною і такою, що відбулася угоду купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , укладену між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Визнано за ОСОБА_10 право власності на житловий будинок (на плані позначено літерою А) загальною площею 45,6 кв. м, житловою площею 25,1 кв. м з верандою (літера а), верандою (літера б), господарськими будівлями, а саме - літньою кухнею (літера Б), погребом з шиєю (літери Д, д), сараями (літери В, Г, Е, Ж), воротами № 1, огорожею № 2, розташований на земельній ділянці площею 1 300 кв. м по АДРЕСА_1 , який раніше на праві приватної власності належав ОСОБА_11 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 у селі Білине Балтського району Одеської області.
Вказаним судовим рішення було встановлено, що сторони, а саме ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , уклали між собою договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований на земельній ділянці 1 300 кв. м. по АДРЕСА_1 від 19 січня 2014 року, згідно з яким ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_10 придбала зазначений житловий будинок за 32 000 грн і актом прийому-передачі від 19 січня 2014 року ОСОБА_9 передала, а ОСОБА_10 прийняла житловий будинок з господарськими будівлями, що відповідно до розписки, складеної ОСОБА_9 вона отримала від ОСОБА_10 суму грошей і взяла на себе зобов'язання оформити угоду належним чином у нотаріальній формі.
Тобто, Балтський районний суд Одеської області установив факт укладення 19 січня 2014 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований на земельній ділянці 1 300 кв. м по АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що рішенням Балтського районного суду Одеської області від 17 липня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено факт укладення договору про придбання житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , саме 19 січня 2014 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, у зв'язку з чим сторони набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень Закону.
Відповідач у цій справі не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на спірний житловий будинок.
Також апеляційний суд на порушення вищенаведених норм матеріального права дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено придбання спірного житлового будинку за спільні кошти подружжя, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, тобто на відповідача.
Викладене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).
Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про їх часткове задоволення з наведених вище підстав.
Разом з тим, Верховний Суд погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині виділення у власність ОСОБА_1 січкарні, круглого столу, серванту, мопеду, та виділення у власність ОСОБА_2 холодильнику марки «Індезіт», тумби під телевізор, тачки, одного круглого столу, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ рухомого майна, з огляду на таке.
Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Крім того, відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що поділу підлягає рухоме майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, наявне на час припинення спільного ведення господарства та на час розгляду справи. Інше рухоме майно, яке просив поділити позивач відсутнє, тому воно не підлягає поділу.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в означеній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень в означеній частині виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що аргументи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів в означеній частинівідповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень в означеній частині.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій в означеній частині і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в означеній частині - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , і прийняти в цій частині нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині поділу житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , задовольнити частково.
Поділити спільне майно подружжя, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 .
В решті рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик