10 червня 2020 року м.Дніпросправа № 340/2404/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П. (доповідач),
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі № 340/2404/19 (суддя Момот Г.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (правонаступником є Головне управління ДПС у Кіровоградській області) (далі - відповідач) та просила визнати протиправною та скасувати вимогу від 23.08.2019р. №Ф-92045-50.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року позовні вимоги позивача задоволено, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 23 серпня 2019 року №Ф-92045-50 про сплату боргу (недоїмки) на суму 23 785,08 грн.
З рішенням суду першої інстанції не погодилось Головне управління ДПС у Кіровоградській області, була подана апеляційна скарга.
В скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що фізичні особи-підприємці, стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (у тому числі до створення Єдиного державного реєстру), не втратили статусу фізичної особи-підприємця. Отже скаржник вважає, що підстави для скасування оскарженої позивачем вимоги відсутні.
Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу. Наполягає, що відповідачем не надано належних доказів, що ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, тобто дійсно зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записи щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутні (а.с.54-64).
В інтегрованій картці платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 відображена недоїмка станом на 31.07.2019р. у розмірі 23 785,08 грн. (а.с.22-23).
На підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів ГУ ДФС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.08.2019р. №Ф-32045-50 на суму 23 785,08 грн. (а.с.5, 24).
Позивач, вважаючи вимогу протиправною, звернулася до суду з позовом про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92045-50 від 23.08.2019р. не обґрунтованою та прийнята не на підставі норм діючого законодавства України, оскільки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, з огляду на викладене вище вбачається, що необхідними умовами для сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, однак за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому задля досягнення зазначеної мети законодавчо встановлений обов'язок зі сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, платниками єдиного соціального внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 є особи, які мають статус підприємців, тобто зареєстровані як фізичні особи-підприємці.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є необґрунтованим, оскільки даний реєстр почав функціонувати з набранням чинності Закону України від 15.05.2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», тобто з 01.07.2004р, а ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець у 1999 році.
Проте, колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи апелянта з огляду на наступне.
З 01.07.2004 р. набрав чинності Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. №755-IV (далі за текстом - Закон №755).
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №755, у редакції чинній на час набрання чинності цим Законом, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Частиною 1 статті 17 Закону №755, у редакції чинній на час набрання чинності цим Законом, встановлювалося, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Відповідно до п.п.2 - 4, 7 розділу ІI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання” від 01.07.2010 р. №2390-VI (далі за текстом - Закон №2390), який набрав чинності 03.03.2011 р., процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з п.8 розділу ІI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390 після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про реєстрацію ОСОБА_1 (а.с.54-64), тому відповідно до приписів Закону №755, у редакції Закону №2390, свідоцтво про її державну реєстрацію фізичною особою-підприємцем вважається недійсним, а позивач є особою, що не має статусу фізичної особи-підприємця.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92045-50 від 23.08.2019р. є протиправною, оскільки прийнята відповідачем не у відповідності до вимог діючого законодавства, що є підставою для її скасування.
Доводи апеляційної скарги ГУ ДПС у Кіровоградській області висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі № 340/2404/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку та строки, визначені статтями 328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак