Іменем України
19 червня 2020 року
Київ
справа №825/2417/16
адміністративне провадження №К/9901/37689/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року (головуючий суддя - Житняк Л.О.)
та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Файд.к В.В., судді - Бєлова Л.В., Коротких А.Ю.)
у справі №825/2417/16
за позовом ОСОБА_1
до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Ніжинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, про протиправність визначення йому контролюючим органом податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік з огляду на те, що на переконання позивача такий податок підлягає нарахуванню не раніше 2016 року.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції від 03.08.2016 №47124-25;
- стягнуто з Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 551, 20 грн судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, оскільки останній підлягає справлянню не раніше 2016 року.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, встановлений законом.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
14.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за позивачем зареєстровано право власності на об'єкт нежитлової нерухомості загальною площею 860,1 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
03 липня 2016 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення рішення № 47124-25, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 10 476,02 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам відповідають з огляду на наступне.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункт 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.
В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, Верховних Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №813/4582/16.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова