Постанова
Іменем України
15 червня 2020 року
м. Київ
справа № 320/2984/19
провадження № 61-6378св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області, у складі судді Юрлагіної Т. В., від 04 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Крилової О. В., Полякова О. З., Кухаря С. В., від 19 лютого 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», в якому просив поновити його
на роботі у структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаду помічника машиніста тепловоза цеху експлуатації та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 06 липня 2016 року він був прийнятий на роботу в структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаду слюсаря з ремонту рухомого складу третього розряду. 19 червня 2018 року був переведений на посаду помічника машиніста тепловоза цеху експлуатації. Наказом № 68/ОС від 03 квітня 2019 року його було звільнено з роботи з посади помічника машиніста тепловоза цеха експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин. При отриманні наказу (розпорядження) № 68/ОС від 03 квітня 2019 року під час ознайомлення з ним він зробив запис про свою незгоду. Як зазначено в наказі, підставою для звільнення з роботи став наказ № 114/С від 16 жовтня 2018 року про оголошення догани за порушення вимог пункту 3.12 ЦТ-0106. Наказом № 114/С від 16 жовтня 2018 року його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за необґрунтовану перевитрату дизельного палива. Зазначав, що пунктом 12 цього наказу за невиконання своїх трудових обов'язків, а саме порушення вимог пункту 3.12 «Інструкції локомотивній бригаді» № ЦТ-0106, щодо економного використання паливно-енергетичних ресурсів, на підставі статті 147 КЗпП України, йому оголошена догана. Позивач вважає, що в цьому наказі немає жодних посилань на наявність його вини в перевитратах дизельного палива та доказів, якими вона може бути підтверджена.
Позивач вказував, що його безпосередні обов'язки, які він виконує під час своєї роботи, не пов'язані з використанням дизельного палива і, відповідно, не впливають на його втрати або економію. Накладене на нього наказом № 114/С від 16 жовтня 2018 року дисциплінарне стягнення вважає неправомірним. Інші підстави його звільнення в наказі № 68/ОС від 03 квітня 2019 року не зазначені. Отже, позивач вважав, що в його діях відсутнє систематичне невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків. Крім того, вказував, що його звільнення було проведено без згоди профспілкового органу. На час винесення наказу № 68/ОС від 03 квітня 2019 року адміністрація підприємства не зверталася до профспілкової організації з поданням про надання згоди на його звільнення.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити його на роботі в структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаду помічника машиніста тепловоза цеху експлуатації та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ начальника структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» № 68/ОС від 03 квітня 2019 року про звільнення помічника машиніста тепловоза ОСОБА_1 за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин. Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника машиніста тепловоза цеху експлуатації з 04 листопада 2019 року. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2019 року по 04 листопада 2019 року у розмірі 84 736, 82 грн, з обов'язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з вказаної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.
Допущено негайне виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 12 105, 26 грн з обов'язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків та зборів, нарахованих з зазначеної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем порушено вимоги трудового законодавства щодо дотримання процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та його подальшого звільнення з підстав, з якими роботодавець пов'язував таке звільнення. Окрім того, розірвання трудового договору та звільнення позивача відбулось без згоди профспілкової організації, членом якої є позивач.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» залишено без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивача було звільнено порушенням вимог трудового законодавства, що не спростовано з відповідачем. Окрім того, розірвання трудового договору та звільнення позивача із займаної посади відбулося без згоди профспілкового органу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає, що при винесенні оскаржених судових рішень судами не було застосовано положення частини сьомої статті 43 КЗпП України, частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії», відповідно до яких рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору із робітником повинно бути обґрунтованим. У випадку, якщо у рішенні відсутнє обґрунтування відмови, роботодавець має право звільнити робітника без згоди виборчого профспілкового комітету.
Судами було неправильно встановлені обставини справи, не було належним чином оцінено покази свідків, не досліджено письмові докази, які свідчать про порушення працівником своїх трудових обов'язків.
Заявник стверджує, що позивача було звільнено із дотриманням вимог трудового законодавства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 липня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в структурний підрозділ «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на посаду слюсаря з ремонту рухомого складу третього розряду.
19 червня 2018 року позивач був переведений на посаду помічника машиніста тепловоза цеху експлуатації
З 27 грудня 2018 року регіональну філію «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» перейменовано в регіональну філію «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».
Наказом № 68/ОС від 03 квітня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади помічника машиніста тепловоза цеха експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов'язків без поважних причин.
Позивач з вказаним наказом був ознайомлений 03 квітня 2019 року, однак з ним не погодився, про що вчинив відповідний запис на наказі.
Встановлено, що підставою для звільнення позивача з роботи став наказ № 114/С від 16 жовтня 2018 року про оголошення догани за порушення вимог пункту 3.12 Інструкції локомотивній бригаді № ЦТ-0106. Пунктом 12 вказаного наказу від 16 жовтня 2018 року помічнику машиніста тепловоза ОСОБА_1 за невиконання своїх трудових обов'язків, а саме порушення вимог пункту 3.12 «Інструкції локомотивній бригаді» № ЦТ-0106 щодо економного використання паливно-енергетичних ресурсів, на підставі статті 147 КЗпП України оголошена догана.
Відповідно до Інструкції локомотивної бригади, затвердженої Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 22 листопада 2004 року № 876-ЦЗ, працівники локомотивних бригад, тобто особи, які призначені для керування та обслуговування електровозів, тепловозів, паровозів, у тому числі помічники машиніста, повинні економно витрачати паливно-енергетичні ресурси, обтиральні та інші матеріали, утримувати у справному стані довірений інвентар, інструмент та засоби індивідуального захисту.
Помічник машиніста зобов'язаний забезпечувати безпеку руху на основі ретельного виконання вимог Правил технічної експлуатації залізниць України (ПТЕ), чинних нормативних актів (інструкцій, наказів, вказівок тощо); своєчасно та точно виконувати доручення машиніста щодо догляду за локомотивом (моторвагонним рухомим складом (МВРС)) і його технічним обслуговуванням, а також з контролю за станом поїзда, який обслуговує бригада та зустрічного, вузлів та агрегатів локомотива (МВРС), закріплення локомотива (поїзда) від самовільного руху.
Локомотивна бригада несе відповідальність за забезпечення: правильного режиму роботи локомотивів та їх вузлів, своєчасного усунення несправностей, достовірності інформації про несправності локомотива, установлених норм витрати паливно-енергетичних ресурсів на тягу поїздів; достовірності заповнення облікових документів.
Інструкцією по технічному обслуговуванню електровозів і тепловозів в експлуатації, затвердженою Наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 17 грудня 2002 року № 670-Ц, передбачено, що після приймання локомотива локомотивна бригада несе повну відповідальність за збереження локомотива до здачі його іншій бригаді або до постановки на чергові ТО-2Ю ТО-3 або поточні ремонти. Бригада, яка здає локомотив, зобов'язана, у тому числі, зробити записи у журналі форми ТУ-152 щодо виконаних робіт з технічного обслуговування локомотива, про всі помічені відхилення від нормальної роботи вузлів, обладнання, електричних і інших пристроїв і приладів, про витрати палива; про відсутність пломби на ЗІП тощо. Машиніст, що здає локомотив, крім запису в журналі форми ТУ-152, повинен усно докладно проінформувати бригаду, яка приймає локомотив, про всі справності і виявлені ознаки ненормальної роботи локомотива.
Порядком контролю за збереженням та економним використанням паливно-енергетичних ресурсів на тягу поїздів, затвердженим наказом начальника Мелітопольського локомотивного депо 12 грудня 2016 року № 596-аг, визначено, що всі записи у маршруті машиніста, розрахунки норм витрат палива здійснюються машиністом тепловозу, помічник машиніста не уповноважений робити відповідні записи.
02 квітня 2019 року локомотивна бригада машиніста тепловоза ОСОБА_2 та помічника машиніста тепловоза ОСОБА_1 о 22:00 год на території КМС-136 станції Федорівка прийняла тепловоз 2ТЕ116-1154.
02 квітня 2019 року о 22 год. 30 хв. в. о. заступника начальника з експлуатації ОСОБА_3 та машиніст інструктор локомотивних бригад ОСОБА_4 провели перевірку тепловозу 2 ТЕ116-1154 . Комісія отримала розпорядження від керівництва локомотивного депо провести перевірку стану пломбування, фарбування паливної системи та визначити фактичні залишки дизельного пального на тепловозі. Локомотивна бригада у складі машиніста ОСОБА_2 та помічника машиніста ОСОБА_1 прийняли тепловоз на базі КМС-136 о 22:00 год 02 квітня 2019 року із залишками палива по секції «А» - 4700 л (3 875 кг), по секції «Б» - 4 850 л (3999 кг). На час перевірки о 0:15 03 квітня 2019 року фактичні залишки дизельного палива складали по секції «А» - 4650 л (3906 кг), по секції «Б» - 4 825 л (4 053 кг). Витрати склали 75 л (63 кг), що відповідає виконаній роботі.
При огляді локомотива встановлено: невідповідність кольору фарбування з'єднувальних гайок до паливопрокачуючого насосу загальному кольору фарбування всієї паливної системи тепловоза та можливість зняття пломб без пошкоджень, а також інші порушення експлуатації тепловоза.
За наслідками виявлених порушень було складено протокол наради при начальнику Мелітопольського локомотивного депо від 03 квітня 2019 року, за результатами якого було прийнято рішення про звільнення позивача. Відповідно до протоколу наради зазначено про необхідність підготовки та направлення профспілковій організації Мелітопольського локомотивного депо подання про розірвання трудового договору з помічником машиніста тепловоза ОСОБА_1 .
Встановлено, що розірвання трудового договору та звільнення відбулось без згоди профспілкової організації, членом якої є працівник.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 липня 2019 року за клопотанням позивача було зупинено провадження у справі та запитано згоду профспілкової організації Мелітопольського локомотивного депо на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частин першої статті 40 КЗпП України.
Згідно змісту протоколу засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо від 23 липня 2019 року № 49, профкомом одноголосно не надано згоди на розірвання трудового договору з помічником машиніста тепловозу цеху експлуатації структурного підрозділу «Мелітопольське локомотивне депо» ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України через те, що зазначений робітник не підпадає під дію пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, договір про повну матеріальну відповідальність з ним не може бути укладений. Вказано, що помічник машиніста не може контролювати витрати дизельного палива, а адміністрація не надала конкретних доказів вини робітника.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).
На передбаченій пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставі працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з часиною першою статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.
Звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.
У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Систематичним невиконанням обов'язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позивача було звільнено у порушення вимог пункту 3 частини першої статті 40, частини першої статті 43 КЗпП України.
При вирішенні спору судами належним чином проаналізовано функціональні обов'язки помічника машиніста тепловоза, враховано, що роботодавець звинувачував позивача у незабезпеченості схоронності (перевитраті) пального, однак функціональні обов'язки позивача не передбачають здійснення контролю за витратами пального, оскільки обов'язки по управлінню локомотивом покладено на машиніста локомотива та саме від його дій залежать технічні процеси, які безпосередньо пов'язані та впливають на витрати пального при експлуатації локомотива.
Окрім того, порядком контролю за збереженням та економним використанням паливно-енергетичних ресурсів на тягу поїздів, затвердженим наказом начальника Мелітопольського локомотивного депо 12 грудня 2016 року № 596-аг, визначено, що всі записи у маршруті машиніста, розрахунки норм витрат палива здійснюються машиністом тепловозу, помічник машиніста не уповноважений робити відповідні записи.
При вирішенні спору встановлено, що розірвання трудового договору та звільнення позивача відбулось без згоди профспілкової організації.
З метою правильного вирішення справи ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 липня 2019 року за клопотанням позивача було зупинено провадження у справі та запитано згоду профспілкової організації Мелітопольського локомотивного депо на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частин першої статті 40 КЗпП України.
У відповідності до протоколу засідання профспілкового комітету Мелітопольського локомотивного депо від 23 липня 2019 року № 49, профкомом одноголосно не надано згоди на розірвання трудового договору з позивачем.
Мотиви відмови профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України враховано та оцінено судами попередніх інстанцій. Відмова профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення позивача визнана судами мотивованою. Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам викладеним, у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-119цс15, на яку в касаційній скарзі посилався заявник.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович