Іменем України
18 червня 2020 року
Київ
справа №826/15873/16
адміністративне провадження №К/9901/30734/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 826/15873/16
за позовом ОСОБА_1
до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шияна Олександра Вікторовича, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
за касаційною скаргою Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року (головуючий суддя: Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (колегія у складі: головуючого судді Василенка Я.М., суддів: Кузьменка В.В., Шурка О.І.), -
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шияна Олександра Вікторовича, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просила: - визнати неправомірним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Шияна Олександра Вікторовича № 31508289 від 22.09.2016 про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 29.07.2015; - зобов'язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оформити ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий 13.06.2006 Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві, код платника податків НОМЕР_2 ) свідоцтво про право власності на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру прав у зв'язку з втратою свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 29.07.2015.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що нормами чинного законодавства спростовуються доводи Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шияна Олександра Вікторовича щодо відсутності у нього повноважень на видачу дубліката свідоцтва та/або свідоцтва у зв'язку з втратою документа. При цьому, як зазначила позивач, факт втрати оригіналу правовстановлюючого документа підтверджується належними доказами та не спростовується Державним реєстратором прав на нерухоме майно Шияном Олександра Вікторовича .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2017 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Шияна О.В. №31508289 від 22.09.2016 року про відмову в задоволенні заяви. Зобов'язано Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) оформити та видати ОСОБА_1 дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно №41438487 від 29.07.2015 року.
4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року залишено без змін.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб'єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа, оскільки єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб'єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб'єкта, без встановлення правонаступника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. У грудні 2017 року Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
7. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначив про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими, оскільки ні Положенням про Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.04.2016 №261, ні Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваного рішення) не передбачено повноважень державного реєстратора прав на нерухоме майно видавати свідоцтва про право власності та дублікати свідоцтв про право власності на нерухоме майно.
8. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
9. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
10. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
11. На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
12. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2018, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Гриців М.І., судді: Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.
13. У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 19.06.2019 №773/0/78-19, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2019, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С.Г., суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.
14. Ухвалою Верховного Суду від 10.06.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 11.06.2020.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2011 ОСОБА_1 видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, яким підтверджується, що позивачу належить на праві власності майно, яке складається з квартири під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 77,10 кв.м. (складається з трьох кімнат житловою площею 53,60 кв.м.).
16. На підставі вказаного свідоцтва державним реєстратором КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за позивачем на зазначений об'єкт нерухомого майна, про що видано витяг з Державного реєстру прав, копія якого наявна в матеріалах справи.
17. Як повідомила позивач, в подальшому нею здійснено реконструкцію квартири АДРЕСА_1 , на підтвердження чого до суду надано копію декларації про початок виконання будівельних робіт №КВ082143530207 від 19.12.2014 року.
18. Внаслідок здійсненої реконструкції площа квартири збільшилася з 77,10 кв.м. до 142,20 кв.м. (з яких 68,8 кв.м. житлова площа), що підтверджується копіями декларації про готовність об'єкта до експлуатації № КВ142143630589 від 29.12.2014; довідки про сплату пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №050/08-4690 від 11.06.2015; технічного паспорту.
19. У зв'язку з реконструкцією, ОСОБА_1 29.07.2015 видано свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 та проведено державну реєстрацію права власності.
20. Позивач стверджує, що 12.02.2016 в АДРЕСА_2 в приміщенні міграційної служби Голосіївського відділу ДМС втрачені оригінал свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витяг про державну реєстрацію прав на дану квартиру, що підтверджується довідкою Голосіївського управління поліції Головного управління НП у м. Києві № 47/ЕО-12996 від 03.03.2016.
21. Крім того, у зв'язку з втратою правовстановлюючого документа (свідоцтва) та витягу про державну реєстрацію прав, ОСОБА_1 розміщено відповідне оголошення в газеті « Aviso ».
22. 16.09.2016 позивач звернулась до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 29.07.2015.
23. За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення № 31508289 від 22.09.2016 про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 29.07.2015, оскільки встановлено, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом (в частині заявлених прав).
24. Дане рішення мотивоване тим, що чинним законодавством не передбачено видачу дубліката свідоцтва про право власності, яке видано після 01.01.2013 та державна реєстрація права власності на підставі якого проведено після 01.01.2013 відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення (в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), у зв'язку із втратою, пошкодженням чи зіпсуванням відповідного свідоцтва, а тому у державного реєстратора відсутні повноваження для видачі дубліката свідоцтва про право власності від 29.07.2015 №41438487.
25. Позивач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням державного реєстратора про відмову у задоволенні заяви, звернулась до суду з даним позовом.
26. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
27. Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
28. За правилами частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
29. Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
30. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній редакції).
31. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і виникнення якого пов'язане з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
32. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
33. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
34. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
35. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів
36. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
37. Положеннями частини першої статті 19 чинного ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
38. З позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати неправомірним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Шияна Олександра Вікторовича № 31508289 від 22.09.2016 про відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 29.07.2015 та зобов'язати відповідача оформити свідоцтво про право власності на нерухоме майно за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з тих підстав, що позивач втратила оригінал свідоцтва про право приватної власності на квартиру і у неї відсутній правовстановлюючий документ на підтвердження права власності, яке виникло у неї в липні 2015 року, а відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
39. Відповідно до змісту статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
40. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) з проведенням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно законодавець пов'язував офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
41. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульований статтею 15 наведеного вище Закону №1952-IV, передбачав, як один з етапів, видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону.
42. Статтею 18 Закону №1952-IV передбачалися випадки, в яких видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.
43. Згідно з пунктом 37 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 ( в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про видачу дубліката свідоцтва про право власності) у разі втрати, пошкодження чи зіпсування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав у Державному реєстрі прав, за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, оформляє свідоцтво, якому присвоюється індексний номер, фіксується дата та час його формування.
44. За визначеннями, які містяться в статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги», результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону, є адміністративною послугою.
45. Надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
46. До адміністративних послуг також прирівнюється надання органом виконавчої влади, іншим державним органом, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державним реєстратором, суб'єктом державної реєстрації витягів та виписок із реєстрів, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких суб'єкту звернення, а також об'єкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт (частини друга та третя статті 3 Закону України «Про адміністративні послуги»).
47. Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не самі по собі дії Державного реєстратора з надання адміністративної послуги ОСОБА_1 , а результат такої послуги - дублікат документа (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на заміну втраченого), який належить ОСОБА_1 та яким підтверджується певний юридичний статус об'єкта нерухомості, як належного ОСОБА_1 , що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
48. Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 910/14669/17 (провадження № 12-15гс18).
49. За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
50. Суди першої та апеляційної інстанцій розглядали цю справу як публічно-правовий спір. Проте з установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що в даному випадку існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
51. Колегія суддів також звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 дійшла висновку, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
52. Таким чином, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору. В даному випадку, враховуючи предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності, а також суб'єктний склад сторін спору, вказаний спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
53. Ураховуючи викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку, що заявлений спір не є публічно-правовим, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
54. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
55. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом». У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
56. Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
57. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.
58. Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
59. Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
60. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
61. Враховуючи викладене, судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
62. За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
63. Порядок роз'яснення позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови унормований положенням ч. 1 ст. 239 КАС України в редакції Закону №460-IX. Стаття 239 КАС передбачає саме наслідки закриття провадження у справі, тобто пов'язується із результатом розгляду, в даному випадку, касаційної скарги.
64. Отже, оскільки процесуальні наслідки у вигляді права на подачу заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, виникають у позивача після розгляду касаційної скарги, в цій частині застосуванню підлягають ст. 239 та 354 КАС України в редакції Закону №460-IX.
65. Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви до Верховного Суду, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону № 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.
66. З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Шияна Олександра Вікторовича, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства, відтак ОСОБА_1 має право звернутися протягом 10 днів з дня отримання відповідної постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.Г. Стеценко
А.Ю. Бучик
Л.В. Тацій ,
Судді Верховного Суду