справа №380/1021/20
15 червня 2020 року зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,
представника позивача Крохти Р.В.,
представника відповідача Павліша О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-
до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул. Стрийська, буд. 35 (далі - відповідач) в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.06.2017 № 51384-13, від 26.04.2018 № 0630366-1311-1350, від 26.04.2018 №0630367-1311-1350.
Ухвалою від 06.02.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправильно обчислив площу житлового будинку, яка підлягала оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки гараж не є об'єктом оподаткування. Крім цього, база оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи платника податку зменшується для житлового будинку на 160 кв. метрів.
02.03.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обгрунтований тим, що оскаржені податкові повідомлення-рішення складені на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої вбачається перебування у власності позивача житлової нерухомості. Відтак, оскаржені податкові повідомлення-рішення є правомірними.
12.03.2020 позивач подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що відповідач не надсилав їй оскаржені податкові повідомлення-рішення. А відповідно до положень Податкового кодексу України платник податку має право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу для проведення звірки даних щодо розміру загальної площі нерухомості, пільг та нарахованої суми податку.
У додаткових поясненнях від 15.06.2020 представник відповідача вказала, що зміни щодо розміру загальної площі житлового будинку, власником якого є позивач внесені лише у 2019 році. Відтак, відповідач мав достатні підстави для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд задовольнити позов повністю.
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою №210482107 від 28.05.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
Головне управління ДФС у Львівській області винесло податкові повідомлення-рішення:
- від 15.06.2017 № 51384-13, яким визначило суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 30514,76 грн;
- від 26.04.2018 № 0630366-1311-1350, від 26.04.2018 № 0630367-1311-1350, якими визначило суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 55518,40 грн (далі - оскаржені податкові повідомлення-рішення).
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIІI, яким шляхом викладення в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України, введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1 пунктом 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з частиною другою підпункту 266.7.1 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно зі статею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Пункт 10.1 статті 10 ПК України визначає, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Отже, з аналізу викладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами вказаного Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм вказаного Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.4.2. пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.
Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Суд встановив, що 29.01.2015 на 19-тій сесії 6-го скликання Львівська міська рада прийняла ухвалу «Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.07.2011№ 664 «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» № 4269.
Відповідно до пункту 2.1. Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Положення) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
У пункті 3.1. Положення зазначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пункт 4.1. Положення).
Згідно з підпунктом 3.2.2. пункту 6.2. Положення ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі для житлового будинку/будинків - 1% мінімальної заробітної плати.
Як вже встановив суд позивач станом на момент виникнення спірних відносин позивач була власником житлового будинку загальною площею 520,2 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою №210482107 від 28.05.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості, яка становить 520 кв. метрів.
Згідно з технічним паспортом на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_2 , складеним 05.01.1997 Львівським бюро технічної інвентаризації, площа гаража становить 33,8 кв. метрів.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 3.2.12. пункту 3.2. Положення гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки не є об'єктом оподаткування.
До того ж, у підпункті 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки.
З огляду на вказане, суд вважає, що відповідач безпідставно включив до бази оподаткування об'єкта житлової нерухомості площу гаража 33,8 кв. метрів.
Суд також звертає увагу на підпункт 5.1.2. пункту 5.1. Положення, згідно з яким база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 160 кв. метрів.
Водночас, відповідач не застосував вказану пільгу та не зменшив базу оподаткування об'єкта житлової нерухомості на 160 кв. метрів, чим не дотримався вимог ПК України.
Щодо аргументів позивача про не надсилання їй відповідачем оскаржених податкових повідомлень-рішень, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 42.1, 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Суд зазначає, що відповідач не надав доказів, які би підтверджували надіслання за адресою позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисте вручення позивачу або її законному чи уповноваженому представникові оскаржених податкових повідомлень-рішень.
Відтак, суд погоджується із аргументами позивача про порушення відповідачем норм ПК України щодо належного повідомлення про прийняті податкові повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, суд вважає, що податкові повідомлення рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.06.2017 № 51384-13, від 26.04.2018 №0630366-1311-1350, від 26.04.2018 №0630367-1311-1350 не відповідають критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, які викладені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України необхідно стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 861,00 грн, сплачений відповідно до квитанції №0.0.1600275169.1 від 30.01.2020.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 15.06.2017 №51384-13, від 26.04.2018 №0630366-1311-1350, від 26.04.2018 № 0630367-1311-1350.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул. Стрийська, буд. 35 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 861 (вісімсот шістдесят одна) грн 00коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 19 червня 2020 року.
Суддя А.Г. Гулик