Іменем України
18 червня 2020 року
м. Київ
справа №802/1827/17-а
адміністративне провадження №К/9901/50138/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (суддя Поліщук І.М.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року (колегія суддів у складі: Смілянця Е. С. , Сушка О.О., Залімського І. Г.)
у справі №802/1827/17-а
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 17.10.2017 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
2. Позивач просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), надану у формі листа від 15.09.2017 №Д-14315/0-7826/6-17;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).
3. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.12.2017, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018, позов задоволено повністю.
4. 07.05.2018 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про відмову в позові.
5. 08.06.2018 відкрито касаційне провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. ОСОБА_1 є одним із членів ФГ "САДІВНИК-А", головою якого є ОСОБА_2 .
7. На підставі договору оренди землі № 215 від 05.05.2014, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар), ФГ "САДІВНИК-А" використовує земельну ділянку площею 24,1364 га, кадастровий номер 0523984800:02:000:0349. Договір укладено на 7 років з правом його поновлення на новий строк.
8. Договір оренди зареєстровано 15.05.2014, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.
9. 06.06.2016 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотаннями про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 2,83 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).
10. Листом від 02.07.2016 №№ Д-10153/0-3446/6-16 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у наданні зазначеного дозволу, оскільки ділянка знаходиться в оренді ФГ "САДІВНИК-А", а тому необхідна згода фермерського господарства на вилучення частини земельної ділянки, рішення зборів ФГ "САДІВНИК-А" про розпаювання даного господарства, копія договору оренди землі, копія статуту фермерського господарства та довідка про розмір земельної частки (паю) по Раківській сільській раді Томашпільського району.
11. Нотаріально посвідченою заявою від 23.07.2016 голова ФГ "САДІВНИК-А" ОСОБА_2 надав свою згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ "САДІВНИК-А" (в т.ч. ОСОБА_1 ) в розмірі земельної частки паю, які перебувають в користуванні фермерського господарства на підставі зареєстрованого договору оренди землі.
12. Протоколом загальних зборів ФГ "САДІВНИК-А" № 3 від 12.07.2016 вирішено надати у власність земельні ділянки в розмірі частки (паю) його членам, зокрема ОСОБА_1 .
13. Крім того, Раківська сільська рада листом повідомила, що не заперечує в розпаюванні земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ФГ "САДІВНИК-А" між його членами.
14. У серпні 2016 року ОСОБА_1 повторно звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з аналогічним клопотанням про надання дозволу. Однак, листом від 06.09.2016 Держгеокадастр знову відмовив у наданні дозволу, оскільки передача земельних ділянок громадянам безоплатно у власність із земель державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельним законодавством не передбачена.
15. ОСОБА_1 та інші члени фермерського господарства оскаржила в судовому порядку (справа №802/191/17-а) відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) 2,83 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства, які викладені у листах від 02.07.2016 та 06.09.2016.
16. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 у справі №802/191/17-а позов задоволено частково: визнано протиправними відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладені в листах від 02.07.2016 №Д-10153/0-3446/6-16, №Д-10150/0-3445/6/16, №Г-10151/0-3448/6 та від 06.09.2016 №Д-14315/0-4303/6-16, №Д-14316/0-4300/6-16, №Г-14312/0-4301/6, у наданні позивачам дозволів на розробку проектів землеустрою; зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 2,83 гектари на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту). В решті позовних вимог відмовлено.
17. На виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 у справі №802/191/17-а Головне управління Держгеокадастру розглянуло повторно клопотання та листом №Д-14315/0-7826/6-17 від 15.09.2017 відмовило у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки не надано документів про підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві або наявності освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
18. Однак постановою від 29.04.2020 у справі №802/191/17-а Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, а саме: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області стосовно нерозгляду у передбачений законодавством спосіб клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства, орієнтовною площею 2,83 гектари на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту); зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у передбачений Земельним кодексом України строк розглянути клопотання позивачів та видати за наслідками їх розгляду накази по суті порушених у клопотаннях питань у відповідності з вимогами статті 118 Земельного кодексу України; у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
19. Отримавши від Головного управління Держгеокадастру лист №Д-14315/0-7826/6-17 від 15.09.2017 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як такий, що наданий за результатами судового рішення, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
20. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що будучи членом ФГ "САДІВНИК-А", звернулась в червні 2016 року до ГУ Держгеокадастру із клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Проте листом від 02.07.2016 Держгеокадастр відмовив в наданні дозволу, тому ОСОБА_1 оскаржила цей лист-відмову до суду. За результатами судової справи Вінницький апеляційний адміністративний суд визнав протиправною відмову, викладену у листі та зобов'язав повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 . Однак, відповідач на виконання судового рішення, розглянув повторно клопотання ОСОБА_1 та листом від 15.09.2017 знову відмовив у наданні дозволу. Вважає, що повторна відмова листом прийнята за наслідками судового рішення, є його невиконанням, що тягне за собою відповідальність за його невиконання. Обставини відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою вже були предметом перевірки в суді, тому підстав для ненадання дозволу Держгеокадастр не мав.
21. Відповідач проти позову заперечував. Вважає, що рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду виконане відповідачем в повному обсязі та повторно розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідач діяв на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені ч.6 ст.118 ЗК України, постановою КМ України № 584 від 12.08.2015 №584 "Про затвердження переліку документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві", оскільки ОСОБА_1 не подала документи, що підтверджують її досвід роботи у сільському господарстві або наявність відповідної освіти.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Задовольняючи позов, суди виходили з того, що обов'язковість судових рішень гарантується статтею 124 Конституції України. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу.
23. Згідно з ст.32 ЗК України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Водночас, згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Оскаржувана відмова надана без урахування зазначених підстав та всупереч висновкам судового рішення у справі №802/191/17-а.
24. Суди дійшли висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, оскільки заява позивача повторно розглядалась Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області області, повторно відмовлено з тих підстав, що у позивача немає відомостей про досвід відповідної роботи або освіти, хоча позивач є членом фермерського господарства; позивач неодноразово зверталась до Держгеокадастру з одним і тим же клопотанням; є судове рішення, яке набрало законної сили.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
25. Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області області у касаційній скарзі посилається на те, що перший раз позивачеві було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки була відсутня згода фермерського господарства про розпаювання господарства, рішення його зборів, згода землекористувача. Після того, як суди визнали протиправною відмову в наданні дозволу, відповідач виконав рішення суду та відмовив в наданні дозволу з інших підстав, - відсутні документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність відповідної освіти. Суди цього не врахували та дійшли висновку, що рішення суду має виконуватись.
26. Також відповідач вважає, що суд не вправі зобов'язати його приймати конкретне рішення у вигляді надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що є втручанням в його дискреційні повноваження.
27. Відзиву на касаційну скаргу не подано.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Верховний Суд розглянув доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.
29. Ключовим правовим питанням у справі, що розглядається, є спосіб захисту прав позивача внаслідок протиправної відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, наданої під час повторного розгляду заяви позивача на виконання рішення суду.
30. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання судового рішення у справі №802/191/17-а, яким Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 15.06.2017 зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача. Відповідач листом від 15.09.2017 відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через те, що не надано документів про підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві або наявності освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
31. Суди дійшли висновку, що відповідачем повторно відмовлено листом від 15.09.2017 №Д-14315/0-7826/6-17 без урахувань висновків постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15.06.2017 у справі № 802/187/17-а. Крім того, інша підстава відмови, вказана у зазначеному листі, є безпідставною.
32. Верховний Суд з висновками судів попередніх інстанцій погоджується з огляду на наступне.
33. Згідно з положеннями частини 7 статті 118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
34. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
35. Зазначену правову позицію сформульовано в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
36. У частині сьомій статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: прийняти рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу (якщо для цього є передбачені законом підстави).
37. За результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ, відтак рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова в наданні такого дозволу повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
38. Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
39. Питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у такій ситуації в судовій практиці поставало неодноразово.
40. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36- 39).
41. Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.
42. В такому разі суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.
Водночас, за загальним правилом, відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
43. Позивач зверталась до відповідача із клопотанням (заявою) в червні та в серпні 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за наслідками розгляду якого суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення - наказ. Листи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.07.2016 та від 06.09.2016, від 15.09.2017 у відповідь за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є наказами, а отже не можуть вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України.
44. Водночас, Суд звертає увагу, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглядало подану позивачем заяву на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 802/191/17-а. Зазначеним судовим рішенням було констатовано відповідність наданих позивачем документів вимогам ЗК України.
45. Відповідач повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність обґрунтовуючи мотиви такої відмови іншими підставами.
46. Суди під час розгляду справи надали оцінку їм правову оцінку та встановили їх протиправність.
47. Суди зазначили, що відповідно до статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
48. Згідно зі статтею 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).
49. Частиною другою статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членам фермерських господарства передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
50. Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є членом ФГ "САДІВНИК-А". Таким чином, вимога про надання документів що підтверджують її досвід роботи у сільському господарстві або наявність відповідної освіти, є незаконною.
51. Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
52. Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
53. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
54. Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
55. При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
56. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
57. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
58. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
59. З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи № 812/1312/18 та № 140/1992/18 з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019 та 06.08.2019 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова у формі листа з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України свідчать про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду. Оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення в іншій справі повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.
60. Суд погоджується з таким висновком та не вбачає підстав для відступу від нього у справі, що розглядається.
61. Не зважаючи на обов'язок врахувати висновки суду, наведені у постанові Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 у справі № 802/191/17-а, відповідач в межах даної справи протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки. Такі дії свідчать про відсутність у відповідача наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №802/191/17-а.
62. За таких обставин зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.
63. Таким чином суд першої та апеляційної інстанції виходили з правильних мотивів про відсутність дискреційних повноважень у суб'єкта владних повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою та правильно зобов'язали Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,83 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).
64. Враховуючи наведене, Суд підтверджує, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
66. Зважаючи на те, що скаржником є суб'єкт владних повноважень та результат касаційного розгляду, судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд,-
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Кравчук В.М.
Суддя Берназюк Я.О.
Суддя Стародуб О.П.