Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №381/4973/16-а
адміністративне провадження №К/9901/29490/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 381/4973/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області
про визнання протиправними дій при призначенні пенсії та перерахунку розміру пенсії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2016 року (у складі судді Ковалевської Л.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Епель О.В., Карпушової О.В., Кобаля М.І.),
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі також - відповідач, Управління), у якому просив
- визнати протиправним порушення з боку відповідача вимог статей 22, 46 Конституції України, якими Управління, відповідно до пункту 2 Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління від 22 грудня 2014 року № 28-2 (далі - Положення № 28-2), зобов'язано керуватися у своїй діяльності, а також підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення № 28-2, згідно яких відповідач призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії;
- зобов'язати відповідача негайно поновити права позивача на отримання пенсій за віком як інваліду-ліквідатору ЧАЕС 2-ї групи в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, здійснивши відповідний перерахунок та виплачувати зазначену пенсію.
В обґрунтування позову зазначено, що до листопада 2011 року позивач отримував державну пенсію як інвалід-ліквідатор 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), але починаючи з листопада 2011 року всі виплати належних йому пенсій відповідач почав проводити у меншому розмірі. Він вважає, що дії відповідача є протиправними, оскільки порушують його конституційне право як на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, так і на обов'язковість виконання судових рішень на всій території України всіма органами державної влади, тому і змушений звернутися з відповідним позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що повноваження визначати порядок і розмір пенсії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інвалідів, делеговано Кабінету Міністрів України на підставі відповідних законодавчих актів. Крім того, до статей 50, 54 Закону №796-ХІІ також було внесено відповідні зміни.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 381/4973/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 17 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 381/4973/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 червня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія) та є інвалідом ІІ групи довічно у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 01 березня 2000 року, додатком № 110743 та копією Витягу із акту огляду МСЕК № 110255.
До листопада 2011 року позивач отримував пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ як інвалід-ліквідатор ЧАЕС 2-ої групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, у зв'язку з набранням з 19 червня 2011 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон №3491-VI) та прийняття Кабінетом Міністрів України постанови «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06 липня 2011 року № 745 (далі - Постанова КМУ № 745), проведено перерахунок пенсії, внаслідок чого її розмір зменшився.
На підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VII (далі - Закон № 76-VII) статті 50, 54 Закону № 796-ХІІ викладені в новій редакції, де умови, порядок призначення додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
07 грудня 2016 року позивач звернувся до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області з відповідною заявою про проведення нарахування та виплати належних йому державних пенсій як інваліду-ліквідатору ЧАЕС у відповідність до Конституції України.
15 грудня 2016 року листом № 430/О-01 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні його вимог через відсутність правових підстав для здійснення перерахунку, про який він просить.
Позивач, вважаючи, що відповідачем порушено його право на отримання пенсії у належному розмірі, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судами не було вирішено питання щодо того, чи зміна в пенсійному законодавстві України не призвела до звуження обсягу існуючого на той час конституційного права на пенсійне забезпечення відповідно до статті 46 Конституції України. Крім того, зазначає, що посилання судів попередніх інстанцій на постанови уряду, нові редакції законів, міжнародні акти не можуть бути прийняті до уваги, оскільки їх юридична сила не розповсюджується на спір, який може бути врегульовано прямою нормою Конституції України.
Від інших учасників справи відзиву або заперечень на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом №796-XII.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 9 липня 2007 року) та рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Частиною першою статті 50 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам ІІ групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої, згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та Законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період.
Пунктом сьомим частини першої Закону № 3491-VI Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом четвертим, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту четвертого Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Відповідно до пункту третього Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Також, пунктом четвертим Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
На виконання вищевказаних вимог, постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 від 06 липня 2011 року та постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210 від 23 листопада 2011 року були визначені мінімальні розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, у період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року розмір основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначався відповідно до вказаних постанов Кабінету Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 03 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 6-7 яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
На підставі наведеного, з урахуванням внесених змін у Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», необхідно застосовувати положення Постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до пункту 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Із набуттям чинності Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ.
Враховуючи викладене, виплачуючи позивачу пенсію та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач діяв правомірно.
Аналогічного висновку дійшов Верховий Суд у постановах від 06 червня 2018 року у справі №816/4614/15; від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17; від 25 жовтня 2018 року у справі №629/4376/16; від 22 листопада 2018 року у справі № 640/19008/16, від 11 грудня 2018 року у справі № 709/1605/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 328/3607/15-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 428/3382/17 та від 09 квітня 2020 року у справі № 539/845/17.
Щодо тверджень скаржника, що зміни в редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» звужують права громадян та суперечать Конституції України, суд касаційної інстанції зазначає, що вказані зміни не визнані Конституційним Судом України неконституційними, а тому є чинними та обов'язковими для виконання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 709/1605/17 та від 29 листопада 2019 року у справі № 428/3382/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо перерахунку пенсії позивачу.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom," № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany", № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Ruiz Torija v. Spain", № 18390/91; п. 29).
Крім того, у пункті 80 рішення у справі "Перес проти Франції" ("Perez v. France", № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних ("Artico v. Italy", № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи ("Van de Hurk v. Netherlands" № 16034/90, п. 59).
Також у пункті 71 рішення у справі "Пелекі проти Греції" ("Peleki v. Greece", № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" ("Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Зважаючи на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко