Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №539/1385/17
адміністративне провадження №К/9901/35029/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 539/1385/17
за позовом ОСОБА_1
до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2017 року (у складі судді Іващенка Ю.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Перцової Т.С., Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П.),
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі також - відповідач, Управління), в якому просив:
- визнати протиправними дії Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови в перерахунку та виплаті позивачеві пенсії відповідно до довідок № 3, № 4 від 30 березня 2017 року та скасувати рішення Управління № 136 від 20 квітня 2017 року;
- зобов'язати Управління перерахувати та сплачувати позивачеві пенсію відповідно до довідок № 3, № 4, виданих Лубенською пересувною механізованою колоною № 4 (далі також - Лубенська ПМК-4) від 30 березня 2017 року із заробітної плати 2284,99 крб. за період роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 01 липня 1986 року по 31 липня 1986 року, починаючи з 05 квітня 2017 року з урахуванням сплачених сум.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково: скасовано рішення Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 136 від 20 квітня 2017 року щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті пенсії відповідно до довідок Лубенської ПМК-4 від 30 березня 2017 року № 3 і № 4. Зобов'язано Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до довідок № 3 і № 4 від 30 березня 2017 року, які видані Лубенською ПМК-4, згідно якої перераховано заробітну плату ОСОБА_1 за роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за період із 01 липня 1986 року по 31 липня 1986 року в сумі 2284,99 крб., починаючи з 05 квітня 2017 року з урахуванням сплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності у позивача права на перерахунок пенсії із заробітку в зоні відчуження в розмірі 2284,99 грн на підставі довідок № 3 і № 4 від 30 березня 2017 року, виданих Лубенською ПМК-4.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2017 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 539/1385/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 17 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 539/1385/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 червня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, має ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безстроково, отримує пенсію по інвалідності у Лубенському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 31 травня 2011 року, посвідчення інваліда війни ІІ групи серії НОМЕР_2 від 26 травня 2011 року.
Позивач працював у Лубенській пересувній механізованій колоні № 4, звідки був відряджений на проведення робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно з архівною довідкою військової частини № 61606 № 27 від 30 серпня 1986 року, копія якої наявна в матеріалах справи, ОСОБА_1 знаходився на учбових зборах з 01 червня 1986 року по 28 серпня 1986 року, тому йому належить до виплати за місцем постійної роботи 100% тарифної ставки за період з 08 червня 1986 року по 28 серпня 1986 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у відповідності до розпорядження Ради міністрів СРСР від 17 травня 1986 року та від 23 травня 1986 року має право на отримання заробітку у двократному розмірі за 4 дні червня, 26 днів липня та 15 днів серпня 1986 року, у трикратному розмірі - за 19 днів червня, 5 днів липня та 12 днів серпня 1986 року.
Після виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ОСОБА_1 повернувся до попереднього місця роботи, де після повернення йому і було нараховано та виплачено заробітну плату (грошове забезпечення) за роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно з довідками № 3 і № 4, виданими 30 березня 2017 року Лубенською ПМК-4, ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за період із 01 липня 1986 року по 31 липня 1986 року в сумі 2684,99 крб, в тому числі одноразова премія 400 крб.
05 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою з приводу перерахунку та виплати йому пенсії згідно довідок № 3 і №4 від 30 березня 2017 року, однак рішенням відповідача № 136 від 20 квітня 2017 року позивачеві в перерахунку пенсії на підставі довідок, виданих Лубенською ПМК-4, було відмовлено.
Не погодившись таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про його скасування.
У касаційній скарзі Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області зазначено, що невід'ємною складовою підстав та порядку перерахунку пенсії є беззаперечне підтвердження відомостей, що містяться в довідці, відповідними первинними документами бухгалтерського обліку про тривалість робочого дня та місце її виконання. Перерахунок пенсії не може проводитися на припущеннях чи даних, які не відповідають первинним бухгалтерським документам. Скаржник зазначає, що аналіз наданих ОСОБА_1 довідок про заробітну плату від 30 березня 2017 року № 3 та № 4, виданих Лубенською ПМК-4 показав, що довідка видана безпідставно, а заробітна плата розрахована з порушенням законодавства.
Від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що розрахунки заробітної плати проведені відповідно до норм чинного законодавства, відтак вони мають бути зараховані при перерахунку пенсії. Таким чином, позивач вважає рішення судів попередніх інстанцій законними, а касаційну скаргу необґрунтованою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до статті 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону № 796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно зі статтею 54 Закону № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі також - Порядок № 1210).
У відповідності до пункту 1 Порядку № 1210 цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Заробітна плата для обчислення пенсій враховується за будь-які 12 місяців підряд такої роботи (пункт 2 Порядку № 1210).
Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Порядку № 1210 у разі, коли особа пропрацювала у зоні відчуження менш як 12 місяців підряд, пенсія обчислюється, виходячи із заробітної плати за повні календарні місяці підряд у зоні відчуження.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1210 пенсії призваних на військові збори військовозобов'язаних, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та працювали у зоні відчуження в 1986-1990 роках, призначаються виходячи із заробітної плати, яку вони одержували за основним місцем роботи, з урахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від періоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо такий розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у III зоні - 5, II - 4, I - 3). При цьому в усіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути нижчою від фактично одержаної суми у зазначений період.
Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військкоматами).
Згідно з пунктом 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі також - Порядок № 22-1), довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.
З аналізу наведених норм права слідує, що роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у відповідних первинних документах за відповідний період. Єдиною і обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 1 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 17 березня 2015 року у справі № 21-11а15, від 15 грудня 2015 року у справі № 2-а/576/29/14, Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 358/1179/17, від 17 квітня 2018 № 376/2559/17, від 05 грудня 2019 року у справі № .374/446/15-а.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що перерахунок пенсії позивачу необхідно здійснити згідно архівних довідок Лубенської ПМК-4 від 30 березня 2017 року № 3 та № 4, відповідно до яких позивачу ОСОБА_1 було перераховано заробітну плату за роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за період із 01 липня 1986 року по 31 липня 1986 року в сумі 2684,99 крб, в тому числі одноразова премія 400 крб.
Однак, суд касаційної інстанції зазначає, що судами попередніх інстанцій не досліджено, чи підтверджені зазначені в довідках № 3 та № 4 від 30 березня 2017 року дані первинними розрахунковими документами (відомостями), зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією та чи дійсно позивачу нараховувались та виплачувались вказані у довідці суми.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду при розгляді справ в касаційному порядку не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Разом з тим, неповне з'ясування обставин у справі, недослідження всіх наявних в справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішень норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04), в яких була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задовольнити частково.
Постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко