Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №814/2457/16
адміністративне провадження №К/9901/37/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (суддя Біоносенко В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (колегія суддів: Домусчі С.Д., Коваль М.П., Кравець О.О.) в справі № 814/2457/16 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування рішення № 143140660215, -
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа - ОСОБА_4 , в якому просили суд визнати незаконним та скасувати рішення № 143140660215 від 07.03.2014 про реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації з реконструкції житлових приміщень.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що декларація про готовність до експлуатації об'єкта підлягає скасуванню, оскільки містить недостовірні дані. Вказує про наявність спору між позивачами та третьою особою щодо нерухомого майна, та здійснення третьою особою самочинного будівництва.
У відзивах на касаційну скаргу відповідач та третя особа проти задоволення касаційної скарги заперечують, просять залишити судові рішення без змін.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст.345 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 є двоповерховим багатоквартирним будинком, 1917 року будівництва, який має дві адреси: АДРЕСА_1 та 45 /1.
Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 29.07.05 р., яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1227 від 22.07.2005 року. Зазначений магазин утворився в результаті переведення житлових приміщень квартир № 4, 5 , 25, які належали позивачу ОСОБА_1 , в нежитлове приміщення на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради № 1115 від 25 липня 2003 року, яким надано дозвіл на відповідне переведення.
ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 11.11.2013 р., є власником нежитлового приміщення магазину в будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 16.12.2013 р. є власником квартири АДРЕСА_5 .
Суди також встановили, що третій особі у справі - ОСОБА_4 належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 166,5 кв.м.
03.02.2014 ОСОБА_4 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області декларацію про початок виконання будівельних робіт за об'єктом «Реконструкція житлових приміщень 2-го поверху під офіс, та надбудова мансардного поверху для розміщення житлових приміщень» за адресою АДРЕСА_1 , яка зареєстрована 06.02.14 за МК №083140370416.
05.03.2014 ОСОБА_4 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації «Реконструкція житлових приміщень 2-го поверху під офіс, та надбудова мансардного поверху для розміщення житлових приміщень» за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстровано відповідачем 07.03.14 за №МК 143140660215.
13.03.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на 93/100 частки однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Вважаючи, що декларацію про готовність об'єкта до експлуатації зареєстровано протиправно, позивачі звернулись до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив, що відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 26 цього Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» завершальним етапом будівництва об'єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об'єкт.
З моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію. В свою чергу після реєстрації права власності на новостворений об'єкт, також вичерпує свою дію декларація про готовність об'єкта експлуатації.
З моменту реєстрації права власності на новостворений об'єкт вичерпує свою дію декларація про готовність об'єкта експлуатації.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а.
З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що третьою особою ОСОБА_4 набуто право власності на 93/100 частки однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яке зареєстроване 13.03.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на підставі оскаржуваної декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Отже, у результаті та на підставі оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право на нерухоме майно, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 392 ЦК передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Як убачається з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і касаційній скарзі доводів, позивач оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, яке фактично стосується права третьої особи на реконструйовану частину будинку, саме з підстав незгоди з фактом такої реконструкції, що, на думку позивача, призвело до порушення її права, як власника частки житлового будинку, який належить ще крім третьої особи трьом співвласникам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Спірна реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації, яка здійснена суб'єктом владних повноважень, породжує права та обов'язки тільки для суб'єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідного будівництва.
За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою реконструкції частини вказаного домоволодіння.
З урахуванням наведеного Суд вважає, що у цій справі існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.
Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17.
Таким чином, на підставі оскаржуваних рішення суб'єкта владних повноважень, які, на думку позивачів, прийняті внаслідок допущення Інспекцією та державним реєстратором протиправної бездіяльності, у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
За нормами частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року скасувати.
Провадження у справі № 814/2457/16 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання незаконним та скасування рішення закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного судочинства та що вона вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л, Мороз
А.І. Рибачук