Іменем України
16 червня 2020 року
Київ
справа № 826/7187/17
адміністративне провадження № К/9901/68561/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.
за участі:
секретарі судового засідання Бугаєнко Н. В.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Орленка А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7187/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (склад колегії суддів: Я. М. Василенко, В. В. Кузьменко, О. І. Шурко) від 13 листопада 2018 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 30 січня 2017 року № 01-дц про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;
- поновити позивача на роботі в органах прокуратури України на посаді прокурора відділу управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за вимушений прогул з дня звільнення позивача по день винесення судом рішення;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано необґрунтованістю прийняття відповідачем рішення, а саме видачі наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки вважає його незаконним, таким, що прийнятий із порушенням прав позивача при звільненні. Позивач також наголошує на недоведеності факту вчинення адміністративних правопорушень, в тому числі щодо керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що в свою чергу вказує на відсутність дисциплінарного проступку, в зв'язку з чим відповідач допустив порушення про накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади та органів прокуратури.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.
Скасовано наказ Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Скасовано наказ Генерального прокурора України від 30 січня 2017 року № 01-дц про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури України на посаді прокурора відділу управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 січня 2017 року по 13 листопада 2018 року в розмірі 359751,32 грн..
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 19 грудня 2018 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2018 року залишити в силі.
6. Ухвалою Верховного Суду (колегія у складі суддів: Стрелець Т. Г. (суддя-доповідач), Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.) від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача; у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року відмовити; встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28 січня 2019 року.
7. 28 січня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 червня 2019 року № 658/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.
9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
10. Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні.
11. Розгляд справи неодноразово відкладався з урахуванням на подані позивачем клопотання про відкладення та продовження розгляду справи у зв'язку неможливістю прибуття та участь у судовому засіданні та з огляду на веденні на всій території України карантину відповідно до Постанови КМ України «Про запобігання поширенню на території України коронавірсу COVID-2019 від 11 березня 2020 року № 211, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року. Сторона наполягала на розгляді справи за її участі.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за даними висновку службового розслідування ОСОБА_1 з серпня 1991 по вересень 2016 року обіймав різні прокурорські посади в органах прокуратури. На посаду прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ призначений наказом Генерального прокурора України від 05 серпня 2015 року № 1227ц. За час роботи в органах прокуратури до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Присягу працівника прокуратури прийняв 01 лютого 2011 року. З положенням Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури ознайомлений 17 грудня 2012 року.
13. Наказом Генерального прокурора України від 13 жовтня 2016 року № 09-дц позивача звільнено із займаної посади прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури ГПУ та з органів прокуратури на підставі пункту 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», частини першої статті 8, пункту 5 статті 9, статей 10 та 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України за грубе порушення прокурорської етики під час керування особистим транспортним засобом.
14. Наказом Генеральним прокурором України від 30 січня 2017 року №01-дц внесено зміни до наказу від 13 жовтня 2016 року № 09-дц в частині: «Вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури 23 січня 2017 року».
15. Підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності встановлено під час службового розслідування, розпочатого за фактом порушення позивачем Правил дорожнього руху, за результатами якого складено висновок службового розслідування від 13 вересня 2016 року.
16. Згідно висновку службового розслідування від 13 вересня 2016 року встановлено, що 10 липня 2016 року близько 23 год. 40 хв. ОСОБА_1 рухався за кермом автомобіля Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Анкудінова в м. Ужгород та був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в м. Ужгороді та Мукачево з підстав не увімкнення зовнішніх освітлювальних приладів.
17. У ході спілкування з ОСОБА_1 інспектор патрульної поліції висловив припущення про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння та запропонував пройти відповідний тест за допомогою портативного пристрою «Драгер», на що ОСОБА_1 ніяк не відреагував та близько 23 год. 45 хв. без попередження та дозволу працівника поліції, самовільно розпочав рух автомобілем та покинув місце зупинки.
18. Працівники поліції розпочали переслідування, в ході якого за допомогою гучномовців озвучували вимоги про необхідність зупинки, на які позивач не реагував. Після 02 хв. переслідування працівники поліції наздогнали та зупинили автомобіль під керуванням ОСОБА_1
19. В подальшому ОСОБА_1 було повторно запропоновано пройти тест на предмет перебування у стані алкогольного сп'яніння за допомогою портативного пристрою «Драгер». У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 інструкції працівників поліції щодо порядку проходження тестування, провести його належним чином не представлялось можливим.
20. Через деякий час ОСОБА_1 запропонував прослідувати спільно з працівниками поліції до Закарпатського обласного наркологічного диспансеру для проходження медичного огляду на предмет перебування у стані алкогольного сп'яніння. Близько 00 год. 30 хв. 11 липня 2016 року ОСОБА_1 у супроводі працівників поліції прибув до Закарпатського обласного наркологічного диспансеру.
21. У медичному закладі ОСОБА_1 пройшов тестування за допомогою пристрою «Драгер» та здав на аналізи зразки сечі. Згідно висновку № 234 від 11 липня 2016 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння.
22. На підставі вказаного висновку, 11 липня 2016 року працівниками Управління патрульної поліції в містах Ужгороді та Мукачеві у присутності ОСОБА_1 складено протоколи про адміністративне правопорушення серії АП2 № 094644 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), від підпису якого ОСОБА_1 відмовився; та протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 №094943 від 11 липня 2016 року про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП за фактом невиконання ним вимог працівника поліції про зупинку транспортного засобу.
23. Вказані протоколи 21 липня 2016 року скеровані до Ужгородського міськрайонного суду для розгляду по суті. Станом на 13 вересня 2016 року кінцеве рішення судом у жодному з них не прийнято.
24. Крім того, постановою у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 889337 від 11 липня 2016 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами за частиною другою статті 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. На вказану постанову ОСОБА_1 через свого представника подав адміністративний позов до Ужгородського міськрайонного суду, який станом на 13 вересня 2016 року не розглянутий.
25. У відповідності до інформації Закарпатського обласного наркологічного диспансеру № 38/с від 05 вересня 2016 року в результаті лабораторного дослідження зразків сечі, наркотичних засобів або психотропних речовин не виявлено, що не містить розбіжностей та не суперечить результатам медичного огляду.
26. Будучи опитаним у ході проведення службового розслідування, ОСОБА_1 пояснив, що 10 липня 2016 року в обідню пору доби він спільно з близькими родичами святкував своє п'ятдесятиріччя. При цьому він особисто алкогольних напоїв не вживав, оскільки йому заборонено лікарем. Після святкування він на автомобілі Volkswagen Passat, д.н.з. НОМЕР_1 який належить його двоюрідному брату ОСОБА_3 , розвіз рідних по домівках і повертався додому. Рухаючись по вул. Анкудінова в м. Ужгороді близько 23 год. 40 хв. він почув звуки сирени, побачив проблискові маячки автомобіля патрульної поліції та зупинився. Доводи працівників поліції про рух в темну пору доби без увімкнених зовнішніх освітлювальних приладів ОСОБА_1 заперечив, а також вказав, що конструкція його автомобіля не дозволяє рухатись без світла у темноті, оскільки автомобіль обладнано датчиками світла. Працівником прокуратури ОСОБА_1 не представлявся та службове посвідчення не демонстрував, з метою запобігання упередженого ставлення до себе та уникнення можливої дискредитації його як працівника прокуратури; а також стверджує, що не залишав самовільно місце зупинки, розпочав рух, оскільки був упевнений, що інцидент вичерпано. Коли він знову почув звук сирени та побачив проблискові маяки, то подумав, що поліцейський автомобіль рухається на виклик і з метою уникнення зіткнення з ним, виїхав на тротуар, де зупинився. ОСОБА_1 пояснив, що він на пропозицію поліції близько 8 разів проходив тест на алкотестері «Драгер», однак позитивного результату не було, що не задовільнило поліцейських. Тоді ОСОБА_1 запропонував проїхати до наркодиспансеру, щоб там пройти огляд на предмет вживання алкоголю. Складені працівниками поліції протоколи та постанову про вчинені ним адміністративні правопорушення ОСОБА_1 підписати відмовився, оскільки вважав їх незаконними та складеними передчасно без наявності достатніх підстав. На пропозицію передати для долучення до матеріалів службового розслідування копій матеріалів адміністративних справ щодо нього, ОСОБА_1 відмовився, мотивуючи тим, що вони перебувають у його представника, а тому він їх надати не може. Закарпатський обласний наркологічний диспансер відмовив у надання копій документів щодо медичного огляду ОСОБА_1 на предмет перебування у стані алкогольного сп'яніння, посилаючись на дотримання лікарської таємниці. Ужгородський міськрайонний суд також відмовив у доступі до матеріалів адміністративних справ, з підстав наявності таких прав виключно у осіб, які беруть участь у провадженні.
27. Комісією проведено огляд відеоматеріалів, наданих Управлінням патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції, з технічних пристроїв, закріплених на форменому одязі працівників поліції, які здійснювали документування події, що частково спростовують пояснення ОСОБА_1 з приводу безпідставності та незаконності складання працівниками поліції протоколів та постанов про вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень.
28. Так, технічними пристроями працівників поліції задокументовано самовільне залишення ОСОБА_1 місця зупинки, що спровокувало наступне його переслідування, ухиляння від належного проходження перевірки перебування у стані сп'яніння на алкотестері «Драгер», встановлення медичним працівником Закарпатського обласного наркологічного диспансеру факту перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, укриття ним факту роботи в органах прокуратури, тощо.
29. Зважаючи на вищевикладене, службовою перевіркою встановлено порушення прокурором відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України щодо особистого суворого додержання вимог закону, поваги до законів, норм та правил суспільного життя, а також статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури щодо недопущення дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс, некоректної та непристойної поведінки поза службою, що підриває авторитет прокуратури, завдає шкоди інтересам держави та суспільства.
30. Відповідно до висновку службового розслідування від 13 вересня 2016 року, затвердженого Генеральним прокурором України 15 вересня 2016 року, комісія дійшла до висновку: службове розслідування за фактом порушення Правил дорожнього руху прокурором відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 , завершити; відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування, з урахуванням зібраних матеріалів, знайшли своє підтвердження; за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності; рішення щодо виду дисциплінарного стягнення прийняти після прийняття рішення компетентними органами за наслідками розгляду адміністративних проваджень щодо ОСОБА_1 , однак не пізніше одного місяця з дня затвердження висновку службового розслідування.
31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було зазначено, що підстави його звільнення, викладені в оскаржуваному наказі, є упередженими та не відповідають дійсності, оскільки:
апеляційним судом Закарпатської області 05 січня 2017 року скасовано постанову Ужгородського міськрайонного суду від 10 жовтня 2016 року про притягнення позивача до відповідальності за статтею 130 КУпАП, а провадження у справі закрито на підставі статті 247 КУпАП;
постановою апеляційного суду Закарпатської області від 14 березня 2017 року постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 вересня 2016 року, якою на позивача накладено стягнення за статтею 122-2 КУпАП - скасована, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю події та складу правопорушення.
постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, постанову інспектора роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції України рядового поліції Зубанича В. М. серії ПС2 № 889337 від 11 липня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною другою статті 122 КУпАП скасована як незаконна.
32. Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням та вважаючи себе невинним у вчиненні правопорушень, які стали підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
33. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано встановлену законодавством процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, та водночас спростовує твердження позивача щодо незаконності оскаржуваних наказів та порушення його прав при їх видачі. Будь-яких інших доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять та позивачем надано не було.
34. Вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який полягав у неналежній поведінки позивача та керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, підтверджено. Водночас, судом першої інстанції зазначено, що постановою апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року в справі № 308/7484/16-п постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року в справі № 308/7484/16-п скасовано, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрито у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, скоєне 11 липня 2016 року, строку, передбаченого частиною другою статті 38 КУпАП, в межах якого можливо накласти адміністративне стягнення.
35. При цьому, суд звернув увагу, що приймаючи вищезазначене рішення, апеляційний суд Закарпатської області прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження, зазначивши, що матеріали справи містять медичний висновок від 11 липня 2016 року № 234, яким встановлено, що на момент огляду ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння.
36. В результаті аналізу вищенаведених правових положень та обставин справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач в порушення вимог статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури допустив грубе порушення правил прокурорської етики та вчинення дій, що порочать звання прокурора, зашкоджують його репутації та авторитету прокуратури.
37. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок службового розслідування складено 13 вересня 2016 року та затверджено Генеральним прокурором України 15 вересня 2016 року, тому кінцева дата застосування до позивача дисциплінарного стягнення є 13 жовтня 2016 року.
Враховуючи те, що позивач з 10 жовтня 2016 року по 20 січня 2017 року перебував на лікарняному, то суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що кінцева дата застосування до позивача дисциплінарного стягнення (винесення наказу) переноситься на перший день виходу його на роботу, тобто на 23 січня 2017 року.
38. Однак, Генеральним прокурором України наказ № 01-дц, яким змінено дату звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури (з 23 січня 2017 року) було прийнято лише 30 січня 2017 року, що свідчить про порушення відповідачем статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач порушив встановлену законодавством процедуру притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади та органів прокуратури.
39. Крім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач, вийшовши після перебування на лікарняному на роботу, 23 січня 2017 року подав на ім'я Генерального прокурора України заяву щодо незаконного звільнення з посади та органів прокуратури, в якій просив: скасувати наказ № 09-дц від 13 жовтня 2016 року про накладення на прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади та органів прокуратури та поновити на роботі в органах прокуратури України на посаді прокурора відділу службових розслідувань, запобігання протидії корупції, захисту працівників прокуратури управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України з часу звільнення позивача із займаної посади. Однак, рішення по скарзі позивача від 23 січня 2017 року в десятиденний строк Генеральним прокурором України прийнято не було. Також, в матеріалах справи відсутні докази проведення перевірки останнім. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, помилково не взято вказаних фактів до уваги, оскільки вони підтверджують упереджене та протиправне ставлення до позивача, що, в свою чергу, порушує законні права та інтереси ОСОБА_1
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
40. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
41. Скаржник наводить доводи аналогічні доводам заперечення проти адміністративного позову та відзиву на апеляційну скаргу, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням.
42. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що при розгляді адміністративного спору судами першої та апеляційної інстанцій не поставлено під сумнів законність підстави притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. При цьому, зазначено, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення строків накладання дисциплінарного стягнення встановлених ст. 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України, строк притягнення до відповідальності не порушено, оскільки дисциплінарне стягнення застосовано наказом від 13 жовтня 2016 року, а наказом від 30 січня 2017 року лише змінено дату звільнення - на перший день після виходу на роботу у зв'язку з неможливістю припинення трудових відносин за ініціативою роботодавця з працівником в період його тимчасової непрацездатності. Цим наказом дисциплінарне стягнення не накладалося.
43. Водночас, відповідач звертає увагу на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положення частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір, однак, судом апеляційної інстанції поновлено позивача не на попередній робочій посаді, а на іншій посаді, на яку призначення відбувається за конкурсом.
44. Крім цього, вказують на порушення порядку обчислення розрахунку середнього заробітку за вимушеного прогулу, тому як останній робочий день позивача був 23 січня 2017 року, за який йому нарахована та виплачена заробітна плата. Позивача слід вважати звільненим з 24 січня 2017 року. Зазначені обставини вплинули також на здійснений розрахунок.
45. В судовому засіданні представник відповідача у повному обсязі наполягав на задоволенні касаційної скарги, просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати. А рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову залишити в силі. Наполягає, що факт вчинення адміністративного правопорушення передбаченого статті 130 КУпАП доведений судовими рішення, позивач вчинив дисциплінарний проступок, поновлення позивача відбулося на посаду, на яку особи призначаються за конкурсом, яку позивач перед звільненням не займав, звільненим його слід вважати з 24 січня 2017 року, бо останнім робочим днем позивача було 23 січня 2017 року за яке йому виплачений дохід.
46. У судовому засіданні позивач заперечував проти касаційної скарги та просив у її задоволенні відмовити. Постанову суду апеляційної інстанції вважає законно та обґрунтованою. Заперечує проти того, що йому було виплачено заробітну плату за 23 січня 2017 року, вважає, що його безпідставно звільнили під час перебування його на лікарняному, хоча про ці обставини було відомо відповідачу, факт перебування його в стані сп'яніння не доведений, порушень він не допускав. Наданий відзив на касаційну скаргу.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
47. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
48. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
49. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
50. Частинами першою-четвертою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
51. На думку суду касаційної інстанції, рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, з огляду на таке.
52. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
53. Згідно з положеннями частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
54. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
55. Згідно з частиною першою, пунктом 4 частини п'ятої статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. В позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
56. Позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (частина перша статті 47 КАС України).
57. За змістом частини першої, пункту 5 частини другої статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
58. Відповідно до статті 308 КАС України, яка визначає межі перегляду апеляційним судом, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
59. Отже, апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати спір з тих підстав, які не були заявлені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому, перегляд справи в апеляційному порядку включає, зокрема встановлення апеляційним судом обставин у справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
60. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач обґрунтовував свій позов тим, що наказ від 13 жовтня 2017 року № 09-дц видано в порушення статті 40 КЗпП України, тобто під час знаходження позивача на лікарняному, а також наголошувано на тому, що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача винесено всупереч вимогам законодавства, позаяк рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на час його винесення не набрали законної сили, оскільки матеріали адміністративних проваджень щодо позивача знаходились на розгляді в судах. Факт вчинення адміністративних правопорушень та дисциплінарного проступку заперечувався.
61. Водночас, при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позову, позивач навів доводи аналогічні доводам адміністративного позову, здійснив виклад обставин та надав їм відповідну оцінку, а також цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловив свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням.
62. У свою чергу, переглядаючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції при розгляді вказаної справи посилається на те, що Генеральним прокурором України наказ № 01-дц прийнято з порушення строку притягнення позивача до дисциплінарного стягнення відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України.
63. Тоді як, дотримання процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на останнього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення щодо строків їх застосування за статтею 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України не було підставою позову, а також й доводом апеляційної скарги.
64. У зв'язку з наведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції розглянув позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції, чим порушив імперативну норму статті 308 КАС України, а також вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, жодним чином не мотивувавши таку дію.
65. Строки накладення дисциплінарних стягнень визначені у статті 12 Дисциплінарного статуту, відповідно до якої, дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня виявлення проступку, не враховуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку.
Строк проведення службової перевірки не може перевищувати двох місяців.
66. У випадку, якщо суд прийде до переконання необхідності виходу за межі позовних підстав звернення до суду та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду повинен встановити час початку призначення проведення службової перевірки відносно позивача, чи перебував позивач в цей період перевірки на лікарняному або у відпустці, правильно визначити час кінцевої дати виявлення проступку.
67. Матеріалами справи відповідно до довідки щодо перебігу строку притягнення до дисциплінарної відповідальності наголошено на тому, що 07 жовтня 2016 року (п'ятниця) позивач перебував у відпустці, а тому цей день також має бути виключений з місячного строку. Зазначені обставини судом апеляційної інстанції не перевірялись та оцінка не надавалась.
68. Суд апеляційної інстанції вдався до встановлення факту порушення відповідачем строків накладання дисциплінарного стягнення, без належного їх встановлення та дослідження. Наслідком цього, стало в подальшому задоволення інших похідних позовних вимог.
69. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не врахував також обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Закарпатської області від 05 січня 2017 року та від 14 березня 2017 року, та постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2017 року на яку неодноразово наголошували сторони у справі, у зв'язку з чим така оцінка не відповідає правилам оцінки доказів, встановленим нормами статті 90 КАС України.
70. Крім цього, висновки суду апеляційної інстанції щодо поновлення позивача на іншій посаді, ніж на тій, з якої його було звільнено є такими, що підлягають додатковій перевірки та оцінки судом апеляційної інстанції, з урахуванням статті 235 Кодексу законів про працю України, якщо суд дійде висновку про задоволення позовних вимог.
71. Зазначені обставини суд апеляційної інстанції також достовірно не встановив та не перевірив, що призвело до помилкового висновку про необхідність поновлення позивача на іншій посаді, яка є конкурсною, ніж ту яку він займав на час звільнення. Належного правового обґрунтування таким висновкам у постанові не наведено.
72. У свою чергу, суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги також не врахував, що день звільнення працівника є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Так, позивача звільнено 23 січня 2017 року, тому строк звільнення починається відповідно до статті 241-1 КЗпП України з цього числа, наступний за ним днем, тобто з 24 січня 2017 року. За таких обставин 23 січня 2017 року помилково включено судом апеляційної інстанції при проведенні відповідних розрахунків.
73. На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, судом апеляційної інстанції при перегляді адміністративної справи не виконано вимоги статті 308 КАС України, не надано оцінку доводам учасників справи, не досліджено надані ними докази, не надано належної правової оцінки обставинам, на які посилюються учасники справи.
74. За приписами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
75. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
76. За приписами частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
77. Суд визнає, що порушення норм матеріального та процесуального права допущені судом апеляційної інстанції призвели до неправильного вирішення справи, що обумовлює направлення справи на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити частково.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 826/7187/17 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлений 19 червня 2020 року.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов