Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 185/11899/15-ц
провадження № 61-16136св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області в складі судді Бабій С. О. від 04 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І. від 27 лютого 2018 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, в яких з урахуванням уточнень, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») на свою користь витрат на лікування в розмірі 35 061,11 грн, втрачений заробіток за період часу з 25 листопада 2013 року по день розгляду справи в суді (станом на 25 травня 2017 року в розмірі 305 353,36 грн), а також стягнення з ОСОБА_2 на свою користь з дня постановлення рішення суду безстроково втрачений заробіток в розмірі по 12 800 грн щомісячно, а також 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 листопада 2012 року близько 15:00 год. на вулиці Карла Маркса в м. Павлограді Дніпропетровської області в районі будинку № 90 був здійснений наїзд автомобіля марки «Опель-Вектра-А», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 (відповідача) на пішохода ОСОБА_1 (позивача). За даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 листопада 2012 року за № 12012040370000223 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 276 КК України. 21 листопада 2015 року була винесена постанова про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.
11 березня 2016 року позивач звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою про виплату страхового відшкодування, але 06 квітня 2016 року йому було відмовлено у виплаті. В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди позивачу були заподіяні тілесні ушкодження, він переніс хірургічні втручання, тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах. У зв'язку з отриманими ушкодженнями та їх наслідками позивачу було встановлено інвалідність. Відповідно до висновку експерта від 20 березня 2017 року № 67 позивачу встановлено 80% втрати загальної та професійної працездатності. Встановлена втрата працездатності є наслідком отриманої 25 листопада 2012 року черепно-мозкової травми. Сума втраченого заробітку (доходу) позивача внаслідок зменшення працездатності за період з 25 листопада 2013 року по 25 травня 2017 року становить 305 353,36 грн. Вважає, що з дня розгляду справи в суді стягнення втраченого заробітку необхідно здійснювати з ОСОБА_2 щомісячно безстроково в розмірі 12 800 грн. На лікування позивачем було витрачено 35 961,14 грн. Крім цього, позивач поніс витрати на проведення судово-медичної експертизи. Вказує, що згідно полісу № АВ/6167021 від 17 квітня 2012 року цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 , як особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом, застрахована ПрАТ «УПСК». Також указує, що діями відповідача ОСОБА_2 йому спричинено моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, пов'язаних з ушкодженням його здоров'я, яку він оцінує в 200 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_1 витрати на лікування в розмірі 31 061,11 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток за період часу з 25 листопада 2013 року по 25 травня 2017 року в розмірі 305 353,36 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з дня постановлення рішення суду безстроково втрачений заробіток в розмірі 12 800 грн щомісячно. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 7 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судової експертизи в розмірі 5 523,18 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати позивачу: витрати, понесені ним на лікування в розмірі 31 061 грн, що підтверджено розрахунками та чеками на придбання лікарських засобів; 395 353,36 грн втраченого заробітку внаслідок тимчасової втрати працездатності, на підставі статті 1197 ЦК України та безстроково втрачений заробіток в розмірі 12 800 грн щомісячно; 7 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, з урахуванням грубої необережності потерпілого.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року змінено та виключено з резолютивної частини рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на лікування в розмірі 31 061,11 грн солідарне стягнення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Однак, ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на лікування в розмірі 31 061,11 грн, суд першої інстанції в резолютивній частині рішення помилково вказав про солідарне стягнення даної суми, тому в цій частині рішення суду підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини посилання на солідарне стягнення.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відносно нього відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що за завдану позивачу шкоду має відповідати страхова компанія ПрАТ «УПСК», до якої також заявлено вимоги у цій справі, однак судом безпідставно відмовлено у відшкодуванні шкоди із страховика. Суди попередніх інстанцій не врахували наявність умислу та грубої необережності потерпілого (нехтування правилами дорожнього руху), відсутність вини відповідача, матеріальне становище відповідача, відсутність доказів та підстав для стягнення з відповідача втраченого заробітку, що в силу вимог частини п'ятої статті 1187 ЦК України звільняє відповідача від обов'язку по відшкодуванню шкоди або відповідно до статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній і витребувано цивільну справу № 1811899/15-ц з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 25 листопада 2012 року близько 15:00 год. на вул. Карла Маркса у м. Павлоград Дніпропетровської області в районі будинку № 90 мав місце наїзд автомобіля марки «Опель-Вектра-А» державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 на пішохода ОСОБА_1 , внаслідок чого останньому було завдано тілесних ушкоджень.
Постановою слідчого Павлоградського ВП ГУНПУ області від 21 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 листопада 2012 року за № 112012040370000223, за ознаками частини другої статті 286 КК України, провадження закрито за відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя: відкрита черепно-мозкова травма, яка супроводжувалась тяжким забоєм головного мозку, що потягло необхідність оперативного втручання у вигляді декомпресивної трепанації черепа, забійна рана голови, синці обличчя, садна тулуба, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 13 лютого 2013 року № 108.
У зв'язку з отриманими травмами ОСОБА_1 було проведено хірургічні операції, а також позивач знаходився на тривалому стаціонарному лікуванні у медичних закладах.
Згідно полісу від 17 квітня 2012 року № АВ/6167021 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 станом на 25 листопада 2012 року була застрахована ПрАТ «УПСК».
Згідно з розписками від 27 листопада 2012 року та від 22 лютого 2013 року, ОСОБА_3 (батько позивача) отримав від ОСОБА_2 4 000 грн на відшкодування майнової шкоди.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов'язок.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до положень статей 9, 22-31, 35, 36 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176цс18.
Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV. Їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Згідно із пунктом 1 статті 35.1. Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19 зазначила таке. У системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася 25 листопада 2012 року, позивач звернувся до суду з позовом до ПрАТ «УПСК» про стягнення страхового відшкодування у зв'язку із ушкодженням здоров'я 24 листопада 2015 року, тобто в межах трирічного строку встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV строку.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду суду про відмову в задоволенні позову до страхової компанії, не врахував вказані норми матеріального права та обставини справи, не прийняв до уваги, що позивач не пропустив встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV строк для звернення із заявою про страхове відшкодування, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до страхової компанії.
З огляду на вказане, апеляційний суд не з'ясував в межах якої страхової суми відповідає страхова компанія за спричинену відповідачу шкоду, чи розмір шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, адже у разі його перевищення відповідльність покладається на винну особу в межах різниці між страховою виплатою та завданою шкодою.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун