17.06.2020 Справа №607/9995/20
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Сташків Надія Михайлівна, розглянувши матеріали, які надійшли від Тернопільського районного ВП Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1 , пенсіонер, вдівець,
за ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №545382 від 21 квітня 2020 року, 16 квітня 2020 року о 13 год. 20 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в п'яному вигляді за місцем проживання по АДРЕСА_1 , вчинив насильство в сім'ї відносно своєї матері ОСОБА_2 , під час якого чинив на неї моральний та психологічний тиск, висловлювався грубою нецензурною лайкою.
У судовому засіданні ОСОБА_1 , пояснивши, що повністю розуміє зміст роз'яснених йому прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, винним себе у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнав. Пояснив, що домашнього насильства відносно своєї матері ОСОБА_2 не вчиняв.
Для вирішення питання про те, чи було вчинено дане правопорушення, та чи винен ОСОБА_1 у його вчиненні, судом досліджено зібрані у справі докази.
Як убачається з рапорту помічника чергового Тернопільського районного ВП Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Чорби О.С. від 16 квітня 2020 року, 16 квітня 2020 року о 13 год. 18 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 16 квітня 2020 року о 13 год. 17 хв. по вул. Криничній у с. Прошова Тернопільського району ОСОБА_3 побив її син ОСОБА_4 виїздом на місце події встановлено, що ОСОБА_4 за місцем спільного проживання вчинив відносно своєї матері ОСОБА_3 скандал. Заявниця ОСОБА_3 звернулась із заявою, у якій вказала, що її син ОСОБА_4 тілесних ушкоджень їй не заподіяв. Із вказаного рапорту не вбачається, що ОСОБА_1 16 квітня 2020 року вчинив домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_2 .
З письмової заяви ОСОБА_2 від 16 квітня 2020 року убачається, що вона просить вжити заходів до її сина ОСОБА_1 , який у ніч на 16 квітня 2020 року вчинив відносно неї психологічне насильство, а саме нецензурно лаявся та вигнав з будинку. Із вказаної заяви не вбачається, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_2 16 квітня 2020 року о 13 год. 20 хв., як це зазначено у протоколі, оскільки в заяві вказано, що протиправні дії ОСОБА_1 вчинив у ніч на 16 квітня 2020 року.
Як слідує з письмових пояснень ОСОБА_2 від 16 квітня 2020 року, в ніч на 16 квітня 2020 року близько 01 год. ночі її син, з яким вона проживає по АДРЕСА_1 , розпочав із нею словесну перепалку, почав вживати нецензурну лексику, погрожував фізичною розправою. В подальшому близько 02 години ночі він вигнав її надвір, де вона пробула до самого ранку. Із зазначених пояснень також не вбачається, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_2 16 квітня 2020 року о 13 год. 20 хв., як це зазначено у протоколі, оскільки в поясненнях вказано, що протиправні дії ОСОБА_1 вчинив у ніч на 16 квітня 2020 року о 01 годині ночі.
З письмових пояснень ОСОБА_1 від 16 квітня 2020 року вбачається, що 16 квітня 2020 року близько 12 год. в нього виник конфлікт із його матір'ю ОСОБА_2 , оскільки він вживає алкоголь. Із зазначених пояснень не вбачається, що ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство відносно своєї матері ОСОБА_2 .
Відповідно до п. п. 3 п. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Положеннями ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення, вчинене особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
Жодних доказів про те, що ОСОБА_1 16 квітня 2020 року о 13 год. 20 хв. вчинив вчинив насильство в сім'ї відносно своєї матері ОСОБА_2 , під час якого чинив на неї моральний та психологічний тиск, висловлювався грубою нецензурною лайкою, в матеріалах справи немає.
Крім цього, до матеріалів справи не долучено доказів про те, що ОСОБА_1 було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Не зазначено таких відомостей і у протоколі про адміністративне правопорушення серії АПР18 №545382 від 21 квітня 2020 року.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/ 2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, у тому числі, й закріпленій у статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідна позиція Конституційного Суду України узгоджується з правовими позиціями Європейського Суду з прав людини, практика якого при розгляді справ судами в обов'язковому порядку використовується як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, в рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», Європейський Суд зазначив, що презумпція невинуватості насамперед є процесуальною гарантією у кримінальних справах, але сфера застосування цього принципу значно ширша: презумпція невинуватості обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. Презумпція невинуватості є одним із аспектів справедливого судового розгляду.
Практика Європейського Суду вказує на те, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, без наявних інших доказів, які б підтверджували обставини, викладені у ньому, не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За вказаних обставин судом установлено, що докази вини ОСОБА_1 у вчиненні ним домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, вчинене особою, яку було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, не є переконливими і достатніми та не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, судом не встановлено жодного прямого доказу, на підставі якого суд міг би беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
З цих підстав суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 173-2, 247, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя
Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Головуючий суддяН. М. Сташків