18 червня 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/14482/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8359/2020
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Добровольської Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року, ухвалені під головуванням судді Луценка О.М., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві.
На обґрунтування позову зазначила, що вона з 30 жовтня 2010 року по 11 липня 2014 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 . У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З часу розірвання шлюбу відповідач не спілкується з сином, не бачиться з ним, не приймає участі у його вихованні, не цікавиться життям дитини, його здоров'ям, не знає, де навчається син, хоча завжди мав можливість спілкування.
Відповідач офіційно не працює, проте, отримує неофіційний заробіток, який витрачає на власні потреби, потребами своєї дитини не цікавиться і в належному розмірі не забезпечує, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, про що свідчить відсутність розписок позивачки про отримання грошей або квитанцій, таким чином ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Відсутність батька в житті сина призвела до втрати між ним та сином родинного зв'язку.
Наказом Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року у справі № 756/8958/18 стягнуто з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, посилаючи з 18 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Посилалася на те, що безвідповідальне ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідачем є наслідком зловживання ним наркотичними засобами. Разом з тим, будучи засудженим за ч. 1 ст. 309 КК України за вироком Деснянського районного суду міста Києва від 14 лютого 2008 року ОСОБА_1 лікується анонімно і на обліку в наркологічних лікарнях не перебуває, що позбавляє можливості вирішити питання щодо визначення ступеня хронічної наркозалежності.
Зазначала, що як мати дитини розуміє важливість батьківського виховання в житті сина, а тому неодноразово намагалася вплинути на ОСОБА_1 та його поведінку, щоб він реалізовував свої права та виконував обов'язки щодо сина, проте, такі спроби є без результатними і лише травмують сина, який вважає, що він батьку байдужий (т. 1 а.с. 2-5).
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечував проти доводів позивача та просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що до розірвання шлюбу приймав участь у вихованні сина, а наразі за рішенням суду сплачує аліменти. Вказував, що позивач чинила йому перешкоди у спілкуванні з сином, заблокувала номер телефону, крім того, сама недостатньо приділяє увагу сину. Пояснював, що дійсно вживав наркотики, був умовно засуджений, але судимість давно погашена. Проблеми з наркотиками у нього були ще до реєстрації шлюбу та до народження сина, а тому для виправлення та лікування немає підстав. Зазначив, що наразі не є наркозалежним, на обліку у нарколога не перебуває, тому позбавлення батьківських прав з цих підстав є недопустимим (т. 1 а.с. 51-56).
У відповідь на відзив позивач зазначила, що перешкод у спілкуванні сина з батьком не чинила, натомість відповідач самоусунувся від виховання дитини, не утримує дитину, хоча працює та заробітну плату витрачає тільки на свої потреби (т. 1 а.с.165-173).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 089,00 грн. (т. 2 а.с. 184, 185-192).
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. (т. 2 а.с. 214-216).
Не погодившись з рішеннями районного суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційними скаргами, в яких просив скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг зазначав, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, надав перевагу доказам позивача. Вважає, що позивач не довела ухилення відповідача від виховання сина та свідомого нехтування батьківськими обов'язками, а батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечував, тому суд зробив необґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення позову. Крім того, суд неправильно застосував норму матеріального права, а саме ст. 164 СК України, неповно з'ясував обставини справи та визнав встановленими обставини, які підлягали доведенню.
Щодо стягнення з нього додатковим рішенням витрат на правничу допомогу зазначив, що суд не врахував, що адвокат позивача прийняла участь лише у двох або трьох останніх засіданнях, не заявляла клопотань у справі, не надавала письмових пояснень, доказів, а тому виконала невеликий обсяг послуг. Вважає, що позивачем не надано всіх належних доказів на підтвердження стягнення суми витрат на послуги адвоката, оскільки не надано опис наданих послуг та акт виконаних робіт. Вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. є завищеними та суперечать принципу розподілу судових витрат, а тому підлягають зменшенню (т. 3 а.с. 2-8, 40-55).
02 червня 2020 року представник позивача - адвокат Богдан О.О. направила до суду відзиви на апеляційні скарги, в яких просила апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду та додаткове рішення цього ж суду залишити без змін (т. 3 а.с. 86-96).
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Патерилов В.В. підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити. Позивачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Богдан О.О. заперечували проти скарг і просили їх відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази (т. 3 а.с. 71-83).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольнивши позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, проявив негативну поведінку як чоловіка, батька та людини; не має бажання змінити свої відносини навіть завдяки рішенню служби у справах дітей, що надала йому таку можливість.
Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб 30 жовтня 2010 року, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві за № 1766 (т. 1 а.с. 9).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 липня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано (т. 1 а.с. 15).
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві № 580 від 10 березня 2011 (т. 1 а.с. 10).
Позивач після розірвання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 14).
Місце проживання малолітнього ОСОБА_3 зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1 за місцем реєстрації відповідача (т. 1 а.с. 12).
Проживає дитина з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
За довідками дошкільного навчального закладу № 605 від 09 вересня 2016 року № 53 та від 16 січня 2017 року № 65, за час перебування дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у дошкільному навчальному закладі вихованням опікується мати ОСОБА_2 . Батько дитини вихованням не займається, успіхами дитини в дошкільному навчальному закладі не цікавиться, останні 3 роки в закладі не з'являвся, у вихованні дитини участі не приймав (т. 1 а.с. 134-135).
Довідкою середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 146 м. Києва, характеристикою дитини та довідкою з спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з футболу «Зміна» підтверджується, що неповнолітній ОСОБА_4 є здібним учнем, відвідує школу, гуртки футболу та басейн. Привозить і забирає дитину мати, яка відвідує батьківські збори та приймає участь у роботі батьківського комітету. Батько дитини в школі сина не відвідував, участі у шкільному житті дитини не приймає, не цікавиться успіхами дитини та не підтримує сина матеріально (т. 1 а.с. 13, т. 2 а.с. 2, 78, 79-81).
Судовим наказом Оболонського районного суду м. Києва від 13.08.2018 з відповідача стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (т. 1 а.с. 11).
Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, яка залишена без змін судом касаційної інстанції, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2019 року скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за минулий час, збільшення розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини - задоволено частково. Змінено розмір стягнутих на підставі наказу Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2018 року аліментів, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 1 500,00 грн. щомісячно, починаючи з дня набрання постановою законної сили і до повноліття дитини. Цим же рішенням встановлено, що з наданих відповідачем копій товарних та фіскальних чеків вбачається, що у період після розірвання шлюбу між сторонами та до винесення судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів, ним було придбано одяг та іграшки для дитини (т. 2 а.с. 166-172).
Рішенням комісії Оболонської районної державної адміністрації м. Києва сім'ю ОСОБА_2 направлено до Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
За інформаційною довідкою за результатами роботи з психологом Центру, малолітній ОСОБА_4 не включає батька до кола своєї сім'ї, знайомитись та бачитись з батьком не бажає. Вихованню допомагає вітчим. Дитина не розуміє, як йому вести себе з батьком, коли той буде намагатися з ним вийти на контакт. Для дитини авторитетною фігурою в житті є матір. Хлопчик проживає разом з нею, тому і вплив на дитину з боку матері більший. В зв'язку з тим, що конфлікт між батьками не вирішений, дитина відмовляється бачитись та спілкуватись з рідним батьком (т. 2 а.с. 70-77).
За висновком оцінки потреб сім'ї від 26 лютого 2019 року мати ( ОСОБА_2 ) має намір позбавити батька батьківських прав, хлопчик тривалий час не бачив біологічного батька, не вважає батька рідною людиною і не має бажання з ним спілкуватись. Стан батька ( ОСОБА_1 ) стабільний, адекватно реагує на ситуацію, що склалась, а саме, конфлікт між ним та колишньою дружиною (т. 2 а.с. 73-74).
У матеріалах справи міститься соціальна картка сім'ї/особи ОСОБА_2 , яка ведеться Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. За змістом записів у соціальній картці сім'ї/особи ОСОБА_2 , у період 13-26 лютого 2019 року, тобто під час розгляду справи районним судом, проведені психологічні консультації та бесіди на які були залучені ОСОБА_2 , дитина - ОСОБА_3 та окремо такі заходи проведені із залученням відповідача ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 67-69).
Висновком від 02 серпня 2019 року за даними експериментально-психологічного дослідження доктора медичних наук, доцента, лікаря-психолога ОСОБА_5 у ОСОБА_4 за результатами виявлено високий рівень внутрішньої напруги, пов'язаною з наявною ситуацією фактично відсутніх взаємин з біологічним батьком, тривога та негативне ставлення до спілкування з біологічним батьком, позитивні емоційні стосунки з матір'ю та її чоловіком (т. 2 а.с. 82-83).
Практичний психолог середньої школи № 146 ОСОБА_6 у своїх рекомендаціях неповнолітньому ОСОБА_4 також послалась на його тривожний стан, що стосується відносин до біологічного батька та зазначила, що питання щодо спілкування ОСОБА_4 з батьком слід вирішувати виходячи з інтересів дитини (т. 2 а.с.122-123).
Листом Оболонського районного в м. Києві Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 13 січня 2020 року підтверджується, що фахівцями Центру було запрошено на консультацію батька дитини ОСОБА_1 , який у своїй заяві від 06 грудня 2019 року дозвіл на роботу з дитиною не надав, а тому робота психолога протягом 2019 року не проводилася (т. 2 а.с. 131).
Висновком Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 25 березня 2019 року № 104-2761 встановлено, що на засіданні комісії від 21 березня 2019 року мати дитини повідомила, що звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, оскільки батько не приймає участі у вихованні сина, є наркозалежним та може негативно вплинути на дитину. Батько підтвердив, що раніше дійсно вживав наркотичні засоби, проте пройшов реабілітацію та протягом тривалого часу їх не вживає. Він сплачує аліменти на утримання сина та прагне приймати участь у його вихованні, проте мати дитини чинить перешкоди у їх спілкуванні. Комісія не рекомендувала позбавляти батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 39-41).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України (в редакції Закону чинній на час подання позову), за якою мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), яке слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження61-36905св18), постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження 61-44369св18), постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), постанові Верховного Суду 14 травня 2020 року у справі № 420/1753/18 (провадження № 61-22933св19), і передбачених законом підстав відступити від такого у цій справі не вбачається.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Таким чином, судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що позбавлення заявника його батьківських прав становило втручання в право заявника, в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції, на повагу до його сімейного життя, яке гарантується п. 1 статті 8.
Дане втручання не становить порушення статті 8, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункти 49,50).
Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78) (пункт 54).
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 57, 58).
Остаточне позбавлення батьківських прав може здійснюватись тільки в абсолютно виняткових випадках (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року)
Як і у вищенаведеній справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04), у цій справі, що була розглянута судом, заявлені вимоги про позбавлення батьківських прав були обґрунтовані посиланням на те, щовідповідач не виконував належним чином свої батьківські обов'язки, зокрема, не цікавився і не брав участі у вихованні дитини.
Відповідач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції заперечував позбавлення батьківських прав, зазначав, що має бажання і намагається спілкуватись із сином, знає, що син навчається в школі де заступником директора школи працює мати позивачки, надав фотографії на підтвердження спілкування із сином, коли сторони досягали згоди з приводу цих зустрічей, сплачує аліменти на утримання дитини, заборгованості не має. Враховуючи відсутність останнім часом порозуміння із позивачкою з цього питання намагався уникати конфліктних ситуацій, запобігаючи психічному травмуванню дитини.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, яка залишена без змін судом касаційної інстанції, встановлено, що у період після розірвання шлюбу між сторонами та до винесення судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів, ним було придбано одяг та іграшки для дитини (т. 2 а.с. 166-172).
Також відповідач був присутній на засіданні комісії органу опіки та піклування, де заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина. Така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв'язки з сином.
За висновком комісії Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 25 березня 2019 року № 104-2761, члени комісії не рекомендували позбавляти батьківських прав ОСОБА_1 . Доводи позивачки та її представника, що в судовому засіданні представник третьої особи в подальшому не підтримував цей висновок не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки особиста думка представника третьої особи не спростовує вищенаведених висновків комісії органу опіки та піклування, а іншого висновку останнім до суду не надано.
Суд також зазначає, що, в разі якщо встановлено існування родинного зв'язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв'язку (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 61). Здійснення заходів із роз'єднання сім'ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Тому, суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивачки, що відповідач не цікавиться дитиною та не бажає приймати участі у її вихованні, зокрема не сплачує аліментів, а зазначені позивачкою обставини не є достатньою та переконливою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками і те що, батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Посилання позивачки ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 вироком Деснянського районного суду м. Києва від 14 лютого 2008 року був засуджений за ч. 2 ст. 309 КК України та за постановами суду 12 травня і 18 травня 2020 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення, був притягнутий до адміністративної відповідальності (за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення) не можуть бути визнані самостійною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав за пунктом 2 частини 1 ст. 164 СК України (т. 1 а.с. 25, 99-101).
Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 164 СК України, батько (мати) можуть бути позбавлені батьківських прав якщо є хронічними алкоголіками або наркоманами, проте таких підстав позову в цій справі позивачка не заявляла, а з власної ініціативи суд не вправі визначати підстави позбавлення батьківських прав.
За наданими до суду доказами, ОСОБА_1 на обліку наркологічному диспансері не перебуває. При цьому, до суду першої та апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів проявів негативної та (або) агресивної поведінки відповідача ОСОБА_1 відносно малолітнього сина.
Цих обставин не спростовують і показання допитаних районним судом свідків.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення районного суду підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в позові. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про попередження відповідача ОСОБА_1 щодо необхідності змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків.
Щодо розподілу судових витрат додатковим рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи викладене не можуть бути покладені на відповідача понесені позивачкою витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., додаткове рішення районного суду підлягає скасуванню.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 березня 2020 року -скасувати, ухвалити нове.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Попередити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 про неприпустимість в подальшому порушення з його боку батьківських обов'язків щодо малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та про можливі наслідки у разі неналежного виконання батьківських обов'язків - позбавлення батьківських прав.
На Орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації покласти контроль за виконанням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , своїх батьківських обов'язків відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 19 червня 2020 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова