16 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 911/1465/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,
представників учасників справи:
позивача: Кравченко І.І.,
відповідача: Шматко В.О.,
третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020
(головуючий - Алданова С.О., судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.)
у справі №911/1465/19 Господарського суду Київської області
за позовом Фізичної особи-підприємця Кравченка Івана Івановича
до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" в особі Києво-Святошинського районного підрозділу
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська обласна енергопостачальна компанія"
про скасування дебіторської заборгованості за неспожиту електричну енергію,
Короткий зміст позовних вимог
1. Фізична особа - підприємець Кравченко Іван Іванович (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" в особі Києво-Святошинського районного підрозділу (далі - Відповідач) про скасування незаконного нарахування Позивачу дебіторської заборгованості за неспожиту електричну енергію перед Відповідачем згідно з договором №2200209213 від 04.09.2008 "Про постачання електричної енергії" за період з листопада 2017 року до квітня 2019 року згідно з рахунком-фактурою №8648757618 від 15.04.2019 на загальну суму 141903,85 грн (з урахуванням заяви про усунення недоліків від 21.09.2019).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.10.2019 провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
3. Ухвала мотивована тим, що заявлена в позовній заяві вимога про скасування незаконного нарахування заборгованості за неспожиту електричну енергію у відповідності до укладеного договору не узгоджується з приписами закону або договору, не є ефективним способом захисту, тобто не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і не дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 ухвала суду першої інстанції скасована, справа передана на розгляд Господарського суду Київської області.
5. Постанова мотивована тим, що місцевий господарський суд на стадії підготовчого провадження дійшов передчасного висновку про неправильно обраний Позивачем спосіб захисту, оскільки вирішення цього питання можливо лише на стадії розгляду спору по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
6. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
7. Касаційна скарга мотивована посиланням на незаконність та необґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції, якою правомірно закрито провадження у даній справі з підстав невірно обраного Позивачем способу захисту порушеного права та неефективності захисту.
8. Відповідач зазначає, що відповідно до частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України суд має право залишити позов без руху після відкриття провадження у справі, а згідно з пунктом 2 частини 2 статті 185 зазначеного Кодексу за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
9. Водночас, на думку Відповідача, позовна вимога про скасування нарахованої дебіторської заборгованості за електричну енергію споживачу є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення права, нарахування Позивачу заборгованості є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, яка безпосередньо не впливає на права Позивача.
10. Відповідач наголошує, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
11. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
12. Позивач погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження не можна визнати прийнятою з дотриманням норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
13. У силу статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року" (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
14. Європейський суд з прав людини в рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
15. Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
16. Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) роз'яснив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
17. У статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України також передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. У наведених статтях закріплені переліки способів захисту прав і законних інтересів. При цьому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
18. Частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
19. Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
20. Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
21. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
22. Водночас у разі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі. При цьому за вимогами частини 2 зазначеної статті, якщо провадження у справі закривається із зазначеної підстави, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
23. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
24. Суд вважає слушними доводи Відповідача про те, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про закриття провадження у справі, зокрема, за результатами підготовчого засідання. Також Відповідач правильно зазначає, що відповідно до частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України суд має право залишити позов без руху після відкриття провадження у справі.
25. Водночас Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про невідповідність оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду вимогам процесуального права через відсутність достатніх правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
26. Так, Позивач звернувся до господарського суду з позовом у цій справі про скасування нарахованої Відповідачем дебіторської заборгованості за неспожиту електричну енергію у зв'язку з тим, що з середини листопада 2017 року на підприємстві Позивача була відсутня виробнича діяльність і споживання електричної енергії не відбувалось до кінця квітня 2018 року. Тобто Позивач доводить, що між ним та Відповідачем існують правовідносини, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, при здійсненні яких між ними виник спір.
27. При постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд на підставі дослідження наданих учасниками справи доказів не встановив невідповідність обставинам справи зазначених доводів Позивача про господарський характер спірних правовідносин, тому закрив провадження у справі за відсутністю достатніх правових підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
28. Також з огляду на положення статті 177 Господарського процесуального кодексу України щодо завдань підготовчого провадження Суд вважає правильним твердження суду апеляційної інстанції про передчасність на зазначеній стадії висновку суду першої інстанції про неефективність визначеного Позивачем способу захисту та його невідповідність змісту порушеного права, характеру порушення та наслідкам, спричиненим порушенням.
29. Суд враховує, що відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення, і задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17) звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
31. Однак за відсутністю повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідження наданих учасниками справи доказів та надання оцінки всім аргументам учасників справи, що здійснюється судом під час розгляду справи по суті, будь-які висновки щодо наявності чи відсутності порушення права, за захистом якого звернувся позивач, а також належності та ефективності обраного ним способу захисту є передчасними.
32. Крім того, Суд погоджується із зазначенням суду апеляційної інстанції про те, що відсутність обставин, які підтверджували б порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Наведений висновок відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 16.05.2018 у справі №910/17448/16, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, у яких суд касаційної інстанції водночас дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог через неправильне обрання позивачем способу захисту своїх прав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
33. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, залишення без змін постанови суду апеляційної інстанції.
Розподіл судових витрат
34. Оскільки справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 у справі №911/1465/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Кролевець
Судді Н. Губенко
І. Ткач