Постанова
Іменем України
10 червня 2020 року
м. Київ
справа № 459/2018/17
провадження № 61-42289св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області,
третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 лютого 2018 року у складі судді Рудакова Д. І. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Ніткевича А. В., Мельничук О. Я.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради), третя особа - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовна заява мотивована тим, що рішеннями реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради від 06 жовтня 2016 року № 31746035 та № 31746513 було зареєстровано право власності на житловий будинок і земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк». Вказує на те, що реєстрація зазначеного нею нерухомого майна за Банком відбулася з порушенням вимог визначених розділом VI Порядку формування та зберігання реєстраційних справ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від
18 листопада 2016 року № 3267/5. Зазначала, що про проведення такої реєстрації її, як власника нерухомого майна не було повідомлено, копії документів не надано. Вказує, що поза увагою реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради залишився і той факт, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна
28 серпня 2007 року було зареєстровано обтяження, яке на час вчинення нотаріальної дії не знято. Також вказувала про те, що спірний будинок на який Банк зареєстрував за собою право власності підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце її постійного проживання, а загальна його площа становить 213 кв. м, тобто не перевищує 250 кв. м. Також вказує, що існує кредитний договір від 20 червня 2007 року № CGVPGA00000044, який укладався між Банком та ОСОБА_2 , однак заборгованість за цим договору в 2015 році рішенням Радехівського районного суду Львівської області, яке на даний час виконано, була достроково стягнута в повному обсязі на користь Банку. У вересні 2015 року Банк повторно звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованостей за кредитом, однак рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 18 січня 2016, яке набрало законної сили, у задоволенні позову Банку було відмовлено, у зв'язку зі сплатою боргу за кредитним договором, що свідчить про припинення правовідносини сторін. Однак банк не зважаючи на вказані судові рішення менш як за 3 години прийняв рішення про позбавлення її права власності на будинок та земельну ділянку в рахунок виконання основного зобов'язання.
У зв'язку з викладеним позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради: - від 06 жовтня 2016 року
№ 31746035, яким зареєстровано право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк» та від 06 жовтня 2016 року № 31746513, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23 лютого
2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2018 року, позов ОСОБА_1 до реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради, третя особа - АТ КБ «ПриватБанк», про визнання протиправним та скасування рішення задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради:
- № 31746035 від 06 жовтня 2016 року, яким зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 213 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк»;
- № 31746513 від 06 жовтня 2016 року, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4611800000:03:012:0013, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 за
АТ КБ «ПриватБанк».
Вирішено питання щодо судових витрат у справі.
Судові рішення мотивовані тим, що реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради порушено вимогу частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», оскільки перед прийняттям оскаржуваних рішень він не встановив, що на житловий будинок АДРЕСА_1 було накладено арешт, не звернув уваги на те, що сума заборгованості по кредитному договору від 20 червня 2007 року№ CGVPGA00000044, яка була стягнута з ОСОБА_2 за рішенням суду фактично ним сплачена, на підставі чого було закінчено виконавче провадження. Той факт, що Банк направляв позивачу повідомлення вимогу про повернення кредитної заборгованості не має значення, оскільки кредитний договір укладався між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , а не з позивачем. Також зазначено, що з копії рекомендованого повідомлення про надіслання цієї вимоги не зрозуміло, що саме і коли отримала ОСОБА_1 . Вказано, що оскільки спірний будинок підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то він не міг бути примусово відчужений без згоди іпотекодавця.Крім того, позивач не була належним чином повідомлена реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради про вчинення ним реєстраційних дій щодо її нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, а доказів протилежного відповідачем до суду надано не було. Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що оскільки позивач не укладала з Банком кредитного договору, то вона не вчиняла та не могла вчинити жодного порушення умов кредитного договору, тому не може мати заборгованості перед Банком, що в перше чергу свідчить про те, що Банк не мав права на звернення стягнення на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за кредитним договором.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від
23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2018 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк»,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій не було належним чином встановлено всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що боржник за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, тому 06 жовтня 2016 року реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради були прийняті оскаржувані позивачем рішення про реєстрацію за ними права власності на спірні об'єкти нерухомості. Наголошують на тому, що суди обох інстанцій скасовуючи оспорювані позивачем рішення про реєстрацію за ними права власності на спірні об'єкти нерухомості не перевірили наявності чи відсутності заборгованості за кредитним договором. Також вказує, що судами не було встановленно чи був дійсним арешт, на який вони посилаються в судових рішеннях під час здійснення реєстрації права власності за ними. Зазначають про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові взагалі в порушення норм чинного законодавства зазначив, що оскільки позивач не укладала з Банком кредитного договору, то й Банк не набув жодного права на звернення стягнення не майно. Вказують про те, що такий висновок апеляційного суду спростовується рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 квітня 2017 року у справі № 459/2680/16-ц, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненим договору іпотеки від 20 червня 2007 року № CG0FCS/1, згідно якого предметами іпотеки є спірні в цій справі об'єкти нерухомості. Також вказують на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про відсутність заборгованості за кредитним договором від 20 червня 2007 року
№ GCVPGA00000044. Звертають увагу на те, що ними було надано належні докази на підтвердження кредитної заборгованості, тому реєстратором Годовицько-Басівської сільської ради на законних підставах було прийнято оскаржувані позивачем рішення.Також Банк зазначає, що суди обох інстанцій не звернули уваги на положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» та пункт 29 договору іпотеки, якими передбачено право іпотекодержателя на задоволення його вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спірних правовідносин. На їх думку, судами обох інстанцій не було забезпечено повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, тому оскаржувані судові рішення мають бути скасованими з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано з Червоноградського міського суду Львівської області.
У вересні 2018 року справу № 459/2018/17 передано до Верховного Суду.
14 квітня 2020 року на підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1072/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 червня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № CGVPGA00000044, згідно якого останній отримав кредит на споживчі цілі в розмірі 250 000,00 доларів США на строк до 16 травня
2012 року (а. с. 14-19).
Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між АТ КБ «ПриватБанк» та позивачем було укладено договір іпотеки
№ CG0FCS/1, згідно якого іпотекодавець передала в іпотеку Банку житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та у відповідності до пункту 35.4 іпотека за цим договором поширюється й на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки (а. с. 11-13).
Також судами було встановлено, що постановою державного виконавця Червоноградської ДВС від 06 липня 2007 року накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , що підтверджено інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 27 червня 2017 року
(а. с. 20).
Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 11 березня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 835 694,15 грн та судовий збір в розмірі 3 654,60 грн (а. с. 28-30).
06 жовтня 2016 року реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради прийняв рішення № 31746035, яким зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 213 кв. м, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк» та рішення № 31746513, яким зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4611800000:03:012:0013, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 02 серпня 2017 року (а. с. 23-26, 155-156).
Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 18 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 травня
2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 лютого 2017 року, у справі № 451/1250/15-ц у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено (а. с. 31-43).
Судові рішення були мотивовані тим, що оскільки рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 11 березня 2015 року із ОСОБА_2 вже стягнуто всю суму заборгованості за кредитним договором станом на 03 лютого 2015 року, яка була сплачена боржником на користь Банку до 12 червня 2015 року, тому заявлені Банком позовні вимоги про стягнення заборгованості станом на 28 серпня 2015 року, яка включає в себе заборгованість, яку було стягнуто вищевказаним рішенням суду, призведе до подвійного стягнення. У свою чергу, позовних вимог щодо стягнення заборгованості, яка виникла в період з 03 лютого 2015 року до 12 червня 2015 року (дата фактичного виконання рішення суду) Банком заявлено не було.
Також судами було встановлено, що 05 серпня 2016 року Банк направляв повідомлення позивачу, згідно якого вказував, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору від 20 червня 2007 року № CGVPGA00000044 отримала від АТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 268 750,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Також вказано, що між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки від 20 червня 2007 року № CG0FCS/1. На підставі того, що умови вказаного вище кредитного договору не виконуються Банк вимагав від ОСОБА_1 повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредиту в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (а. с. 157).
Судами також було встановлено, що Банк на підтвердження того, що позивач отримувала вказане вище повідомлення надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а. с. 158).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня
2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Перевіряючи правильність дотримання судами попередніх інстанцій встановленого законом порядку реалізації права примусового стягнення на предмет іпотеки, здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви).
Аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви).
Аналогічні приписи закріплені у частині другій статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви).
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає).
Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
Позивач звертаючись до суду з позовом вважав, що реєстратор Годовицько-Басівської сільської ради здійснив державну реєстрацію спірних об'єктів нерухомості, які були предметом іпотеки з порушенням норм чинного законодавства України і такі його дії порушують цивільні права та інтереси позивача. Зокрема позивач вказувала на те, що АТ КБ «ПриватБанк» в порушення умов договору іпотеки та Законів України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки.
Отже вимогами у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірні житловий будинок та земельну ділянку, які пов'язані з порушенням прав позивача на ці об'єкти нерухомості іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано право власності.
Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на вказані об'єкти нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на спірні житловий будинок та земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов'язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі
№ 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18 та від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17).
До того ж, за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Отже колегія суддів вважає, що зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу житлового будинку та земельної ділянки, які є предметом іпотеки, внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею права власності на ці об'єкти нерухомості.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Отже, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомості не може бути звернена до реєстратора, якого позивач визначила відповідачем. Державний реєстратор зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
З огляду на те, що позивачка заявила позов до неналежного відповідача реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими.
Таким чином, оскільки позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат у справі
За змістом підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позову, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, тобто з вимогою немайнового характеру.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 600, 00 грн.
Згідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позову, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подання позовної заяви немайнового характеру до суду першої інстанції позивач повинна була сплатити 640,00 грн судового збору та саме від розміру цієї суми Банку необхідно було виходити сплачуючи судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарги.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги Банку, за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позову, тобто АТ КБ «ПриватБанк» за подання апеляційної скарги необхідно було сплатити 960,00 грн (640,00 грн * 150 %).
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання касаційної скарги Банку, за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми, тобто АТ КБ «ПриватБанк» за подання касаційної скарги необхідно було сплатити 1 280,00 грн (640,00 грн * 200 %).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з позивача на користь Банку підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі
2 240,00 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 23 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 11 липня 2018 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до реєстратора Годовицько - Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 2 240 (дві тисячі двісті сорок) гривень 00 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик