Іменем України
15 червня 2020 року
Київ
справа № 2a-2487/08/0970
адміністративне провадження № К/9901/29803/19
№ К/9901/32776/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Усенко Є.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.
учасники судового процесу:
представник позивача - Лаврук В. В. (в режимі відеоконференції)
прокурор - Кузнецова Ю. В.
представник відповідача - Кузюк І. Ю.
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Заступника прокурора Львівської області, Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року (головуючий суддя - Шевчук С. М., судді: Кухтей Р. В., Нос С. П.) у справі №2а-2487/08/0970 за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС в Івано-Франківській області) до Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про стягнення заборгованості за рахунок активів боржника ,
У березні 2008 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за рахунок активів в сумі 26532169,81 грн, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень № 0000792301/2 та №0000802301/2 від 31.07.2006 року (т. 1, а. с. 1-2).
До початку судового розгляду справи по суті прокурор подав 9 жовтня 2008 року заяву про зміни та доповнення до адміністративного позову, згідно з якою останнім збільшено позовні вимоги - просив суд стягнути з відповідача заборгованість за рахунок активів в сумі 27128109,64 грн, в тому числі податковий борг, який виник на підставі самостійно поданих позивачем розрахунків з акцизного збору, в сумі 26532169,81 грн та пеня у розмірі 595939,83 грн. (т. 1, а. с. 34-38).
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 9 червня 2015 року адміністративний позов задовольнив повністю, стягнув з рахунків в обслуговуючих банках та за рахунок готівки Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» в дохід бюджету, кошти на погашення податкового боргу в розмірі 27128109, 64 грн.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 вересня 2019 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову, якою в задоволенні позову відмовив повністю.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг у розмірі 26532169,81 грн виник у зв'язку з несплатою відповідачем грошових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями № 0000792301/2 від 31 липня 2006 року на загальну суму 14401499,66 грн та № 0000802301/2 від 31 липня 2006 року на загальну суму 12130670,15 грн, які набули статусу узгоджених.
Суд першої інстанції встановив, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акта перевірки за № 59/23-00152230 від 6 квітня 2006 року та за наслідками адміністративного оскарження. При цьому, відповідач скористався правом оскарження цих податкових повідомлень-рішень в судовому порядку.
Так, постановою господарського суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2006 року у справі №А-17/234 позов задоволено, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0000802301/1 від 3 липня 2006 року та №0000792301/1 від 3 липня 2006 року (т. 1 а. с. 96-98). Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року постанову суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено (т. 1 а. с. 94-95). Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 листопада 2008 року скасував рішення судів попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1 а. с. 91-93).
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року у справі №2-а-270/09/0970 в задоволенні адміністративного позову ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000802301/1 та №0000792301/1 від 3 липня 2006 року відмовлено (т. 1 а. с. 134-138). Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою позов ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення №0000802301/1 та №0000792301/1 від 3 липня 2006 року (т. 1 а. с. 139-142). Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 лютого 2015 року постанову апеляційного суду скасував, постанову суду першої інстанції залишив в силі (т. 2 а. с. 7-10).
Встановивши такі обставини, суд першої інстанції зазначив, що на підставі частини п'ятої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення у справі №2-а-270/09/0970 набрало законної сили 2 лютого 2015 року, а відтак грошове зобов'язання ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» є узгодженим відповідно до абзацу 4 пункту 56.18. статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
На виконання вимог статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181-III) Державною податковою інспекцією в Надвірнянському районі Івано-Франківської області надсилалися ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» перша податкова вимога форми "Ю1" від 26 липня 2006 року за №1/146 на загальну суму 94806429,36 грн (т. 1 а. с. 51) та друга податкова вимога форми "Ю2" від 28 серпня 2006 року за №2/156 на загальну суму 95375972,24 грн. (т. 1 а. с. 52), які отримані відповідачем (т. 1 а. с. 51-52).
Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач на підставі підпункту 5.2.5. пункту 5.2. статті 5 Закону № 2181-III скористався правом оскарження податкових вимог в судовому порядку.
Згідно з постановою господарського суду Івано-Франківської області від 2 листопада 2006 року у справі №А-6/259а позов задоволено, визнано нечинними першу податкову вимогу за №1/146 від 26 липня 2006 року та другу податкову вимогу за №2/156 від 28 серпня 2006 року. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2007 року у справі №А-6/259а, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2009 року (т. 2 а. с. 69-72), постанову господарського суду Івано-Франківської області від 2 листопада 2006 року у справі №А-6/259а частково скасовано. В позові ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі про визнання нечинними першої податкової вимоги №1/146 від 26 липня 2006 року на суму 93806606,59 грн та другої податкової вимоги №2/156 від 28 серпня 2006 року на суму 94296182,49 грн відмовлено. В іншій частині постанову господарського суду Івано-Франківської області від 2 листопада 2006 року в справі №А-6/259а залишено без змін (т. 2 а. с. 83-85). Відповідно до постанови Верховного Суду України від 13 жовтня 2009 року у задоволенні скарг Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області та ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» про перегляд справи за винятковими обставинами відмовлено (т. 2 а. с. 67-68).
Отже, на час розгляду справи перша податкова вимога форми "Ю1" від 26 липня 2006 року за №1/146 та друга податкова вимога форми "Ю2" від 28 серпня 2006 року за №2/156 є невідкликаними.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» самостійно визначено суму акцизного збору за бензин моторний та інші нафтопродукти згідно з поданими відповідачем розрахунками акцизного збору за липень 2008 року №22930 (т. 1 а. с. 39), за червень 2008 року №18691 (т. 1 а. с. 40-41), за травень 2008 року №14285 (т. 1 а. с. 43), за квітень 2008 року №12157 (т. 1 а. с. 42), за березень 2008 року №9016 (т. 1 а. с. 44), за лютий 2008 року №4818 (т. 1 а. с. 45), за січень 2008 року №2206 (т. 1 а. с. 46), за грудень 2007 року №36112 (т. 1 а. с. 47-48), за листопад 2007 року №31646 (т. 1 а. с. 49), за жовтень 2007 року №29953 (т. 1 а. с. 50).
Державною податковою інспекцією в Надвірнянському районі Івано-Франківської області нараховано відповідачу пеню за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з акцизного збору в розмірі 595939,83 грн відповідно до поданих розрахунків акцизного збору, що підтверджується зворотнім боком облікових карток платника (т. 2 а. с. 41-64).
Посилання представника відповідача на те, що пеня в розмірі 595939,83 грн нарахована в порушення вимог закону, оскільки суми сплати зараховувались в рахунок минулої заборгованості, що й призвело до виникнення боргу за несвоєчасну сплату якого й була нарахована пеня, суд першої інстанції визнав безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Так, відповідно до наявних в матеріалах справи копій зворотнього боку облікової картки ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» у періоді 2007-2008 років позивачем проводилось зарахування коштів (т. 2 а. с. 41-64). При цьому, судом витребовувались у відповідача докази, які б підтверджували факт сплати зобов'язань саме за вказаними платежами, однак, таких доказів суду не надано. Наявні в матеріалах справи копії актів про виділення до знищення архівних документів ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» суд визнав такими, що не підтверджують факт сплати відповідачем самостійно визначених зобов'язань з акцизного збору у встановлені строки, а також визначення призначення платежів під час здійснених оплат (т. 2 а. с. 94-99).
У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені відповідачем обставини не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, натомість, податковий борг відповідача підтверджується податковими повідомленнями-рішеннями форми "Р" за №0000792301/2 від 31 липня 2006 року та за №0000802301/2 від 31 липня 2006 року (т. 1 а. с. 7), першою податковою вимогою форми "Ю1" від 26 липня 2006 року за №1/146 (т. 1 а. с. 51) та другою податковою вимогою форми "Ю2" від 28 серпня 2006 року за №2/156 (т. 1 а. с. 52), зворотнім боком облікових карток платника (т. 2 а. с. 41-64).
Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення, або спростування її наявності, відповідачем суду не надано, тому, ця заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону та розглянуто позов з тим предметом і підставами вимог, визначених у первісній позовній заяві. Натомість, заявою від 9 жовтня 2008 року, яку судом прийнято в установленому законом порядку, предмет і підстави позову було змінено в тому числі і в частині обставин, з яких виникла заборгованість відповідача. Суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що в матеріалах справи відсутня заява прокурора або податкового органу, якою б позовні вимоги були збільшені, а тому розгляду підлягали вимоги позову, з урахуванням предмета і підстав, викладених у заяві про зміну і доповнення позовних вимог.
Апеляційний суд встановив, що у первісній позовній заяві позивач просив стягнути податковий борг, який виник внаслідок не сплати відповідачем грошових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0000792301/2 від 31 липня 2006 року та за №0000802301/2 від 31 липня 2006 року, які набули статусу узгоджених.
Однак, у заяві від 9 жовтня 2008 року, позивач змінив підстави вимог, зазначивши, що податковий борг виник внаслідок не сплати відповідачем самостійно визначених сум акцизного збору за бензин моторний та інші нафтопродукти у розрахунках акцизного збору, поданих контролюючому органу, за період листопад - грудень 2007року, січень - серпень 2008 року на суму 26532169,81 грн та розрахованої позивачем пені у розмірі 595939,83 грн.
Встановивши такі обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податковий борг у розмірі 26532169,81 грн, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0000792301/2 та №0000802301/2 від 31 липня 2006 року (т. 1, а. с. 1-2) не є предметом розгляду даного адміністративного позову, а відтак, не підлягає дослідженню судом.
Досліджуючи обставини справи на предмет наявності податкового боргу, який виник за поданими відповідачем розрахунками з акцизного збору за період листопад - грудень 2007 року, січень - серпень 2008 року на суму 26532169,81 грн та пені у розмірі 595939,83 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що на дату прийняття судом першої інстанції рішення про стягнення вказаної суми боргу, податкові зобов'язання за названими розрахунками самостійно визначених зобов'язань є погашеними шляхом безготівкового переказу на рахунок державного казначейства згідно з платіжними дорученнями: № 400 від 27 грудня 2007 року (т. 3, а. с. 75), № 87 від 29 січня 2008 року (т. 3, а. с. 76), № 88 від 29 січня 2008 року (т. 3, а. с. 77), № 144 від 28 лютого 2008 року (т. 3, а. с. 78), № 145 від 28 лютого 2008 року (т. 3, а. с. 79), № 233 від 27 березня 2008 року (т. 3, а. с. 80), № 235 від 27 березня 2008 року (т. 3, а. с. 81), № 271 від 29 квітня 2008 року (т. 3, а. с. 82), № 272 від 29 квітня 2008 року (т. 3, а. с. 83), № 284 від 29 травня 2008 року (т. 3, а. с. 84), № 285 від 29 травня 2008 року (т. 3, а. с. 85), № 228 від 23 червня 2008 року (т. 3, а. с. 86), № 229 від 23 червня 2008 року (т. 3, а. с. 87), № 152 від 9 липня 2008 року (т. 3, а. с. 88), № 283 від 29 липня 2008 року (т. 3, а. с. 89), № 284 від 29 липня 2008 року (т. 3, а. с. 90), № 110 від 8 серпня 2008 року (т. 3, а. с. 91), № 247 від 26 серпня 2008 року (т. 3, а. с. 92), № 248 від 26 серпня 2008 року (т. 3, а. с. 93).
При цьому, апеляційним судом визначено, що спір виник внаслідок того, що кошти, які сплачувалися відповідачем в рахунок погашення поточних зобов'язань, зараховувалися податковим органом в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів.
Суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку таким діям контролюючого органу, дійшов висновку, що Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 цього Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин, апеляційний суд визнав, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача відсутній податковий борг зі сплати самостійно визначених зобов'язань, про стягнення якого заявлено у позові. Крім того, обставини погашення зазначеної суми боргу підтверджено також судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі №9847/09/9104, №2а-3200/09/0970, №2а-18/11/0970.
Також апеляційний суд зазначив, що з додатково наданих суду апеляційної інстанції витягів з облікової картки платника податків ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» за період 2008-2015 років вбачається, що пеня, нарахована позивачу згідно з розрахунком нарахування пені (т.1, а. с. 57, т.2 а. с. 93) у розмірі 595939,83 грн за несвоєчасну сплату самостійно визначених зобов'язань з акцизного збору в 2007-2008 роках, станом на 31 грудня 2013 року була погашена.
Відносно пені, яка за даними облікової картки платника податків у період 2014-2015 років є непогашеною, апеляційний суд зазначив, що відповідно до пояснень прокурора та представника податкового органу, вказана пеня є нарахованою за несвоєчасну сплату боргу за податковими повідомленнями-рішеннями № 0000792301/2 та №0000802301/2 від 31 липня 2006 року. Однак, на переконання апеляційного суду, вказана пеня за несвоєчасну сплату боргу за податковими повідомленнями-рішеннями № 0000792301/2 та №0000802301/2 від 31 липня 2006 року не є предметом розгляду у даній справі, оскільки позивач 9 жовтня 2008 року змінив підставу своїх позовних вимог.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Львівської області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що предметом спору не є сплата (зарахування) акцизного збору за періоди 2007-2008 років за самостійно поданими відповідачем розрахунками. Податковий борг відповідача виник внаслідок донарахувань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями № 0000802301/1 та № 0000792301/1 від 3 липня 2006 року, винесеними на підставі акта документальної перевірки № 59/23/00152230 від 6 квітня 2006 року, якими визначено податкове зобов'язання по акцизному збору (інші нафтопродукти) в сумі 12130670,15 грн та по акцизному збору (бензин моторний) в сумі 14401499,66 грн. Відповідно ж до заяви про зміни та доповнення до адміністративного позову від 3 жовтня 2008 року предметом позову додатково є пеня в сумі 595939,83 грн, нарахована відповідно до статті 16 Закону № 2181-III. Таким чином, на переконання прокурора, судом першої інстанції правильно визначено предмет спору та прийнято законне і обґрунтоване рішення.
Також зазначає, що при здійсненні ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» певних виплат протягом спірного періоду, правомірно відбувалося зарахування фіскальними органами коштів в рахунок погашення податкового боргу за попередній період. Такі дії податкового органу відповідають пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III, а також пункту 87.9 статті 87 ПК України.
Доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права прокурор обґрунтовує тим, що апеляційне провадження було відкрито апеляційним судом 24 липня 2015 року, натомість 27 серпня 2019 року, тобто більше ніж через три роки, відповідачем подано доповнення до апеляційної скарги з додатковими доказами, які прийняті апеляційним судом, без з'ясування причин їх неподання до суду першої інстанції.
Головне управління ДФС в Івано-Франківській області також подало касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що предметом спору було стягнення податкового боргу, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень № 0000802301/1 та № 0000792301/1 від 3 липня 2006 року, грошові зобов'язання за якими набули статусу узгоджених. Зазначає, що апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги та зробив необґрунтований висновок щодо зміни позовних вимог. Про те, що зміна позовних вимог не відбулася, свідчить те, що позивач, надаючи заперечення та доповнення до заперечення по даній справі вже у лютому-березні 2011 року посилається на неузгодженість сум, заявлених до стягнення, оскільки на той період повідомлення-рішення, що стали підставою для стягнення податкового боргу з ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», судом скасовані. Також, подаючи клопотання про зупинення провадження у справі від 27 травня 2015 року ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» погоджується, що податкове зобов'язання з акцизного збору за липень-вересень 2004 в сумі 26532169,81 донараховане товариству на підставі податкових повідомлень-рішень № 0000802301/1 та № 000079231/1 від 3 липня 2006 року, згідно з якими відбувається стягнення боргу у справі № 2а-2487/08/0970. Також і Львівський апеляційний адміністративний суд, задовольняючи у цій справі аналогічне клопотання відповідача від 13 вересня 2016 року, зазначає, що податкове зобов'язання з акцизного збору донараховано ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» на підставі податкових повідомлень-рішень № 0000802301/1 та № 000079231/1 від 3 липня 2006 року, на підставі яких стягується борг у даній справі.
У зв'язку з наведеним, на переконання ГУ ДФС, необґрунтованою є позиція апеляційного суду, що стала основою для ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що відбулась зміна позовних вимог, в результаті якої стягненню підлягали суми податкового бору, які виникли виключно відповідно до розрахунків з акцизного збору за період листопад-грудень 2007 року та січень-серпень 2008 року, а не відповідно до вищевказаних податкових повідомлень-рішень, як було фактично.
Також позивач зазначає, що при здійсненні ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» певних виплат протягом спірного періоду, правомірно відбувалося зарахування фіскальними органами коштів в рахунок погашення податкового боргу за попередній період. Такі дії податкового органу відповідають пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-III, а також пункту 87.9 статті 87 ПК України. Зазначає, що аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі №815/5491/16.
Відповідач надіслав відзив на касаційні скарги, в якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг та правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Також Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало клопотання про заміну сторони ГУ ДФС на його правонаступника - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» Головне управління ДФС в Івано-Франківській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області.
Відповідно до наказу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 29 серпня 2019 року №7 «Про початок діяльності Головного управління ДПС в Івано-Франківській області» розпочато виконання Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області функцій і повноважень Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, яке реорганізується шляхом приєднання до ГУ ДПС.
У зв'язку з викладеним, суд вважає за можливе задовольнити клопотання про заміну сторони у справі, замінивши позивача Головне управління ДФС в Івано-Франківській області його правонаступником Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області, для якого відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
У судовому засіданні заявники касаційних скарг підтримали свої доводи, викладені у них. Просили касаційні скарги задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач проти задоволення касаційних скарг заперечив, посилався, зокрема, на те, що у 2008 році у позивача не було правових підстав для звернення до суду з цим позовом, оскільки грошові зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями набули статусу угоджених лише у лютому 2015 року. Також звернув увагу суду на ту обставину, що заявлений до стягнення податковий борг 2008 року не може бути стягнутий на даний час у зв'язку зі спливом 1095-денного терміну.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України (в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову, суд апеляційної інстанції з посиланням на частину 2 статті 11 КАС України виходив з того, що після подання позову у даній справі прокурор у своїй заяві від 9 жовтня 2008 року про зміну та доповнення позову змінив підстави позову, а тому подальший розгляд справи про стягнення податкового боргу мав відбуватися виключно в межах наведених обставин його виникнення (на підставі самостійно визначених особою зобов'язань). З огляду на це апеляційний суд вважав помилковим дослідження судом першої інстанції існування у відповідача податкового боргу, який ним добровільно не сплачується, а з посиланням на зміну вимог та підстав позову обмежився лише перевіркою факту сплати сум, які самостійно були визначені за поданими відповідачем розрахунками з акцизного збору за період листопад - грудень 2007року, січень-серпень 2008 року.
Отже, важливим у цій справі є питання здійснення зміни позивачем предмету та підстав позову і додержання у зв'язку із цим судами попередніх інстанцій вимог щодо виходу за межі позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до частини першої статті 51 КАС України (в редакції на той же час) крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.
Предмет позову становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Характер позовної вимоги визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з якого випливає вимога позивача.
Під підставами позову, які може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або інше наведення іншого праворозуміння таких норм.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 22 січня 2020 року у справі №210/2289/17, від 30 січня 2020 року у справі №817/831/18. Аналогічного підходу дотримувалася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.
Як встановлено судами у цій справі, у первісній позовній заяві позивач просив стягнути податковий борг у розмірі 26532169,81 грн, який відповідач не сплачує самостійно. Зазначає, що цей борг виник внаслідок не сплати відповідачем грошових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0000792301/2 від 31 липня 2006 року та за №0000802301/2 від 31 липня 2006 року, які набули статусу узгоджених.
У заяві від 9 жовтня 2008 року про зміну та доповнення позову позивач зазначив, що в порушення вимог статті 9 Закону України «Про систему оподаткування», підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» станом на 8 вересня 2008 року не погашено податковий борг у розмірі 27128109,64 грн, в тому числі недоїмка 26532169,81 грн та пеня 595939,83 грн. Зазначено, що цей податковий борг виник внаслідок не сплати відповідачем самостійно визначених сум акцизного збору за бензин моторний та інші нафтопродукти у розрахунках акцизного збору, поданих контролюючому органу за період листопад - грудень 2007 року, січень - серпень 2008 року на суму 26532169,81 грн, та розрахованої позивачем пені у розмірі 595939,83 грн.
Подання цієї заяви суд апеляційної інстанції визнав зміною підстав позову, що мало наслідком висновок, що податковий борг у розмірі 26532169,81 грн, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень №0000792301/2 та №0000802301/2 від 31 липня 2006року (т. 1, а. с. 1-2) не є предметом розгляду даного адміністративного позову, а відтак, не підлягає дослідженню судом. Аналогічно суд дійшов висновку про відсутність підстав для дослідження обґрунтованості розміру пені.
Такий висновок суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає помилковим, оскільки зміст та обґрунтування позову свідчать про те, що предметом позову у цій справі є стягнення податкового боргу з відповідача. Обставини виникнення податкового боргу, хоча і входять до предмета доказування як такі, на яких ґрунтується підстава позову, але не є підставою позову. Підставою позову, тобто обставиною, внаслідок якої правовідносини стали спірними, є безпосередньо наявність такого боргу і несплата його відповідачем у добровільному порядку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, необґрунтовано ототожнивши поняття підстави позову і обставин виникнення податкового боргу. Крім того, зміна підстави позову є виключним правом позивача, натомість перевірка обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи. Отже, суд апеляційної інстанції у разі виникнення у нього сумнівів під час розгляду справи щодо предмета і підстав позову повинен був з'ясувати це питання безпосередньо у особи, яка звернулася до суду з позовом. Зазначене порушення призвело до того, що суд апеляційної інстанції самостійно безпідставно відкинув частину обставин (фактів) виникнення податкового боргу, на які в тому числі посилався позивач в межах визначеного ним предмета та підстав позову про стягнення податкового боргу, хоча вони також входили до предмета доказування.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) та закріплено також у частині четвертій статті 9 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).
Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 244 КАС України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року), під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Метою апеляційного перегляду є перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Апеляційний суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (стаття 308 КАС України, в редакції чинній з 15 грудня 2017 року).
Отже, застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
З урахуванням наведеного, предметом доказування у цій справі були питання безпосередньої наявності у відповідача податкового боргу, а також наявності підстав для його стягнення в судовому порядку.
Встановивши, що внаслідок безпідставного зарахування коштів, сплачених відповідачем, в рахунок погашення податкового боргу, відсутні підстави вважати, що борг виник внаслідок несплати самостійно задекларованих зобов'язань, суд так і не встановив вирішальну у цій справі обставину - безпосередню наявність податкового боргу у відповідача та його розмір.
Натомість, це питання було предметом дослідження судом першої інстанції, який, вживаючи заходи, зокрема, щодо зупинення провадження у справі, встановив, що остаточне судове рішення у справі про скасування податкових повідомлень-рішень ухвалено Вищим адміністративним судом України 2 лютого 2015 року, який своєю ухвалою скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2010 року у справі №2-а-270/09/0970 про задоволення позову і залишив в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року, якою у задоволенні позову було відмовлено.
Таким чином, суд першої інстанції встановив, що грошові зобов'язання в сумі 26532169,81 грн набули статусу узгоджених, але не були сплачені відповідачем.
Колегія суддів звертає увагу на безпідставність доводів відповідача про передчасність звернення до суду з позовом, оскільки, як встановлено судом першої інстанції і про що зазначав сам відповідач, податкові повідомлення-рішення були предметом неодноразового судового розгляду, під час якого ухвалювалися різні за змістом судові рішення, як про задоволення позову, так і про відмову у його задоволенні.
Відповідно до абзацу п'ятого підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону №2181-ІІІ, який був чинним до 1 січня 2011 року, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.
Вперше грошові зобов'язання, визначені податковими повідомленнями-рішеннями набули статусу узгоджених після ухвалення Львівським апеляційним господарським судом постанови від 16 квітня 2007 року (справа №А-17/234) про відмову у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень.
Згідно з підпунктами 6.2.1 і 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону №2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги надсилаються: а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк; б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону №2181-ІІІ встановлено, що у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків. Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.
Відповідно до підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону №2181-ІІІ, який був чинним до 1 січня 2011 року, у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.
Отже, враховуючи, що у квітні 2007 року грошові зобов'язання набули статусу узгоджених, проте, у визначений Законом №2181-ІІІ десятиденний строк з моменту їх узгодження сплачені відповідачем не були, позивачем було виконано вимоги Закону №2181-ІІІ щодо направлення ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» податкових вимог, а в подальшому, у зв'язку з несплатою спірних сум, станом на березень 2008 року були правові підстави для звернення до суду з цим позовом.
Разом з тим, враховуючи, що у листопаді 2008 року Вищий адміністративний суд України скасував вищевказані судові рішення і направив справу №А-17/234 на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, внаслідок чого грошові зобов'язання стали неузгодженими, суд першої інстанції з дотриманням норм процесуального права, зупинив провадження у цій справі до розгляду справи про скасування податкових повідомлень-рішень, якій було присвоєно новий номер - №2-а-270/09/0970.
Посилання скаржника на те, що строк у 1095 днів є присічним в тому числі і для ухвалення судового рішення про стягнення податкового боргу є помилковими, оскільки положеннями підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 і підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону №2181-ІІІ встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону №2181-ІІІ, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону №2181-ІІІ не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з рахунків в обслуговуючих банках та за рахунок готівки Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» в дохід бюджету на погашення податкового боргу коштів в сумі 26532169,81 грн.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції в цій частині відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції в цій частині позовних вимог.
При цьому, колегія суддів враховує доводи представника відповідача про наявність судового провадження № 809/2157/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, в якому заявлено такі вимоги: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у списанні безнадійного податкового боргу, який виник за податковими зобов'язаннями з акцизного збору за липень-вересень 2004 року в сумі 26532169,81 грн, а також пені та штрафних санкцій нарахованих на вказану суму податкового боргу; 2) зобов'язати відповідача списати безнадійний податковий борг, який виник за податковими зобов'язаннями з акцизного збору за липень-вересень 2004 року в сумі 26532169,81 грн, а також пені та штрафних санкцій нарахованих на вказану суму податкового боргу.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року у справі № 809/2157/15 позов було задоволено, проте Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 травня 2016 року зазначене судове рішення скасував та ухвалив нове про відмову в позові.
Враховуючи, що постанова апеляційного суду набрала законної сили з моменту її проголошення і на теперішній час не скасована у касаційному порядку, колегія суддів не вбачає перешкод у перегляді цієї справи та залишенні в силі постанови суду першої інстанції про стягнення податкового боргу в сумі 26532169,81 грн, у списанні якого як безнадійного відмовлено у справі № 809/2157/15.
Щодо висновків суду першої інстанції про обґрунтованість вимог щодо стягнення пені у розмірі 595939,83 грн, колегія суддів звертає увагу на таке.
Суд першої інстанції встановив, що ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" самостійно визначено суму акцизного збору за бензин моторний та інші нафтопродукти згідно поданих позивачу розрахунків акцизного збору за липень 2008 року №22930 (т.1 а.с.39), за червень 2008 року №18691 (т.1 а.с.40-41), за травень 2008 року №14285 (т.1 а.с.43), за квітень 2008 року №12157 (т.1 а.с.42), за березень 2008 року №9016 (т.1 а.с.44), за лютий 2008 року №4818 (т.1 а.с.45), за січень 2008 року №2206 (т.1 а.с.46), за грудень 2007 року №36112 (т.1 а.с.47-48), за листопад 2007 року №31646 (т.1 а.с.49), за жовтень 2007 року №29953 (т.1 а.с.50).
Державною податковою інспекцією в Надвірнянському районі Івано-Франківської області нараховано відповідачу пеню за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з акцизного збору в розмірі 595939,83 грн відповідно до поданих розрахунків акцизного збору, що підтверджується зворотнім боком облікових карток платника (т.2 а.с.41-64).
Задовольняючи позов в цій частині вимог, суд першої інстанції посилався лише на ту обставину, що на вимогу суду відповідач не надав доказів, які б підтверджували факт сплати зобов'язань саме за вказаними платежами, однак таких доказів суду не надано, а наявні копії актів про виділення до знищення архівних документів не підтверджують факт сплати відповідачем самостійно визначених зобов'язань з акцизного збору у встановлені строки, а також визначення призначення платежів під час здійснених оплати (т.2 а.с.94-99).
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції в цій частині виходив з того, що згідно із поясненнями прокурора та представника податкового органу пеню нараховано контролюючим органом за несвоєчасну сплату боргу за податковими повідомленнями-рішеннями.
При цьому, згідно з доводами касаційних скарг, сплачені відповідачем кошти відповідно до поданих розрахунків акцизного збору зараховувалися в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів, що на думку скаржників узгоджується з пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III, а також пунктом 87.9 статті 87 ПК України.
Отже, предметом доказування в цій частині позовних вимог було дослідження питань фактичної сплати відповідачем самостійно задекларованих зобов'язань, наявності у контролюючого органу повноважень на здійснення зарахування сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів, періоду нарахування пені, як наслідок, наявність підстав для стягнення цих сум в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були відновлені документи, підтверджуючі факт сплати зобов'язань за самостійно поданими розрахунками, які були надані до суду апеляційної інстанції. Натомість, суд апеляційної інстанції, внаслідок порушення норм процесуального права, їх дослідив виключно на предмет підтвердження наявності підстав для стягнення податкового боргу у сумі 26532169,81 грн, а в частині наявності підстав для стягнення пені дійшов помилкового висновку про те, що заявлена пеня не підлягає розгляду в межах поданої заяви про зміни і доповнення до позову.
Таким чином, судами попередніх інстанцій, внаслідок неповного дослідження наявних доказів, не встановлені обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи в цій частині позовних вимог.
При цьому, варто зауважити про безпідставність доводів касаційних скарг про правомірність дій податкового органу щодо здійснення зарахувань поточних платежів відповідача в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів із посиланням на норми ПК України, оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до набрання чинності Податковим кодексом України, тому правомірність дій контролюючого органу в цій частині має бути перевірена на відповідність вимогам Закону № 2181-III. Натомість, такої перевірки не було здійснено судами попередніх інстанцій під час розгляду позовних вимог про стягнення податкового боргу, який виник внаслідок нарахування пені у сумі 595939,83 грн.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в цій частині допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим справа в цій частині позовних вимог підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову про стягнення коштів на погашення податкового боргу на суму 595939,83 грн.
Керуючись статтями 341, 344, 352, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,
Касаційні скарги Заступника прокурора Львівської області і Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі №2а-2487/08/0970 скасувати.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 червня 2015 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення коштів на погашення податкового боргу на суму 595939,83 грн - скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 9 червня 2015 року щодо стягнення з рахунків в обслуговуючих банках та за рахунок готівки Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» в дохід бюджету на погашення податкового боргу коштів в сумі 26532169,81 грн залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
Є.А. Усенко
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду