Іменем України
19 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2074/20
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Борзаниці С.В.,
при секретарі судового засідання Кравцовій Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі також - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.12.2018.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач в період з серпня 2015 року по грудень 2018 року проходив службу за контрактом у Луганському зональному відділу Військової служби правопорядку, є учасником бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 26.12.2018 №292 позивача звільнено з військової служби у запас та виключено із списків особового складу Луганському зональному відділу Військової служби правопорядку, знято з всіх видів грошового забезпечення з 26.12.2018.
Однак грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2018 роки, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не отримував,
В квітні 2020 року позивач звернувся до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 роки, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
07.05.2020 отримав лист від 07.05.2020 № 2080, в якому відповідач зазначив, що відповідно до наказу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку по стройовій частині від 26.12.2018 №292 позивача звільнено із списків особового складу Луганського ЗВ ВСП, знято з усіх видів забезпечення та проведено повний розрахунок.
Позивач вважає, що зазначена бездіяльність відповідача є протиправною, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Позивач у судове засідання не прибув, надіслав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити (арк. спр. 48).
Відповідач заперечував проти задоволення вимог та зазначив таке.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, а саме: учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також 2 одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів визначення учасника бойових дій надає стаття 5 Закону України № 3551 «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» (далі також - Закон № 3551), яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Процедура надання та позбавлення статусу учасника бойових дій передбачена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413.
Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 , статус учасника бойових дій військовослужбовець ОСОБА_1 , набув 21.02.2016.
Отже у 2015 році останній не мав права на додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Дана норма є загальною нормою права і передбачає право громадянина-учасника бойових дій на отримання вказаної відпустки згідно свого звернення до керівника підприємства, установи, організації з відповідним клопотанням.
З відповідним клопотанням позивач до командування Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку не звертався.
Згідно з пунктом 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Згідно з частиною першою статті 10-1 вказаного закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки.
Позивачу надавались щорічні основні відпустки згідно частини першої статті 10-1 вказаного закону як військовослужбовцю не строкової військової служби.
Згідно пункту 19 статті 10-1 вказаного закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Дана норма є спеціальною нормою права для військовослужбовців і передбачає вичерпний перелік надання відпусток військовослужбовцям Збройних Сил України в особливий період. Згідно листа Верховного Суду України від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18 начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України щодо визначення тривалості особливого періоду в Україні у правових позиціях Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду останній повідомив, що в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) встановлено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" (Указ № 303/2014). Також цій справі наголошується, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Окрім наведеної постанови, таку саму правову позицію сформульовано і в інших постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц (касацій провадження № 61-4157св18); від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц (касацій провадження № 61-3951св18); від 20.02.2018 у справі № 640/4439/16-ц (касацій провадження № 61-4304св18) (Постанова № 61-4304зпв18, 640/4439/16-ц); від 21.02.2018 справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження № 61-4255св18) та ін. Таким чином, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практик дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє з 17.03.2014.
Отже, на підставі вказаного робиться висновок, що законних підстав для надання позивачу додаткової відпустки як учаснику бойових дій строком 14 календарних днів на рік в особливий період, а також законних підстав для виплати замість неї грошової компенсації немає, тому відповідно позов задоволенню не піддягає.
Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Луганського зональної відділу Військової служби правопорядку відмовити в повному обсязі.
16.06.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (арк. спр.), в якій зазначено, що згідно з довідки відповідача від 27.12.2018 №336 «Про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України» позивач дійсно, зокрема, в період з 12.08.2015 по 04.01.2016 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції», забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області на підставі наказу керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 10.07.2015 №0156, витягу із наказу керівника сектору «А» (по стройовій частині) від 12.08.2015 № 227. Тобто, фактично брав участь в бойових діях з 12.08.2015, забезпечуючи проведення антитерористичної операції, і саме в цей час розпочався процес документального і оформлення мого статусу як учасника бойових дій, шо включає в себе багатоетапне погодження» документації щодо кожного військовослужбовця, у тому числі позивача, починаючи з Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку м. Сєвєродонецьк Луганської області, та потім у Східному територіальному управлінні Військової служби правопорядку (місто Дніпро), та у Міністерстві Оборони України (м.Київ). А тому, переконаний що й у 2015 році на позивача розповсюджувалося право на отримання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів.
Твердження відповідача про те, що відсутність поданого позивачем під час проходження військової служби відповідного клопотання до командування ВСП про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку є помилковим, оскільки право на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване законодавством України.
Норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гаранти їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто від час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Жодного доказу чи аргументу стосовно причин не виплати чи відсутності у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки і як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.12.2018 відповідачем не наведені.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 у період з серпня 2015 року по 26.12.2018 проходив військову службу за контрактом у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку (арк. спр. 10-12, 13-15).
21.02.2016 позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (арк. спр. 9).
26.12.2018 наказом начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від № 292 сержанта ОСОБА_1 , начальника групи охорони та патрульно-постової служби взводу охорони та патрульно-постової служби роти Військової служби правопорядку Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку Східного територіального управління Військової служби правопорядку на підставі наказу начальника Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку від 26.12.2018 № 39-РС, звільненого з військової служби у запас за підпунктом “ а ” (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з 26.12.2018 виключено із списків особового складу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку, зняти з всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області (арк. спр. 15, 38).
21.04.2020 позивач звернувся до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 роки, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (арк. спр. 17).
Листом від 07.05.2020 № 2080 Луганським зональним відділом Військової служби правопорядку повідомлено позивача, що правових підстав для виплати військовослужбовцям, що мають статус учасника бойових дій, грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки немає (арк. спр. 18)
Згідно з довідкою Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку б/д та б/№ ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення в сумі 8629,03 грн, а саме: посадовий оклад - 3080,00 грн, оклад за військовим званням - 740,00 грн; надбавка за вислугу років - 1146,00 грн; надбавка за особливості проходження служби - 521,43 грн; премія - 3141,60 грн (арк. спр. 39).
Відповідно до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку б/д та б/№ стосовно ОСОБА_1 кількість невикористаних днів додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за час проходження військової служби у Луганському зональному відділі Військової служби правопорядку за період 2016-2018 роки складає 42 днів. Грошова компенсація за дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій не виплачувалась (арк. спр. 40).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок та військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі також - Закон № 2011).
Відповідно до абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає стаття 5 Закону України № 3551 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі також - Закон № 3551), яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, а саме: учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється статтею 10-1 Закону № 2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (пункт 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (пункт 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (пункт 21).
Визначення особливого періоду містить стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, припиняється.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд дійшов висновку, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказів про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551, за період з 2016 по 2018 роки.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву, про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
До зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі № 620/4218/18.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій.
Оскільки статус учасника бойових дій військовослужбовець ОСОБА_1 набув 21.02.2016, суд вважає позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.12.2018.
Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідним клопотанням щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 131/1449/16-ц (касацій провадження № 61-4157св18); від 14.02.2018 у справі № 727/2187/16-ц (касацій провадження № 61-3951св18) є безпідставними, оскільки у справах № 131/1449/16-ц та №727/2187/16-ц предметом розгляду даної справи було, зокрема, щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у справі у справі № 640/4439/16-ц є стягнення коштів, а у справі № 211/1546/16-ц - звільнення з підприємства у зв'язку із призовом до Збройних Сил України, поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не з приводу додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій.
Суд зазначає, що під розгляду справи судом зазначено, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі; виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення з військової служби.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно норм КАС України по даній справі підлягали оплаті судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у сумі 840,80 грн.
Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а згідно з частиною першою статті 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 630,60 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З огляду на викладене, на підставі статей 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Луганський зональний відділ Військової служби правопорядку (ідентифікаційний код: 26613349, місцезнаходження: 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 2/1) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.12.2018.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 630,60 грн (шістсот тридцять гривень 60 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця