Іменем України
18 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2951/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,
08.07.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2016 по 16.04.2019 в сумі 263292,16 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що під час проходження служби в ОВС у спірний період він брав безпосередню участь в антитерористичній операції, однак відповідачем не виплачено винагороду за таку участь, тому позивач звернувся до суду. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 по справі № 812/1647/18 позовні вимоги позивача були задоволені. Відповідач фактично розрахувався з позивачем 16.04.2019. Позивач вважає, що у зв'язку з несвоєчасною виплатою всіх належних сум при звільненні відповідач має виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 117 КЗпП України.
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 01.10.2016 (наступний день після звільнення) по 16.04.2019 (день фактичного розрахунку), тобто 928 календарних днів.
Відповідно до довідки про доходи від 24.05.2019 № 536/111/22-2019 середньоденне грошове забезпечення позивача, за вирахуванням винагороди за участь в АТО в сумі 1200,00 грн в кожному місяці, складає: (10499,70 грн + 7091,21 грн) : 62 календарних дня = 283,72 грн. Тому середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2016 по 16.04.2019 складає: 283,72 грн х 928 календарних днів = 263292,16 грн.
Ухвалою суду від 12.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
01.08.2019 від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 38-40), в обґрунтування якого останній послався на таке. 08.11.2018 Луганським окружним адміністративним судом винесено рішення, залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2019, по справі № 812/1647/18 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, яким позовні вимоги було задоволено.
Стягнута за рішенням суду від 08.11.2018 по справі № 812/1647/18 винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 16464,00 грн була сплачена ОСОБА_1 16.04 2019.
Відповідач вважає, що відносини щодо виплати призначеної ОСОБА_1 за судовим рішенням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у сумі 16464,00 грн регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а положення ст. 117 КЗпПУ до таких правовідносин не застосовуються. Тому відповідач просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
01.08.2019 від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду (арк. спр. 47-48).
Ухвалою суду від 05.08.2019 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/1083/17.
Ухвалою суду від 05.05.2020 поновлено провадження у справі.
20.05.2020 від відповідача надійшла заява про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, в обґрунтування якої останній послався на таке. У разі задоволення позову позивач просить врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, щодо часткового задоволення позовних вимог у вказаній категорії справ, а саме: «виходячи з принципів розумності справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КзпПУ, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Стосовно розміру простроченої заборгованості зазначив, що на виконання рішення суду було сплачено 13253,52 грн, позивач просить стягнути з ГУНП в Луганській області компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 263292,16 грн, шо перевищує майже у 20 разів розмір невиплаченої при розрахунку суми.
Позивача було звільнено зі служби в поліції з 30.09.2016 відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 22.09.2016 № 647 о/с, з позовом до ГУНП в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції позивач звернувся 12.06.2018, тобто після спливу більше ніж 1 року 8 місяців після звільнення зі служби в поліції.
У позовній заяві не зазначено ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та будь-яких доказів на підтвердження зазначених втрат не надано.
Посилаючись на висновки, зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, відповідач зазначив, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
З урахуванням вказаного вище механізму відшкодування, відповідачем складено розрахунок, який ймовірно підлягає стягненню на користь позивача, а саме: середньозважена ставка за кредитами на підставі даних НБУ за період з вересня 2016 року по квітень 2019 року складає 17,4 %, а тому розмір майнових втрат складає: 13253,52 грн * 17,4 % = 2306,11 грн (на рік), 192,18 грн (на місяць). З урахуванням того, що затримка розрахунку при звільненні складає 30 місяців 15 днів (з 01.10.2016 по 15.04.2019), розмір майнових втрат складає (192,18 грн. * 30) + (192,18 грн / 30 * 15) = 5861,49 грн.
Окрім того, відповідач послався на те, що на сьогодні позиція відповідача не змінилася, та вважає, що відносини щодо виплати призначеної ОСОБА_1 за судовим рішенням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції регулюються Законом України «Про виконавче провадження», і положення ст. 117 КЗпПУ до таких правовідносин не підлягають застосуванню.
В аспекті спірних правовідносин вважає, що з прийняттям судового рішення про виплату заборгованості з заробітної плати та відшкодування/компенсацію у роботодавця (колишнього) виникає обов'язок виконати це судове рішення і на правовідносини, які виникають у зв'язку з таким виконанням положення трудового законодавства (зокрема статей 116, 117 КЗпП) не поширюються.
Верховний Суд у постановах від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а та від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 висловив правову позицію про те, що суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо частковою задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Тому відповідач вважає, що при нарахуванні та виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні для забезпечення реалізації принципів справедливості, законності та співмірності необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету. На підставі викладеного відповідач просив суд при розгляді зазначеної справи врахувати правові позиції Верховного Суду, вказані у заяві.
Ухвалою суду від 18.06.2020 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк. спр. 5-6), має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 13.07.2015 (арк. спр. 9).
Наказом начальника ГУНП в Луганській області від 22.09.2016 № 647 о/с звільнено зі служби в поліції капітана ОСОБА_1 , інспектора Лисичанського відділу поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням) з 30.09.2016, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 22 роки 07 місяців 01 день, у пільговому обчисленні: 27 років 10 місяців 06 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 4 діб (арк. спр. 10).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі № 812/1647/18, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2019, позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції задоволено повністю, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року в загальній сумі 16464,00 грн (арк. спр. 12-22).
Відповідно до даних комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» 28.02.2019 стягувачу видано виконавчий лист.
Згідно з листом ГУДКСУ у Луганській області від 17.04.2019 № 13-09/538 16.04.2019 ОСОБА_1 було перераховано суму коштів за судовим рішенням у розмірі 16464,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів згідно ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі 812/1647/18 (арк. спр. 29).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).
Статтею 2 Закону України “Про оплату праці” визначено, що одноразова грошова допомога при звільненні є додатковою заробітною платою та на неї поширюються гарантії, передбачені цим Законом.
Зокрема, відповідно до статті 94 КЗпП України, частини першої статті 21 Закону України “Про оплату праці” працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно з частиною третьою статі 21 Закону України “Про оплату праці” забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття “якість закону” таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. and Others v. Bulgaria”, заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України” (“Oleksandr Volkov v. Ukraine”, заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах “Кантоні проти Франції” від 11 листопада 1996 року “Cantoni v. France”, заява № 17862/91, § 31-32, “Вєренцов проти України” від 11 квітня 2013 року “Vyerentsov v. Ukraine”, заява № 20372/11, § 65).
Висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України”, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).
Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Судом встановлено, що 16.04.2019 відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі № 812/1647/18 ОСОБА_1 було перераховано суму коштів за судовим рішенням у розмірі 16464,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів (арк. спр. 29).
Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Відповідно до положень пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з пунктом 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260) при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Якщо в період перебування у відпустці поліцейському змінено розмір надбавки за стаж служби, розмір посадового окладу чи окладу за спеціальним званням відповідно до законодавства, після повернення з відпустки проводиться відповідний перерахунок.
Поліцейським за час перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавством випадках - до шести років грошове забезпечення не виплачується.
Поліцейським, яким відповідно до законодавства України надано додаткові відпустки без збереження грошового забезпечення, за час перебування в додаткових відпустках грошове забезпечення не виплачується.
Поліцейським на період проведення вступного конкурсу (вступних випробувань, співбесіди) до вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, а також за час навчання у вищих начальних закладах на період проведення сесії (за умови підтвердження довідкою-викликом) надається додаткова відпустка (крім чергової) зі збереженням грошового забезпечення за посадою, крім премії.
При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення.
За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
При звільнені поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки.
Згідно довідки про доходи від 24.07.2019 № 626/111/22-2019 за останні два повні календарні місяці серпень-вересень 2016 року (з урахуванням того, що позивача звільнено з 30.09.2016, та 30.09.2016 є останнім робочим днем позивача) грошове забезпечення ОСОБА_1 у серпні 2016 року становило 8647,80 грн (відпрацьовано 16 календарних днів), а у вересні 2016 року - 6902,00 грн за 28 календарних днів служби (арк. спр. 44).
Отже, середньоденне грошове забезпечення становило 353,40 грн, а період з дати звільнення (30.09.2016) до дня остаточного розрахунку (16.04.2019) становить 928 днів. Арифметично компенсація за час затримки розрахунку при звільненні повинна становити 327955,20 грн.
Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, суд при вирішенні даної справи враховує наступні обставини:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця становив без врахування податків та зборів - 16464,00 грн;
2) період затримки виплати заборгованості склав 928 робочих днів (з 30.09.2016 по 16.04.2019);
3) позивача звільнено з органів національної поліції 30.09.2016, на день звільнення спору щодо належних до виплати суми між ГУНП в Луганській області та ОСОБА_1 не було, наказ від 22.09.2016 № 647 о/с не оскаржувався;
4) до суду з вимогою стягнути винагороду за участь в АТО позивач звернувся 12.06.2018 (за даними статистичної картки, сформованої в КП “ДСС” у справі № 812/1647/18), тобто більше ніж через 1 рік 8 місяців після звільнення;
5) сума винагороди, присудженої позивачу у справі № 812/1647/18 (16464,00 грн), менша більш ніж у дев'ятнадцять з половиною рази, ніж визначена судом у цій справі сума середнього заробітку позивача за час затримки виплати при звільненні тієї ж винагороди (327955,20 грн).
Одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою виплати йому винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2016-2019 роках розміру сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня його життя (див. пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
За даними офіційного сайту НБУ середньозважена ставка за кредитами за період з вересня 2016 по квітень 2019 року з складає 17,4 %.
Відтак, розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок повинен становити: 16464,00 грн * 17,4% = 2864,73 грн за рік; 2864,74 грн / 365 = 7,85 грн за день; 7,85 грн * 928 днів = 7284,80 грн.
Таким чином, суд вважає справедливим, пропорційним та таким, що відповідатиме обставинам даної справи наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 7284,80 грн за весь період прострочення виплати ним належної при звільненні позивача винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.
Щодо посилання відповідача на те, що відносини щодо виплати призначеної ОСОБА_1 за судовим рішенням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у сумі 16464,00 грн регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а положення ст. 117 КЗпПУ до таких правовідносин не застосовуються, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 зазначила, що висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.
Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (код за ЄДРПОУ 40108845, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 1) про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2016 по 16.04.2019 в сумі 7284,80 грн (сім тисяч двісті вісімдесят чотири грн 80 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя І.О. Свергун