Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №823/5163/15
адміністративне провадження №К/9901/14004/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Черкаської митниці ДФС на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року (головуючий суддя Желтобрюх І.Л., судді: Мамчур Я.С., Шостак О.О.) у справі за позовом Приватного підприємства "Сільвер Фуд" до Черкаської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення про визначення митної вартості товарів і картки відмови,
В жовтні 2015 року Приватне підприємство "Сільвер Фуд" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Черкаської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення про визначення митної вартості товару №902000003/2015/202198/2 від 15 червня 2015 року і картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №902000003/2015/00084 від 15 червня 2015 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємство вказувало, що визначення митним органом митної вартості товарів, які ввозились на митну територію України, по другорядному, а не по основному (за ціною договору), як було здійснено позивачем, методу суперечить вимогам Митного кодексу України (далі - МК України), оскільки декларантом було надано всі необхідні документи для ідентифікації товарів, що ввозились, та підтвердження заявленої ним митної вартості останніх.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за наявності розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, відповідачем правомірно визначено митну вартість імпортованого Підприємством товару за другорядним методом.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову: визнано протиправним та скасовано рішення Митниці про визначення митної вартості від 15 червня 2015 року №902000003/2015/202198/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 15 червня 2015 року №902000003/2015/00084.
При цьому, задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що, не погодившись із визначенням позивачем митної вартості товару за основним методом, митний орган, в той же час, неправомірно встановив останню за ціною договору щодо ідентичних товарів як другорядним методом, адже не дотримався вимог статті 59 МК України, яка встановлює обов'язкові умови для ідентичності товарів й передбачає, що під ними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник).
Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, Митниця звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року, зазначаючи, що митну вартість імпортованих позивачем товарів було нею визначено із застосуванням другорядного (резервного) методу у зв'язку із наявністю розбіжностей в поданих Підприємством під час митного оформлення документах, а також непідтвердженням всіх складових заявленої ним митної вартості.
Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення апеляційного суду, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.
Судами встановлено, що 12 січня 2010 року між Компанією «Ice Fresh Seafood», Ісландія (як продавцем) та Підприємством (як покупцем) укладено контракт №5 на купівлю-продаж рибопродукції, за пунктом 1 якого продавець продав, а покупець - купив рибу свіжоморожену нерозібрану, рибу свіжоморожену розібрану на різні види (способи), фарш рибний свіжоморожений, ікру рибну свіжоморожену, ракоподібних та молюсків морожених. Повна та точна номенклатура товару вказується в доповненнях до договору (специфікаціях), яка є невід'ємною частиною контракту.
Ціна за проданий товар встановлюється в доларах США за метричну тону нетто і розуміється SIF м.Клайпеда, включаючи вартість тари, упаковки та маркування товару, а також витрати на завантаження, укладку та сепарацію товару на транспорт покупця. Ціна на товар є величиною непостійною та залежить від ринкових коливань ціни при умові наявності даного товару у продавця. На кожну обумовлену партію виставляється ціна та кількість, що вказані в специфікації до даного контракту (пункт 2 контракту).
08 червня 2015 року на виконання умов вищеозначеного контракту Підприємству надійшов вантаж - ікра мойви свіжоморожена (frozen capelin roe лат./mallotus villosus) у кількості 17908 кг, за ціною 2,75 доларів США за кг, загальною вартістю 49247 доларів США відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR «А» №001798.
Наступного дня позивач через уповноваженого митного брокера - ПП «Фортінс» подав Митниці вантажно-митну декларацію, в якій митну вартість товару визначив за основним методом - за ціною договору (контракту) із числовим значенням на рівні 2,75 доларів США за кг.
Для здійснення митного оформлення Підприємством (окрім декларації) подано: копію зовнішньоекономічного договору від 12 січня 2010 року №5, копію додаткової угоди до зовнішньоекономічного договору від 25 грудня 2012 року №7, додаток (специфікацію) від 21 травня 2015 року №71, інвойс від 21 травня 2015 року №90167638, довідку вартості послуг транспортування товару від 08 червня 2015 року №368 та копію договору перевезення від 05 листопада 2015 року №050511.
При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості згідно вимог частини 2 статті 53 МК України митний орган дійшов висновку, що документи, які надані до митного оформлення, не містять всіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості товару та повідомив декларанта про виявленні розбіжності, а також про відсутність в документах всіх відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена, та про підтвердження числових значень складових митної вартості товару.
На вимогу митного органу позивачем додатково надано: сертифікат про походження від 29 травня 2015 року, комерційну пропозицію від 21 травня 2015 року, сертифікат якості від 21 травня 2015 року, копії митних декларацій Литви №2014812093435, №15LTLU9000EK01D8 А6, №15 LTLU9000148СЕD8D6 , висновок експерта від 11 червня 2015 року №0-358, калькуляцію собівартості виробництва від 26 червня 2015 року, копії доповнень від 14 липня 2015 року №8, від 28 лютого 2015 року №5, додатку від 21 травня 2015 року №71, додаткової угоди від 28 грудня 2015 року №7 до контракту від 12 січня 2010 року №5, сертифікат якості від 21 травня 2015 року, копію рахунку на перевезення від 08 червня 2015 року №95 та копію заявки на перевезення від 26 травня 2015 року.
15 червня 2015 року Митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товару №902000003/2015/202198/2, згідно з яким останню для товару «ікра мойви свіжоморожена» встановлено за другорядним методом на рівні 6 доларів США/кг та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №90200003/2015/00084.
Не погоджуючись із прийнятими відповідачем рішенням про коригування митної вартості товарів і карткою відмови, Підприємство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України).
Так частинами 1 - 3 статті 57 (глава 9 розділу ІІІ) МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частинами 1 - 2 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
За змістом частин 1 - 3 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частини 5 - 6 статті 53 МК України).
Згідно із частинами 1 - 3 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
В той же час частиною 6 зазначеної статті передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (частина 12 статті 264 МК України).
Отже митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).
При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Водночас приписи вказаних статей зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Втім, суд першої інстанції, зазначаючи, що Митницею визначено митну вартість імпортованого Підприємством товару за другорядним методом з огляду на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, в той же час в своєму рішенні лише виклав зміст оскаржуваного рішення митного органу, не навівши жодних мотивів як таких, за яких він прийшов до висновку про його правомірність.
Апеляційний же суд цього недоліку суду першої інстанції не усунув, натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, єдиним мотивом прийняття такого рішення визначив неправильність обраного митним органом методу коригування митної вартості.
Крім того, суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях виходили з того, що Митницею встановлено вартість імпортованого позивачем товару на підставі другорядного методу - за ціною договору щодо ідентичних товарів, в той же час в оскаржуваному рішенні (зокрема, його графах 31 та 33) йдеться про те, що таку вартість відповідачем визначено на підставі резервного методу, на чому, до того ж, наголошував й сам відповідач під час розгляду справи, проте ця обставина залишилась поза увагою судів.
Частинами 4, 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 КАС України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 статті 138 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З'ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.
Як передбачалось статтею 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".
Поверховий підхід та неповнота при з'ясуванні обставин цієї справи призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, тому вимагають повторного і більш ретельного дослідження. Зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.
Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статей 349, 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Черкаської митниці ДФС задовольнити частково.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 січня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду