Справа № 357/13872/19
2/357/588/20
Категорія 67
іменем України
16 червня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Сокур О. В.,
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, -
В грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, посилаючись на наступні обставини.
Вона, ОСОБА_1 , перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з реєстру правочинів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачем народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
За рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 10.04.2018 року аліменти, які сплачував відповідач з 2005 року на обох дітей в твердій грошовій сумі 350,00 грн. щомісяця, були збільшені до 1000,00 грн для сина ОСОБА_4 .
На сьогодні це менше ніж мінімальний розмір аліментів. Ця сума не може навіть частково компенсувати витрати на їх сина, які пов'язані з особливими обставинами в його житті, а саме з навчанням в коледжі ККТЕНАУ (за 80 км від домівки ) на платній основі без стипендії. Син весь час знаходився і знаходиться на її утриманні. ОСОБА_2 добровільно не бере ніякої участі в житті їх дітей.
Вважає, що витрати, пов'язані з навчанням, - необхідні, адже спрямовані на здобуття бажаної професії. Дані витрати на неповнолітню дитину мають покриватись як додаткові витрати згідно ст. 185 СК України, оскільки викликані особливими обставинами, а саме навчанням в коледжі на платній основі без стипендії, проживання в гуртожитку, витратами на проїзд до іншого міста.
ОСОБА_2 ухиляється від покладеного на нього обов'язку приймати участь у додаткових витратах на свого сина.
Вона намагалась домовитись з батьком ОСОБА_5 розділити витрати на оплату навчання і оплату гуртожитку їхнього сина порівну, однак такі спроби залишилися марними.
Нею були понесені витрати в загальному розмірі 30803,40 гривень, а саме: на оплату навчання за другий період першого курсу; на навчання третій період першого курсу; на навчання за період другого курсу; за навчання за другий період другого курсу; на навчання за третій період другого курсу; за навчання за перший період третього курсу, а також на оплату другого періоду проживання в гуртожитку на першому курсі; на оплату першого періоду проживання в гуртожитку на другому курсі; на оплату другого періоду проживання в гуртожитку на другому курсі; на оплату першого періоду проживання в гуртожитку на третьому курсі, що підтверджується наданими квитанціями. Всі оплати здійснено відповідно до договорів.
Тому, просила суд стягнути з відповідача на її користь половину вартості додаткових витрат, які були понесені нею в зв'язку з особливими обставинами в житті їхнього сина ОСОБА_5 в сумі 15401,70 грн. (30803,40:2 = 15401,70 грн. ) та стягнути судові витрати повністю з відповідача ( а. с. 1-6 ).
Ухвалою судді від 21 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину було залишено без руху ( а. с. 31-32 ).
Ухвалою судді від 26 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом ) сторін ( а. с. 76-77 ).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
14 квітня 2020 року за вх. № 14281 судом отримано відзив від ОСОБА_2 , в якому останній заперечував проти пред'явленого позову в повному обсязі, так як нормами СК України додаткові витрати стягуються на неповнолітніх дітей. Можливість стягнення додаткових витрат на повнолітніх доньку/сина законодавством не передбачена. Посилався на те, що не в змозі платити додаткові витрати в зв'язку з тим, що він не працює з 2018 року, та знаходиться на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення по догляду за дитиною з інвалідністю доньки ОСОБА_6 . Крім того, він вже сплачував додаткові витрати у сумі 11609 грн. за рішенням суду, позивач знову подає ті ж самі чеки, що і у попередній справі, тим самим вводить суд в оману ( а. с. 91-92 ).
15 травня 2020 року за вх. № 18171 судом отримано клопотання від позивача ОСОБА_1 , в якому остання просила суд зменшити суму позовних вимог на 10% і стягнути з відповідача 13 861,53 гривень ( а. с. 101-102 ).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги з урахуванням уточнення, надала пояснення аналогічні викладеним в них, просила суд стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на сина ОСОБА_4 у розмірі 13 861,53 гривень, половина, які були нею понесені за навчання та проживання в гуртожитку.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення.
15 червня 2020 року за вх. № 22194 судом отримано клопотання від ОСОБА_2 , в якому останній просив суд прийняти рішення у його відсутність, так як не має змоги приїхати через матеріальне становите.
Інших заяв та клопотань з боку учасників судового розгляду на адресу суду не надходило.
Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дитину не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища ( а. с. 46 ).
Встановлено, що від шлюбу у подружжя народилися діти - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в матеріалах справи свідчать наявні копії свідоцтва про народження, де батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( а. с. 47, 48 ).
Згідно наявного в матеріалах справи виконавчого листа, який був виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 09.03.2018 року вбачається, що останнім змінено розмір аліментів, які стягувалися за рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.12.2005 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 350 гривень щомісячно на 1000 гривень щомісячно, з проведенням індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», з дня набрання рішення суду законної сили і до повноліття дитини ( а. с. 49 ).
Відповідно до довідки від 20.12.2019 року за вих. № 129, яка видана Київським коледжем комп'ютерних технологій та економіки НАУ вбачається, що ОСОБА_8 є дійсно студентом зазначеного коледжу, навчається на 3 курсі денного відділення та строк закінчення 30 червня 2021 року ( а. с. 57 ).
З наявного в матеріалах справи договору про навчання № 160288 від 16 серпня 2017 року вбачається, що його було укладено між Київським коледжем комп'ютерних технологій та економіки НАУ та ОСОБА_1 стосовно навчання на денному відділенні студента ОСОБА_8 за спеціальністю комп'ютерна інженерія ( а. с. 63 ).
Відповідно до п. 4.2 вказаного договору про навчання, загальна вартість освітньої послуги становить 39 600 гривень.
З дублікату квитанцій від 16.06.2018 року, від 21.03.2018 року, від 19.12.2017 року, від 03.07.2019 року, від 01.04.2019 року, від 29.12.2018 року та від 29.12.2018 року ( дати оплати ) вбачається, що ОСОБА_1 сплатила загалом 22770 гривень за навчання для ОСОБА_8 , де отримувач Київський коледж комп'ютерних технологій та економіки НАУ ( а. с. 60-62 ), а також ОСОБА_1 сплатила 2950 гривень, отримувач Київський коледж комп'ютерних технологій та економіки НАУ оплата платних курсів ЗНО для ОСОБА_8 , що підтверджується дублікатом квитанції від 16.12.2018 року ( а. с. 60 ).
Також, матеріали справи містять договір на проживання у гуртожитку ККТЕ НАУ за № 557 від 31 серпня 2017 року, за № 357 від 31 серпня 2018 року та № 936 від 02 вересня 2019 року, які були укладені між Київським коледжем комп'ютерних технологій та економіки НАУ та ОСОБА_1 , згідно якого надається ліжко-місце в студентському гуртожитку кімната НОМЕР_1 на строк з 01.09.2017 року по 30.06.2018 року, з 01.09.2018 року по 30.06.2019 року та з 01.09.2019 року по 30.06.2020 року відповідно для студента ОСОБА_8 ( а. с. 68, 69, 70 ).
З дублікату квитанції від 21.12.2017 року, від 19.12.2017 року, від 14.08.2018 року, від 13.01.2019 року та 25.08.2019 року ( дати оплати ) вбачається, що ОСОБА_1 сплатила на загальну суму 7800 гривень за проживання в гуртожитку для ОСОБА_8 , отримувач Київський коледж комп'ютерних технологій та економіки НАУ ( а. с. 64-67 ).
Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач зазначає на тому, що вона несе додаткові витрати на дитину, які складаються з вартості навчання та проживання останнього в гуртожитку, а відповідач ухиляється добровільно допомагати та надавати додаткові витрати. Понесені нею додаткові витрати підтверджуються матеріалами справи та половина їх повинна бути стягнута з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частинами першою - третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
Згідно з вимогами частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Відповідно до вимог частини другої статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Аналіз відповідних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).
Наявність таких особливих обставини підлягає доведенню особою, яка пред'явила відповідний позов.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказами, що підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 зазначила, що додаткові витрати на сина зумовлені його навчанням у Київському коледжі комп'ютерних технологій та економіки НАУ та проживання у гуртожитку.
Натомість навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відносить до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини.
Вищевказані правові висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.09.2018 року у справі № 569/6838/15-ц та від 10 жовтня 2019 року у справі № 638/13860/16-ц.
Також, така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року ( справа № 219/1766/18 ).
Отже, витрати на навчання у вищому навчальному закладі не можна вважати витратами на дитину, що викликані особливими обставинами.
Тому вказані витрати не відносяться до додаткових витрат на дитину у відповідності до вимог ст. 185 СК України.
До додаткових витрат на дитину також не відносяться і витрати на проживання у гуртожитку у зв'язку з навчанням.
За таких обставин, посилання позивача ОСОБА_1 на те, що ст. 185 СК України відносить до додаткових витрат навчання дитини у платному навчальному закладі є безпідставними та такими, що не є підставою для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Нормами ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 185 СК України і у зв'язку з тим, що на час розгляду даної справи ОСОБА_8 виповнилося 18 років.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом, позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, то судовий збір відшкодуванню не підлягає.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.185 Сімейного кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 81, 89, 133, 141, 259, 264-265, 274, 273, 353, 354 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 );
Відповідач: ОСОБА_2 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Повне судове рішення складено 19 червня 2020 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов