17 червня 2020 року місто Київ.
Справа 362/1728/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5438/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Кулікової С.В., Олійника В.І.
секретар судового засідання Гордійчук Ж.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2020 року (у складі судді Марчука О.Л., повний текст рішення складено 24.01.2020)
в справі за позовом ОСОБА_1 до Тростинської сільської ради Васильківського району Київської області, третя особа: Васильківська районна державна адміністрація про визнання права власності,-
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просилавизнати за нею в порядку спадкування за законом після свого чоловіка право власності на земельну частку (пай) з правом виділення її в натурі згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай), розміром 3,34 в умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тростинської сільської ради Васильківського району Київської області.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що після смерті її чоловіка вона звернулася до нотаріальної контори де оформила спадщину померлого і отримала свідоцтво про право на спадщину на вказану земельну ділянку (пай). Однак, місцевою сільською радою їй відмовлено у виділення зазначеного паю в натурі через відсутність вільних земельних діялнок.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Тростинської сільської ради Васильківського району Київської області, третя особа: Васильківська районна державна адміністрація про визнання права власності відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, 13.02.2020 року позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме визнати право власності за нею на земельну частку (пай) з правом виділення в натурі цієї частки згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності КГСП імені Шевченка.
В апеляційній скарзі посилалась на те, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Заявник посилається на п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.04. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», пункт 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» , ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 27 серпня 2014 року по справі № 6-12823св14.
Також в апеляційній скарзі посилається на відповідь Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Т.Г.Шевченка від 23 грудня 2019 року, відповідь Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10.01.2020 р. за №29-10-0. (вх. №29-21/-0/1-20 від 02.0-1202), Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 03.01.2019 року №11/6-23, зміст яких зводиться до того, що для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) необхідне рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Також зазначає ст.ст. 2, 3, 141 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи через його зайнятість в іншій справі в київському апеляційному суді, колегія суддів відхилила, оскільки в клопотанні не зазначено в якій конкретно справі представник бере участь та в який час. При цьому. оскільки розгляд справи відбувається в тому само приміщенні, наявна можливість від термінувати судове засідання , по одній із справ, та надати можливість представнику взяти участь в обох справах в один і той же день.
Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності їхніх представників, при цьому зазначили, що заперечень на позовну заяву не мають.
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин 1 і 5 статті 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», судам роз'яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку ( пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку ( пай).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 21 червня 2011 року (а.с. 24).
Спадкоємцями померлого ОСОБА_2 за законом є його дружина ОСОБА_1 , яка належним чином у встановленому законом порядку прийняла спадщину після померлого чоловіка.
У визначений законом строк позивач звернувся до державної нотаріальної контори з метою прийняття та оформлення спадщини за законом після померлого чоловіка.
Зокрема, позивач отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом від 02.10.2017 року на право на земельну частку (пай), розміром 3,34 в умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тростинської сільської ради Васильківського району Київської області, що належала померлому на підставі Сертифікату Серії КВ № 0309666 від 24.02.2000 року (а.с. 11, 13 на звороті).
Дана обставина також підтверджується відповідним Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 02.10.2017 року (а.с. 12).
Отже, відповідно до статті 1218 ЦК України, до позивача у складі спадщини її чоловіка також перейшло і право на земельну частку (пай) саме як речове право на даний обєкт нерухомості, що належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Судом встановлено, що спадковадець позивача дійсно розпочав процедуру отримання права власності на належний йому пай і звернувся до відповідних органів місцевої влади на що отримав відповідь Васильківської районної державної адміністрації від 14.08.2008 року № 11.2025.17 про те, що остання надає дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тростинської сільськорї ради за межами населеного пункту (а.с. 19).
Пунктом 6 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.
Однак, чоловік позивача за життя не завершив процедуру отриманни ним у власність відповідного земельного паю та не набув права власності на земельний пай на підставі виданого йому Сертифікату про право власності на земельну ділянку (пай) Серії КВ № 0309666 від 24.02.2000 року.
Позивач успадкувала після чоловіка право на земельну частку (пай) і може його реалізувати у порядку встановленому законом.
08.07.2003 року набрав чинності Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV (далі по тексту Закон), який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).
Відповідно до статті 1 Закону право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.
Нормою частини першої статті 2 Закону передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону, документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину.
Статтею 3 Закону визначено підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), а саме: п ідставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради; особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Таким чином, позивач, яка успадкувала після чоловіка право на земельну частку (пай) та має відповідне свідоцтво про право на спадщину, може реалізувати зазначене право у порядку встановленому Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV.
Доводи представника позивача про те, що позивачу відмовлено в наданні (виділенні) земельного паю в натурі, суд не приймає, оскільки позивач не довела, що вона дотрималась, передбаченого Законом порядку на відведення землі в межах району за її відсутності в межах села.
Відмовляючи в задоволенні позовних суд виходив з відсутностіправових підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, право вланості на яке не мав її спадкодавець, оскільки це суперечить нормам Книги третьої та шостої ЦК України та з того, що позивач обрала невірний спосіб захисту свого права на спадкування шляхом визнання за нею саме права власності, оскільки позивач має право набути таке право власності на підставах і в порядку встановленому спеціальним Законом.
Дослідивши наявні в справі докази колегія суддів дійшла висновку, що встановлені судом першої інстанції обставини є доведеними, висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам Закону.
Доводи представника позивача про те, що позивачу відмовлено в наданні (виділенні) земельного паю в натурі, що підтверджуються відповіддю Тростинської сільської ради Васильківського району Київської області № 276 від 28.12.2018 року, зі змісту якої вбачається, що фактично в проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Тростинської сільської ради Васильківського району Київської області відсутні вільні земельні частки (паї) (а.с. 25-27), колегія суддів не приймає, оскільки, такі доводи не можуть бути підставою для задоволення позову.
Позивач не надав доказів, що вільна земля є, а відповідач безпідставно відмовив у її наданні позивачу.
Посилання заявника на п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.04. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до якого член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку, суд не приймає, оскільки:
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Третя особа: Васильківська районна державна адміністрація Київської області своїм листом від 14.08.08 №11.2025-17 на ім'я ОСОБА_2 надала дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тростинської сільської ради, за межами населеного пункту.
Відділ у Васильківському районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області 26.12.2018 р. своїм листом надав інформацію, що відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) що видаються КГСП імені Шевченка громадянину ОСОБА_2 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 3,34 в умовних кадастрових гектарах серії КВ №0309666 зареєстрований 03.03.2000 року за №379 (копія з Книги реєстрації надається).
Відділ у Васильківському районі Головного управління держгеокадастру у Київській області листом від 16.01.2019 р. надав інформацію та копії документів, а саме: витяг з протоколу №3 зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства ім.Шевченка с. Тростинка Васильківського район Київської області від 25.12.1992 р.; Протокол №1 загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка с.Тростинка Васильківського району Київської області від 23.02.1994 р.; список членів КСГП ім.Т.Г.Шевченка с.Тростинка Васильківського району Київської області. (В списку членів КСГП ім.Т.Г. Шевченка ОСОБА_2 під №147).
Як вбачається із відповіді Приватного сільськогосподарського підприємства ім.Т.Г.Шевченка від 23 грудня 2019 року що між ОСОБА_2 та ПСП ім. Т.Г.Шевченка договору оренди земельної ділянки укладено не було. Земельна ділянка, яка відповідно до сертифіката на земельну частку (пай), серії КВ №0309666, виданого 24 лютого 2000 року, який зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 25.02.2000 року за №9687 площею 3,34 в умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебувала у колективній власності КГСП імені Шевченка, та знаходиться на території Тростинської ради Васильківського району Київської області за межами населеного пункту, не перебуває в користуванні (оренді) у Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г.Шевченка.
Згідно відповіді Головного управління держгеокадастру у Київській області від 10.01.2020 р. за №29-10-0. (вх. №29-21/-0/1-20 від 02.0-1202) пунктом 21 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного закону переходять до комунальної власності.
Особливості використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства визначені статтею 141 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Зокрема, організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані..
Згідно відповіді Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 03.01.2019 року №11/6-23 вбачається, що згідно вимог чинного законодавства України, станом на сьогодні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передаються у власність або у користування для всіх потреб центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з пунктами 1 і 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд: уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. При цьому застосовуються положення статей 33-35 ЦПК України 2004 року.
Згідно з частиною першою статті 17 Земельного кодексу України, в редакції закону № 2196-ХІІ від 13 березня 1992 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, який набрав чинності
01 січня 2002 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, в редакції на час набрання ним чинності, передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.
Виходячи з повноважень, визначених у статті 122 ЗК України, саме районні державні адміністрації з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2012 року були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в тому числі земель запасу відповідної сільської ради.
Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону№ 5245-VI, з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті «а» пункту 3 нього розділу.
Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Враховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши фактичні обставини, від яких залежить правильність вирішення спору, приходить довисновку про те, що згідно з положеннями пункту є 1 частини першої статті 15-1, статті 122 ЗК України розпорядження землями державної власності (землі запасу) відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, яким на час розгляду справи судом було головне управління Держгеокадастру у Київській області.
Разом з тим такий орган в якості відповідача позивачем в позові не зазначено.
Таким чином, оскільки наслідком визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну частку (пай) є виділення їй ділянки в натурі, то вирішення цього позову неможливо без залучення до участі у справі як відповідача розпорядника землі - головного управління Держгеокадастру у Київській області. При цьому відповідно до вимог статті 33 ЦПК України 2004 року позивач клопотання про заміну відповідача чи залучення співвідповідача не заявляв.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що висновок суду щодо невірного обрання позивачем способу захисту порушеного права відповідає вимогам закону.
Відмова у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тростинської сільської ради Васильківського району Київської області, третя особа: Васильківська районна державна адміністрація про визнання права власності не позбавляє позивача права у передбаченому законом порядку, звернутись до суду із позовом до належного відповідача/відповідачів.
Інші доводи скарги висновків суду не спростовують та є фактично повторенням доводів позовної заяви, яким суд у своєму рішенні дав належну правову оцінку
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом встановлено, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Враховуючи те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.
Керуючись ст. ст.367-368, 374,375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 червня 2020 року.
Головуючий
Судді