Постанова
Іменем України
03 червня 2020 року
м. Київ
справа № 381/2870/17
провадження № 61-523св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Київської області від 14 листопада 2017 року, ухвалене в складі колегії суддів: Яворського, М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеної генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт (далі - генеральна угода)
від 29 листопада 2013 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10 449,51 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, погашення якого здійснюється кожного місяця з «1» по «25» число.
Банк вказував, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином умови генеральної угоди, а тому утворилась заборгованість станом на 03 липня
2017 року у розмірі 26 361, 92 грн, що складається, із: заборгованості по кредиту - 8 701, 56 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 5 182, 52 грн, пені - 11 485, 98 грн, а також штрафу, визначеного пунктом 2.2 генеральної угоди, - 991, 86 грн, яку позивач просив суд стягнути на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2017 року, ухваленим у складі судді Чернишова Є. Ю., позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 370, 66 грн. У задоволені іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов'язання, передбачені генеральною угодою. При цьому, суд відхилив подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, мотивуючи це тим, що згідно пункту 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг, які затвердженні наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, строк позовної давності відносно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені та штрафів), витрат банку становить 50 років.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу, суд виходив з того, щоодночасне застосування двох видів відповідальності за одне й те саме порушення свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 листопада
2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня
2017 року скасовано та ухвалено нове рішення .
У задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 припинила виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитним договором із 26 квітня 2014 року та не вчиняла ніяких дій, направлених на виконання зобов'язань за кредитним договором
від 18 квітня 2008 року № SAMDN56000021187114 та генеральною угодою від 29 листопада 2013 року. Разом з тим АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом лише у серпні 2017 року. За таких обставин апеляційний суд застосував наслідки спливу строку позовної давності, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 14 листопада 2017 року і залишити в силі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2017 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що перебіг загальної позовної давності розпочався 01 грудня 2015 року та мав закінчитись 30 листопада 2018 року, тобто в день закінчення дії договору. Несплата щомісячного платежу не свідчить про порушене право банку на отримання кредиту, оскільки у позичальника існує суб'єктивне право повернути кредит і сплатити за нього проценти до останнього дня визначеного у договорі, а заявлення вимоги про дострокове повернення кредиту є правом, а не обов'язком кредитора.
У встановлений судом строк, відзив на касаційну скаргу не надходив
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із Фастівського міськрайонного суду Київської області.
У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
У квітні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 381/2870/17 передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 29 листопада 2013 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт, відповідно до якої відповідач отримала кредит у розмірі 10 449, 51 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Сторони зазначили, що вказана генеральна угода укладається з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов'язання за кредитним договором від 18 квітня 2008 року № SAMDN56000021187114.
Згідно пункту 1.1.2 генеральної угоди визначено суму заборгованості позичальника за кредитним договором від 18 квітня 2008 року в розмірі 11 556, 51 грн та з метою її погашення надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 449, 51 грн зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 1,5% на місяць. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюються шляхом внесення у період із 01 по 25 число кожного місяця, щомісячного платежу в сумі 522, 89 грн.
Банк свої зобов'язання за генеральною угодою від 29 листопада 2013 року виконав та надав ОСОБА_1 кредитній кошти. ОСОБА_1 частково виконувала взяті на себе зобов'язання по вказаній генеральній угоді, сплативши у грудні 2013 року - 530 грн, у січні 2014 року - 530 грн, у лютому 2014 року -540 грн, у березні 2014 року - 540 грн, та 25 квітня
2014 року - 200 грн, після чого припинила вносити платежі в рахунок погашення заборгованості.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тут і надалі по тексту, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення сПрави.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанцій відповідає не в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із статтями 525 та 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості по кредиту, процентам, пені, комісії та штрафам, нарахованим станом на 03 липня 2017 року, з підстав пропуску позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на правомірність нарахування позивачем зазначеної заборгованості.
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, по захист якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов'язання за укладеною з банком генеральною угодою від 29 листопада 2013 року, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про існування у відповідача перед банком боргу за тілом кредиту, процентами нарахованими до закінчення строку кредитування та штрафом передбаченим пунктом 2.2 генеральної угоди.
Колегія суддів звертає увагу, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.
У пункті 2.1. генеральної угоді від 29 листопада 2013 року сторони погодили, що кредит в сумі 10 449, 51 грн видається на строк
із 29 листопада 2013 року по 30 листопада 2015 року. За користування кредитом передбачена сплата процентів 1,5% на місяць. Повернення кредиту та сплата процентів здійснюються шляхом внесення у період
із 01 по 25 число кожного місяця, щомісячного платежу в сумі 522, 89 грн.
Крім того пунктом 2.2 генеральної угоди передбачено, що згідно статей 212, 611, 651 ЦК України при порушення позичальником строків повернення заборгованості зазначених у цій генеральній угоді більш ніж на 31 день, по зобов'язанням строк яких не настав, строком повернення кредиту вважається 32 день з моменту виникнення порушення. Заборгованість за кредитом починаючи із 32-го дня порушення вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в сумі 1 793, 60 грн.
Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови (обставини) за яких строк повернення кредиту змінюється.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 квітня 2014 року ОСОБА_2 у порушення пункту 2.1. генеральної угоди сплатила на погашення заборгованості за кредитом 200 грн, замість передбаченого договором щомісячного платежу в сумі 522, 89 грн.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов генеральної угоди та згідно пунктів 2.1., 2.2 генеральної угоди строк повернення кредиту вважається таким, що настав на 32 день з моменту виникнення порушення, тобто 27 травня 2014 року.
Право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, пеню та комісію передбачені договором, припинилось зі спливом строку кредитування.
Із розглядуваним позовом до суду банк звернувся 09 серпня 2017 року, тобто поза межами загальної позовної давності (стаття 257 ЦК України).
Крім того, суди не звернули увагу на те, що умови генеральної угоди не визначали розмір пені та комісії заявленої банком до стягнення.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом
від 06 березня 2010 року № СП-2010-256. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, укладаючи із банком генеральну угоду від 29 листопада 2013 року.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік (стаття 258 ЦК України).
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 у суді першої інстанції подала заяву про застосування позовної давності.
Таким чином, підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, а також нарахованими
до 27 травня 2014 року процентами та штрафу є сплив позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем.
Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення процентів, нарахованих після 27 травня 2014 року є те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення пені та комісії є їх недоведеність.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову однак помилково мотивував своє рішення, то рішення апеляційного суду необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 14 листопада 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович