308/30/19
22.05.2020 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області:
в особi суддi - Бедьо В.І.
з участю секретаря судового засідання - Пазяк С.М.
представника відповідача - Сідун О.С.
pозглянувши у вiдкpитому судовому засiданнi в залі суду в м. Ужгороді цивільну спpаву за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позовні вимоги мотивує тим, що 13.10.2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 6900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок
Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Однак, ОСОБА_1 взятого на себе зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим станом на 30.09.2018 року має заборгованість в розмірі 394 295,48 грн., яка складається з наступного: 6875.74 грн. заборгованість за кредитом; 381169,74 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 6250, 00 грн. - заборгованість за нарахованою пенею та комісією.
Разом з тим зазначає, що оскільки законодавством не передбачено обов'язку вимагати від боржника повної суми заборгованості, відтак позивач на свій розсуд бажає вказаним позовом стягнути з відповідача частину заборгованості, зокрема 124 294, 67 грн.
За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.10.2010 року станом на 30.09.2018 рік у розмірі 124294.67., з яких 6875.74 грн. - заборгованість за кредитом; 117418.93 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом в період з 13.10.2010 по 30.05.2017 рік, а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
Ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, з позову вбачається, що просить розглянути справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. Свою правову позицію обґрунтовує наступним.
Відповідач стверджує, що доданий до позову додаток № 6 - Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не підписувала. Також вказує , що по даній справі позивачем не надано повного тексту договору № б/н від 13.10.2010 року, що унеможливлює повний та всебічний розгляд справи. Крім того сторона відповідача вказує на те, що позивач не надав належного розрахунку заборгованості, вважає, що в даному випадку належним доказом може слугувати тільки засвідчена виписка з рахунку боржника. Відповідач зауважує, що в жодному з поданих позивачем документів не зазначено відсоткову ставку за користування кредитом, ні кінцевий термін повернення, що відповідає строку дії картки. Також відповідач вважає неправомірним збільшення відсоткової ставки по кредиту з тих підстав, що позивач не мав права в односторонньому порядку та заявляє про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог прос стягнення пені.
Представник позивача скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив 10.12. 2019 року, в якій він звертає увагу на те, що відповідач була належним чином повідомлена про умови кредитування, укладений кредитний договір не суперечить вимогам чинного законодавства та немає правових підстав для застосування строку позовної давності до пені.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими такі обставини.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 13.10.2010 року відповідно до якої отримала кредит в розмірі 6900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Зі змісту позову слідує, що в результаті неналежного виконанням боржником умов укладеного договору станом на 30.09.2018 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 394 295,48 грн., яка складається з наступного: 6875.74 грн. заборгованість за кредитом; 381169,74 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 6250, 00 грн. - заборгованість за нарахованою пенею та комісією.
Разом з тим позивач зазначає, що оскільки законодавством не передбачено обов'язку вимагати від боржника повної суми заборгованості, відтак позивач на свій розсуд бажає вказаним позовом стягнути з відповідача частину заборгованості, зокрема 124 294, 67 грн.
За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.10.2010 року станом на 30.09.2018 рік у розмірі 124294.67., з яких 6875.74 грн. - заборгованість за кредитом; 117418.93 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом в період з 13.10.2010 по 30.05.2017 рік, а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
Представник відповідача вказані доводи заперечує з тих підстав, що доданий до позову додаток № 6 - Витяг з Умов та правил надання банківських послуг позивач не підписувала, поданий позивачем розрахунок боргу вважають неналежним, а в жодному з поданих позивачем документів не зазначено відсоткову ставку за користування кредитом, ні кінцевий термін повернення, що відповідає строку дії картки, що на думку відповідача є підставою для відомив в задоволенні даного позову.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
При детальному вивченні наданих позивачем письмових доказів судом встановлено, що у заяві позичальника від 13.10.2010 року не зазначена ані процентна ставка, ані строк дії договору.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню і комісію.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.10.2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач ознайомився і погодився саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Беручи до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.07.2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18.04.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та комісії за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
За таких обставин суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.10.2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, комісії) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
У частинах першій, третій статті 509ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перш а статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів»(далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь банку нарахованих відсотків за користування кредитом, пені а також комісії, передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг, задоволенню не підлягають через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 13.10.2010 року.
В той же час, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, відповідачем не спростовано факт існування заборгованості по кредиту у розмірі 6875.74 грн., суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь банку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 6875.74 грн.
Окрім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 106.23 грн.
Керуючись ст. ст. 509, 526, 610-612, 625, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.10.2010 року в розмірі 6875, 74 грн. та судовий збір у розмірі 106.23 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Позивач: АТ КБ «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ)
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: В.І. Бедьо