Справа № 420/3878/20
16 червня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Музики І.О.,
за участі сторін:
представника позивача Гордієнко Я.С. (згідно довіреності),
представника відповідача Гуна О.В. (згідно ордеру),
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , за результатом розгляду якого, позивач просить суд: прийняти постанову, якою стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 . р/р НОМЕР_2 , банк АТ КБ «Приватбанк», телефон: НОМЕР_3 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області/Банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач - УК у Київському районі/50070000 р/р р 378999980313131230000015005, МФО 899998, код ЄДРПОУ 38016923, тел./факс: (048) 722-52-42, E-mail: Odessa_fszi@ukr.net, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 30 724,55 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 55,32 грн.
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, що згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2019 рік, наданому до відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників на ФОП ОСОБА_1 склала 11 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не було створено жодного. Якщо підприємству потрібна 1 особа з інвалідністю, то такий норматив вважатиметься виконаним, якщо особа з інвалідністю працювала 6 повних місяців звітного року. Таким чином, відповідачем не виконано норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом 2019 року.
Ухвалою суду від 07.05.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті на 04.06.2020 року.
25.05.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який відповідач заперечує проти позову, вважає його безпідставним та таким, що до задоволення не належить. Представник відповідача зазначає, що твердження позивача про те, що відповідач не створив жодного робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки відповідач створив одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю на посаду молодшої медичної сестри. Обов'язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем виконано в повному обсязі. Представник відповідача зазначає, що роботодавець повинен створити робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, повідомити про наявність вакансії центр зайнятості та працевлаштувати особу з інвалідністю, яка самостійно або за направленням центру зайнятості звернеться до нього та відповідатиме вимогам вакансії. Відповідач повідомляв про вакансію центр зайнятості, та коли у вересні 2019 року, до відповідача звернулася особа з інвалідністю для працевлаштування, яка не відповідала вимогам наявної вакансії, роботодавець створив додаткову штатну одиницю з метою забезпечення реалізації права на працевлаштування такою особою. Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.
У якості додатку до відзиву на адміністративний позов, представник відповідача надав суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, яка складає 13500,00 грн.
20.05.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на адміністративний позов, з огляду на яку представник позивача, посилаючись на лист Державної служби зайнятості від 14.09.2016 року № ДЦ-01-6415/0/616, зазначає, що у разі подання Державній службі зайнятості лише форми № 3-ПН, не можна вважати, що роботодавець зробив усе можливе для працевлаштування фахівця з інвалідністю. Відповідно до вказаного, відповідач не в повному обсязі надає інформацію про попит на вакансії та не вжив усіх залежних від нього, передбачених законом заходів, для виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю.
29.05.2020 року представник позивач надав суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
04.06.2020 року розгляд справи відкладено до 16.06.2020 року за клопотанням представника відповідача.
12.06.2020 року від представника відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими відповідач зазначає, що лист державної служби зайнятості має інформаційний характер, жодним нормативно-правовим актом на роботодавця не покладено обов'язків щодо здійснення замовлення на професійне навчання або підготовку осіб з інвалідністю або участі у ярмарках вакансій.
Представник позивача під час судового розгляду справи позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав, що наведені у відзиві на адміністративний позов та письмових запереченнях.
Суд вислухав представника позивача та представника відповідача, розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
30.01.2020 року ФОП ОСОБА_1 подав до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ, згідно з яким, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа.
Відповідно до Списку працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті у ФОП ОСОБА_1 у 2019 році, у вересні 2019 році був працевлаштований ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю 3 групи на посаду кур'єра та відпрацював 3 повних місяці.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно з п. 3.3 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007, у рядку 03 відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Показник рядка 03 визначається для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, шляхом множення показника рядка 01 на 4 %, а для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, він дорівнює 1 особі.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" регулюється відповідним Порядком, затвердженим Міністерством соціальної політики України №316 від 31.05.2013року (далі - Порядок №316).
Пунктом 5 Порядку №316 передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто, з огляду на наведені судом норми законодавства, на роботодавця покладено обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів, обов'язку ж щодо пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені робочі місця у відповідача не має.
Суд встановив, що 12.12.2018 року, 03.01.2019 року, 05.02.2019 року, 12.03.2019 року, 04.04.2019 року, 08.05.2019 року, 06.06.2019 року, 02.07.2019 року, 07.08.2019 року, 09.09.2019 року ФОП ОСОБА_1 подавав до центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою 3-ПН про наявність однієї вакансії молодшої медичної сестри для особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку.
Вказана посада молодшої медичної сестри передбачена Штатним розписом ФОП ОСОБА_1 , що введений в дію з 01.01.2019 року.
Також, суд встановив, що з 18.09.2019 року відповідачем прийнято на роботу на посаду кур'єра ОСОБА_2 , що є особою з інвалідністю 3 групи (розпорядження № 25/09-2019К від 16.09.2019 року).
Суд зазначає, що до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості, а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на приписи ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону №875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Вказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, що наведені у постановах від 20.03.2018 року у справах №817/652/17, № 802/707/17-а, від 26.06.2018 року у справі №806/1368/17 та від 31.01.2019 року у справі № 820/2267/17.
Як встановлено вище судом, відповідач подавав звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою 3-ПН до центру зайнятості, однак центром зайнятості на підприємство не направлялися для працевлаштування інваліди.
Крім того, відповідачем самостійно працевлаштовано на роботу ОСОБА_2 на посаду кур'єра, яка не була передбачена Штатним розписом на 2019 рік, що затверджений 31.12.2018 року.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідач у 2019 році виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття всіх передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що виключає застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до задоволення не належать.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат на правничу допомогу відповідач, окрім попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, не надав суду жодного доказу на підтвердження фактичного понесення стороною відповідача витрат на правничу допомогу, у зв'язку із чим суд робить висновок про відсутність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 94, 139, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.
Відмовити представнику відповідача у стягненні з позивача судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Код ЄДРПОУ:38016923, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107).
Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 19 червня 2020 року.
Суддя Н.В. Бжассо
.