18 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2006/19 пров. № А/857/5541/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Большакової О.О., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 140/2006/19 (рішення ухвалено в м. Луцьку, головуючий суддя Валюх В.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 25.06.2019 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року індексації грошового забезпечення;
-стягнути індексацію грошового забезпечення за період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з 18 січня 2018 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні із військової служби;
-стягнути середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 19 січня 2018 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній адміністративній справі.
В обгрунтування позову зазначає, що нарахування та виплата індексації його грошового забезпечення у період з 01 червня 2015 року по 18 січня 2018 року не здійснювалася, оскільки в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації не передбачені. Таку бездіяльність Луцького прикордонного загону позивач вважав протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року. Зобов'язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції змінити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що звільнення з військової служби без проведення остаточного розрахунку, в частині невиплати індексації грошового забезпечення є підставою для стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню повному обсязі.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019року в справі №140/2006/19 - скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийнято нову постанову в цій частині, якою адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з 19 січня 2018 року по 21 листопада 2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного суду від 30 квітня 2020 року касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року скасовано. Справу №140/2006/19 направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд із за не визначення розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
10.06.2020 при новому розгляді відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, перебував у списках особового складу частини та на всіх видах забезпечення з 20.06.2015 по 12.10.2015 та з 01.06.2016 по 18.01.2018, що підтверджується наказами начальника Луцького прикордонного загону від 22.06.2015 № 127-ос, від 05.10.2015 № 207-ос, від 01.06.2016 № 121-ос, від 08.06.2016 № 127-ос (а. с. 54-57).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.01.2019 № 16-ос “По особовому складу” припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “Висоцьк” ІІІ категорії (тип В) (а. с. 59), та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.01.2019 № 21-ос “По особовому складу” ОСОБА_1 виключено 18.01.2018 із списків особового складу і всіх видів забезпечення (а. с. 59).
Листом від 21.05.2019 № 11/5839 представнику позивача були надані довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні (а. с. 18-20), з яких видно, що з липня 2015 року по грудень 2018 року видатки на виплату індексації передбачені не були.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а на невиплачені суми індексації грошового забезпечення, що є незначними, не може стягуватися середній розмір грошового забезпечення за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.
Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не стягнення з відповідача конкретних сум індексації та права на середній розмір грошового забезпечення за час затримки виплати і його розміру з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч. 2 ст. 5 Закону №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Із системного аналізу наведених положень законодавства необхідно дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці та її проведення є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.
Як видно із матеріалів справи (довідки та особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2015 - 2018 роки) (а. с. 60-64), за період проходження військової служби у Луцькому прикордонному загоні індексація грошового забезпечення, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів, позивачу не була нарахована та не виплачена.
При вирішенні взаємопов'язаних позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та її стягнення за період з 01.06.2015 по 18.01.2018 суд першої інстанції вірно врахував, що позивач ОСОБА_1 не протягом усього вказаного періоду проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, перебував у списках особового складу частини та на всіх видах забезпечення лише у період з 20.06.2015 по 12.10.2015 та з 01.06.2016 по 18.01.2018.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком про визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо не проведення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20.06.2015 по 12.10.2015 та з 01.06.2016 по 18.01.2018 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20.06.2015 по 12.10.2015 та з 01.06.2016 по 18.01.2018.
Поряд з цим, суд першої інстанції помилково не визначив розмір такої індексації та не стягнув її в користь позивача, як цього вимагає він в позові.
Колегія суддів вважає, що цю помилку в рішенні суду першої інстанції в цій частині слід виправити і стягнути з відповідача індексацію грошового забезпечення за період з 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року в розмірі 5754 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн. 95 коп (розмір індексації за вказаний період визначив сам відповідач в довідці без номера (т.1 а.с.20).
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення 18.01.2018 остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби та стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки такого розрахунку, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, виключення позивача зі списку особового складу військової частини відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення є безпідставними.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 жовтня 2019 року у справі 825/598/17 (К/9901/23837/18).
Колегія суддів зазначає, що грошову компенсацію за не виплачену індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини, що свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, а тому відповідно до статті 117 КЗпП України останній має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно визначити розмір такого відшкодування.
Такої ж позиції дотримується Верховний суд у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
З приводу цього, колегія суддів зазначає, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно довідки Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України відповідно до базових місяців індексації грошового забезпечення за період проходження служби у Луцькому прикордонному загоні індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 5754 грн. 95 коп. (т. 1 а.с. 20).
Згідно особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2017 року по грудень 2017 року розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 32581,35 (20155,50 грн за листопад 2017 року та 12425,85 грн за грудень 2017 року) (т. 1 а.с. 63).
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 534,12 грн. за день (32581,35 грн/61 день).
Період затримки фактичного розрахунку становить 351 день, а саме з 18.01.2018 по 18.06.2020, відтак сума середнього грошового забезпечення становить 187476,12 грн. (534,12 грн х 351 день).
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини позивач не був забезпечений повністю грошовим забезпеченням, а також позицію Верховного та Конституційного судів щодо застосування ст. 116, 117 до військовослужбовців Збройних Сил України, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу також посилається на відсутність бюджетних асигнувань у кошторисі.
З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже колегія суддів зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Суд першої інстанції не взяв до уваги вказані обставини та дійшов помилкового висновку про задоволення позову частково.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити, вимагаючи задовільнити всі позовні вимоги, що на переконання колегії суддів є помилкою, так як задоволення таких вимог можливе тільки при скасуванні ухваленого судом першої інстанції рішення, тому суд розцінює такі вимоги як вимога про скасування рішення суду першої інстанції і задоволення позовних вимог в повному обсязі.
З урахуванням встановлених у справі обставин та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги позивача в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження, а тому така підлягає задоволенню.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, прийняв рішення з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, що з урахуванням положень статей 315 та 317 КАС України дає підстави для його скасування та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 313, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 140/2006/19 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 20 червня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 01 червня 2016 року по 18 січня 2018 року в розмірі 5754 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн 95 коп.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення 18.01.2018 повного роз рахунку грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19.01.2018 по 18.06.2020 в розмірі 187476 (сто вісімдесят сім тисяч чотириста сімдесят шість) грн 12 коп. без врахування податків і обов'язкових платежів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Д. М. Старунський
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 19.06.2020