18 червня 2020 року
Київ
справа №9901/985/18
адміністративне провадження №П/9901/985/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Білоуса О.В.
суддів: Блажівської Н.Є., Гімона М.М., Желтобрюх І.Л., Смоковича М.І.,
секретар судового засідання - Носенко Л.О.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування рішення,
ОСОБА_1 21 грудня 2018 року звернулася до Верховного Суду із позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 квітня 2018 року №229/ко-18 про невідповідність судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 займаній посаді.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, з-поміж іншого, зазначила, що оскаржуване рішення Комісії є невмотивованим, оскільки замість вказівки на мотиви його ухвалення в рішенні лише перелічені засоби встановлення невідповідності судді займаній посаді. У рішенні не зазначено, за яким саме критерієм/ми позивач не відповідає займаній посаді, не наведено жодної аргументації щодо рівня встановлених балів. Крім того, цим рішенням порушеної її право на працю, передбачене статтею 43 Конституції України.
У судовому засіданні 18 червня 2020 року позивач на питання суду повідомила, що оскаржуване рішення Комісії порушує її права, оскільки перешкоджає, на її думку, приймати участь у конкурсах. Крім того, після його прийняття, вона зазнала негативних психологічних переживань.
Також позивач зазначила, що ухвалою Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією ВКСС про її звільнення з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області залишено без розгляду, оскільки її на той час вже було звільнено у відставку і це рішення є у вільному доступі в мережі інтернет.
Суд заслухав пояснення позивача, з'ясував обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідив надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень і встановив таке.
Указом Президента України від 2 квітня 1998 року № 245/98 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу.
Постановою Верховної Ради України від 9 липня 2003 року №1072-IV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді вказаного суду безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 2004 року №1856-IV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області.
Рішенням від 20 жовтня 2017 року №106/зп-17 ВККС України, відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді. Серед них - суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 . Тим самим рішенням запроваджено тестування морально-психологічних якостей і загальних здібностей суддів під час їх кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Відповідно до рішення Комісії від 29 січня 2018 року № 6/зп-18, проведення іспиту під час кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, призначеного згідно з рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, для 63 суддів апеляційних судів (кримінальна спеціалізація), призначено на 27 лютого 2018 року.
У тому самому рішенні Комісія визначила, зокрема, таку черговість стадій складення іспиту: перша стадія - анонімне письмове тестування; друга стадія - виконання практичного завдання. Комісія встановила також, що мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала у разі набрання суддею: 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складення анонімного письмового тестування; 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Рішенням від 13 березня 2018 року № 50/зп-18 Комісія затвердила кодовані і декодовані результати складеного суддями 27 лютого 2018 року іспиту та вирішила питання про допуск до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів, які набрали необхідну мінімальну кількість балів. Вказане рішення стосувалося 62 суддів, які взяли участь в іспиті 27 лютого 2018 року, в тому числі судді ОСОБА_1
Відповідно до інформації з додатків №1 та №2 до рішення ВККС України від 13 березня 2018 року № 50/зп-18 (витяги з яких є у матеріалах справи), за результатами етапу «Іспит» у межах кваліфікаційного оцінювання суддів, призначеного на підставі рішення ВККС України від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17, суддя ОСОБА_1 набрала: 76,5 балів - за складення анонімного письмового тестування і 79 балів - за виконання практичного завдання; всього - 155,5 бала.
З огляду на те, що набрана позивачем кількість балів є вищою за мінімально допустимий бал іспиту, визначеного рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 6/зп-18, її допустили до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання - «Дослідження досьє і проведення співбесіди».
Також ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Співбесіда із суддею ОСОБА_1 (в межах кваліфікаційного оцінювання) відбулася 10 квітня 2018 року і за наслідками дослідження та обговорення її суддівського досьє Комісія ухвалила спірне Рішення, яким:
визначила, що суддя Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів отримала 555,5 бала;
визнала суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;
рекомендувала ВРП розглянути питання про звільнення з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .
За цим Рішенням, Комісія визначила, що за критерієм компетентності (професійної, особистої, соціальної) суддя ОСОБА_1 набрала 310,5 балів. За критерієм професійної компетентності, як зазначено в Рішенні, позивача оцінили на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1-5 глави 2 розділу ІІ Положення № 143/зп-16; за критеріями особистої та соціальної компетентності позивача оцінили на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє та співбесіди з урахуванням показників, визначених пунктами 6, 7 глави 2 розділу II Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС України від 16 лютого 2018 року №2022зп-18; далі - Положення №143/зп-16).
У Рішенні зазначено, що за критерієм професійної етики, який оцінювався за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення №143/зп-16, суддя ОСОБА_1 набрала 140 балів. За цим критерієм її оцінили, як зазначено в Рішенні, на підставі результатів тестувань особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє та співбесіди.
За критерієм доброчесності, який Комісія оцінювала на підставі результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє та співбесіди за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення №143/зп-16, ОСОБА_1 набрала 105 бали.
Отже, за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя ОСОБА_1 набрала 555,5 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
З урахуванням наведеного, Комісія дійшла висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді і тому посилаючись на статті 83-86, 88, 93, 101 Закону №1402-VIII прийняла спірне рішення.
12 квітня 2018 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява судді ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку (заява датована 4 квітня 2018 року; т.1 а.с.105).
За результатами розгляду зазначеної заяви Вища рада правосуддя рішенням від 4 травня 2018 року №1318/0/15-18 звільнила ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку (т.1 а.с.106).
11 червня 2018 року до Вищої ради правосуддя за вхідним №5016/0/8-18 надійшло подання з рекомендацією ВККС України від 27 квітня 2018 року №581/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Вищої ради правосуддя від 26 червня 2018 року №2044/0/15-18 залишено без розгляду подання з рекомендацією ВККС України від 27 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України (http://www.vru.gov.ua/act/14887), що також підтверджено в судовому засіданні позивачем.
Отже, проаналізувавши обставини справи і з'ясувавши предмет позову, колегія суддів керувалася таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності вказаним Законом, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС України.
Згідно зі статтею 83 Закону №1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді <…> здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: <…> рішення ВККС України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.
На виконання вимог Закону №1402-VІІІ Комісія рішенням від 3 листопада 2016 року затвердила Положення №143/зп-16, а рішенням від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16 - Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 34 розділу ІІІ Положення №143/зп-16 рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом № 1402-VІІІ підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.
Пунктами 10 та 11 розділу V Положення №143/зп-16 встановлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.
Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.
За частинами другою, четвертою статті 84 Закону №1402-VІІІ за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС України ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом. Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді <…>, який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.
У частинах першій, другій статті 85 Закону №1402-VІІІ передбачено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює ВККС України. Іспит є основним засобом встановлення відповідності судді <…> критерію професійної компетентності та проводиться шляхом складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних навичок та умінь у застосуванні закону, здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією. Порядок проведення іспиту та методика встановлення його результатів затверджуються ВККС України. Тестові та практичні завдання іспиту складаються з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. ВККС України <…> зобов'язана забезпечити прозорість іспиту. На кожному етапі та під час оцінювання результатів можуть бути присутніми будь-які заінтересовані особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 88 Закону №1402-VІІІ Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону №1402-VIII рішення ВККС України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
У цій справі предметом спору є Рішення, у якому Комісія, окрім іншого, висловила рекомендацію звільнити позивача із посади судді у зв'язку зі встановленою невідповідністю займаній посаді.
Якщо зважити на положення частини восьмої статті 101 Закону №1402-VIII, то Рішення, позаяк таке містить рекомендацію ВККС України, може бути оскарженим, після того, як його буде актуалізовано через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. Встановлення законом такої умови не обмежує і не позбавляє права кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС України до адміністративного суду, а лише визначає з настанням якої події рішення ВККС України щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку.
З викладеного також вбачається, що рішення ВККС України про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення, тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.
Також ОСОБА_1 у своїх доводах посилається на те, що оскаржуваним рішенням Комісії порушеної її право на працю, передбачене статтею 43 Конституції України, яка закріплює право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Крім того, оскаржуване рішення Комісії порушує її права, оскільки перешкоджає приймати участь у конкурсах, а після його прийняття, вона зазнала негативних психологічних переживань.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що рішенням Вищої ради правосуддя від 4 травня 2018 року №1318/0/15-18 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставку за її заявою. Ухвалою Вищої ради правосуддя від 26 червня 2018 року №2044/0/15-18 залишено без розгляду подання з рекомендацією ВКСС від 27 квітня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Даючи офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <…>».
Також у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У цій справі аналізуючи доводи позивача про те, що оскаржуване рішення перешкоджає їй приймати участь у конкурсах, то колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що позивач не зазначила факту конкурсу, в якому приймала участь та обставин, що унеможливили її участь у такому конкурсі у взаємозв'язку із оскаржуваним рішенням, а тому такі посилання позивача є необґрунтованими та спрямовані на захист ймовірно порушеного права у майбутньому.
Щодо доводів позивача про негативні психологічні переживання після прийняття оскаржуваного рішення, то колегія суддів звертає увагу, що позивачем не заявлено вимог про відшкодування моральної шкоди у цьому позові, а тому суд не може вирішувати питання наслідків такого рішення.
Колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 з 4 травня 2018 року є суддею у відставці і оскаржуване рішення ВККС України з рекомендацією про її звільнення з посади судді не було і не буде актуалізовано через рішення Вищої ради правосуддя, а тому на день розгляду справи у суді не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов'язків. Протилежного в ході розгляду цієї справи позивач не зазначала.
З огляду на вище викладене, колегія суддів, беручи до уваги встановлені обставини справи і відповідні їм правовідносини, дійшла висновку, що провадження в цій справі треба закрити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення.
При цьому, обов'язковою передумовою звернення до адміністративного суду є факт наявності порушеного права, свободи або законного інтересу особи, яка звертається з позовом.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення ВККС України є тим рішенням, яке не порушує прав, свобод або законних інтересів позивача на момент звернення з позовною заявою та розгляду цієї справи. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору, а є підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У цій справі такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки помилкове звернення суб'єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
Керуючись статтями 183, 238, 241-243, 248, 250, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування рішення - закрити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 19 червня 2020 року.
Головуючий суддя О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
М.М.Гімон
І.Л.Желтобрюх
М.І.Смокович