16 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 911/1465/19
Фізична особа-підприємець Кравченко Іван Іванович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" в особі Києво-Святошинського районного підрозділу про скасування дебіторської заборгованості за неспожиту електричну енергію.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.10.2019 провадження у справі № 911/1465/19 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №911/1465/19 скасовано ухвалу Господарського суду Київської області від 10.10.2019. Справу №911/1465/19 передано на розгляд Господарському суду Київської області.
Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №911/1465/19 Господарського суду Київської області.
16.06.2020 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Ткач І.В., було розглянуто касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 за позовом Фізичної особи-підприємця Кравченка Івана Івановича до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" в особі Києво-Святошинського районного підрозділу про скасування дебіторської заборгованості за неспожиту електричну енергію.
За результатами розгляду касаційної скарги більшістю голосів суддів було прийнято постанову про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що:
- Суд вважає слушними доводи Відповідача про те, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про закриття провадження у справі, зокрема, за результатами підготовчого засідання. Також Відповідач правильно зазначає, що відповідно до частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України суд має право залишити позов без руху після відкриття провадження у справі;
- водночас Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про невідповідність оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду вимогам процесуального права через відсутність достатніх правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України;
- при постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд на підставі дослідження наданих учасниками справи доказів не встановив невідповідність обставинам справи зазначених доводів Позивача про господарський характер спірних правовідносин, тому закрив провадження у справі за відсутністю достатніх правових підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України;
- з огляду на положення статті 177 Господарського процесуального кодексу України щодо завдань підготовчого провадження Суд вважає правильним твердження суду апеляційної інстанції про передчасність на зазначеній стадії висновку суду першої інстанції про неефективність визначеного Позивачем способу захисту та його невідповідність змісту порушеного права, характеру порушення та наслідкам, спричиненим порушенням;
- за відсутністю повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідження наданих учасниками справи доказів та надання оцінки всім аргументам учасників справи, що здійснюється судом під час розгляду справи по суті, будь-які висновки щодо наявності чи відсутності порушення права, за захистом якого звернувся позивач, а також належності та ефективності обраного ним способу захисту є передчасними;
- Суд погоджується із зазначенням суду апеляційної інстанції про те, що відсутність обставин, які підтверджували б порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Наведений висновок відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.05.2018 у справі №910/17448/16, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, у яких суд касаційної інстанції водночас дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог через неправильне обрання позивачем способу захисту своїх прав.
При прийнятті зазначеної постанови мною, Губенко Н.М. , висловлено окрему думку наступного змісту.
Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду неоднаразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відповідний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/2871/17.
Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами та договором не передбачено можливості захисту прав та/або інтересів особи у такий спосіб, як скасування дебіторської заборгованості за неспожиту електричну енергію.
Фактично заявлений у даній справі позов містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (встановлення факту споживання/не споживання позивачем електричної енергії та факту відсутності у позивача обов'язку здійснювати плату за електричну енергію), та не призводить до поновлення порушеного права позивача і, в разі її задоволення, не може бути виконана в примусовому порядку через відсутність механізму виконання такого рішення.
При цьому, заявлена позивачем вимога не може самостійно розглядатися в окремій справі. Встановлення таких обставин, як правомірність та правильність здійснених відповідачем нарахувань, є предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема: про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, тощо.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, не врахував наведене.
До того ж, апеляційний господарський суд зазначив, що суд першої інстанції передчасно закрив провадження у справі на стадії підготовчого провадження, оскільки на думку суду апеляційної інстанції вирішення даного питання можливо лише на стадії розгляду спору по суті.
Вважаю, що даний висновок зроблений апеляційним господарським судом без урахування положень пункту 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено право суду за результатами підготовчого засідання закрити провадження у справі. При цьому, випадки в яких суд закриває провадження у справі встановлено статтею 231 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, суд першої інстанції встановивши, що даний спір не підлягає розгляду як в порядку господарського судочинства, так і не може бути розглянутий й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства, правомірно за результатами підготовчого провадження закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного вважаю, що касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" слід було задовольнити, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 10.10.2019 про закриття провадження у справі залишити в силі з мотивів викладених в цій окремій думці.
Суддя Верховного Суду Губенко Н.М.