19 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2343/19
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
доповідача, судді: Димерлія О.О.
суддів: Єщенка О.В., Танасогло Т.М.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом та просив зобов'язати Державну казначейську службу України (надалі - ДКСУ або відповідач) розглянути звернення позивача від 03.06.2019 та повідомити причину невиконання судового рішення Миколаївського окружного суду від 16.05.2018 станом на 03.06.2019, повідомити дату виконання судового рішення.
В обґрунтування вимог позивач, зокрема, зазначив, що відповідач не надав відповідь на заяву ОСОБА_1 від 03.06.2019.
За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 19 вересня 2019 року прийнято рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, що полягає у ненаданні відповіді на звернення (заяву) ОСОБА_1 , зареєстрованого в Державній казначейській службі України 05.06.2019 за № К-11-1504.
Зобов'язано Державну казначейську службу України письмово повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки його звернення (заяви), зареєстрованого в Державній казначейській службі України 05.06.2019 за № К-11-1504.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтуванні вимог апеляційної скарги ДКСУ зазначає, що відповідь на звернення ОСОБА_1 була надана 02.07.2019, що підтверджується копією реєстру кореспонденції, відправленої ДКСУ.
До П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача на зазначену апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення,а рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги ДКСУ, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Так, матеріалами справи підтверджено, що 05.06.2019 до ДКСУ від позивача надійшла “Чергова заява про надання інформації щодо не виконання судового рішення про стягнення з ДФС середньої заробітної плати”. Заяву відповідач зареєстрував під вхідним номером К-11-1504.
У згаданій заяві ОСОБА_1 просив “… повідомити дату виконання судового рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 р. та перерахувати на користь заявника стягнуту з ДФС України суму заробітної плати, повідомити причину невиконання судового рішення …” (а.с. 18, 45).
Листом від 02.07.2019 № 5-11-11-11335 “Про надання інформації” (надалі - Лист від 02.07.2019) ДКСУ повідомила позивача про відкладення, на підставі пункту 11 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 “Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників”, безспірного списання коштів в зв'язку з тим, що “… ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 № 814/48/18 прийнято на розгляд заяву Державної фіскальної служби України про роз'яснення судового рішення в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України …”.
Спірним питанням в межах даної справи є наявність порушеного права на отримання відповіді на звернення ОСОБА_1 у розумінні Закону України «Про звернення громадян».
Частиною першою статті 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР “Про звернення громадян” (надалі - Закон) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Як вказано у статті 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством України їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Частиною першою статті 15 Закону встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (частина третя статті 15 Закону).
Згідно зі статтею 19 Закону, до обов'язків органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень віднесені, зокрема, об'єктивна, всебічна і вчасна перевірка заяв чи скарг; письмове повідомлення громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Як вказано у частині першій статті 20 Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На підтвердження виконання вимог Закону відповідач надав суду копію Листа від 02.07.2019. Проте, жодних доказів на підтвердження того, що цей лист був направлений (вручений) позивачу, до суду першої інстанції надано не було.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 факт отримання Листа від 02.07.2019 заперечив.
В апеляційній скарзі ДКСУ зазначає, що відповідь позивачу була направлена 02.07.2019 простим поштовим відправленням та приєднує до апеляційної скарги копію відомості №141 та Реєстр кореспонденції , відправленої ДКСУ.
Судова колегія не приймає вищезазначені докази, оскільки судом першої інстанції було забезпечено право відповідача на подання відзиву та надання інших доказів шляхом відкладення розгляду справи по суті, але вищезазначеним правом відповідач не скористався.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в апеляційній скарзі апелянт не зазначає причин, з яких докази не було подано у зазначений судом строк.
Судова колегія дійшла висновку, що відповідачем без поважних причин не надано до суду першої інстанції доказів, для підтвердження обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Таким чином, суд першої інстанції, керуючись ч.5 ст. 77 КАС України, правомірно вирішив справу на підставі наявних в матеріалах справи доказах.
Також апеляційний суд враховує, що відповідач в апеляційній скарзі зазначає про фактичне виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 шляхом повторного направлення відповіді на заяву відповідача (лист №5-11-11/17712 від 16.10.2019).
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт повідомлення ОСОБА_1 про наслідки розгляду його звернення (заяви), що є підставою для задоволення адміністративного позову.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та залишенням без змін рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 139 КАС України апеляційний суд не здійснює зміну розподілу судових витрат.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити певні дії - без змін .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач: О.О.Димерлій
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: Т.М. Танасогло