Справа № 240/10319/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
17 червня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Житомирський ОВК), в якому просив:
-визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видати посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, як батьку померлого під час проходження військової служби військовослужбовця ОСОБА_2 , причиною смерті якого є захворювання, яке пов'язано з проходженням військової служби.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року позов задоволено:
-визнано протиправною відмову Житомирського ОВК, оформлену листом від 06.08.2019 №СЗ/4119 щодо видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби;
-зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 видати ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, як батьку померлого під час проходження військової служби військовослужбовця ОСОБА_2 , причиною смерті якого є захворювання, яке пов'язано з проходженням військової служби.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2018 № 203 солдат ОСОБА_2 з 22 липня 2015 року самовільно залишив військову частину, чим скоїв правопорушення, а тому, законні підстави для видачі посвідчення на право користування пільгами членам сім'ї солдата ОСОБА_2 відсутні.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах України та в період з 11.10.2014 по 31.10.2014, з 02.12.2014 по 17.01.2015 та з 17.02.2015 по 18.02.2015 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2018 ОСОБА_2 виключено зі списків Збройних СИл України з 05.07.2017 у зв'язку зі смертю.
Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 22.05.2019 № 177 вбачається, що захворювання та причина смерті ОСОБА_2 , так, пов'язане з проходженням військової служби.
ОСОБА_1 , згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , є батьком останнього.
Відповідно до довідки ТОВ "Управляюча компанія "Полісся" від 11.12.2018 №2980 ОСОБА_2 до дня смерті проживав разом з батьком, який перебував на його утриманні.
Після смерті сина, ОСОБА_1 звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою про видачу посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Листом відповідача від 06.08.2019 № 4119 позивачу відмовлено у видачі посвідчення відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за відсутності законних підстав для видачі такого посвідчення.
При цьому, Житомирський ОВК у листі послався на п.2 ч.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за змістом якого дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не встановлено, що смерть ОСОБА_2 є наслідком вчинення останнім дій, які містять ознаки адміністративного правопорушення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України унормовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
При цьому, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом першим пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Відповідно до абзацу 9 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" порядок надання статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону, особам, зазначеним в абзацах п'ятому-восьмому цього пункту, визначається Кабінетом Міністрів України.
У абзаці 16 пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Пунктом 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302) передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого". Нагрудний знак зазначеним особам не видається.
Згідно абзацу 2 пункту 7 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
В той же час, відповідно до п.2 ч.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
У п. 1.1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення №402) зазначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
П.2.4.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402 визначено, що ВЛК може приймати постанову про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), яке призвело до смерті військовослужбовця, і причину смерті приймається в одному з формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II Положення:
За змістом п. 21.5 вказаного Положення "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби" або "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини" або "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.
Отже, підставою для отримання посвідчення відповідно до зазначеного вище Закону є причинний зв'язок смерті з пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків).
При цьому, посвідчення не видається члену сім'ї військовослужбовця, якщо смерть останнього є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме-вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі) або який загинув чи помер під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення.
Так, відмовляючи позивачу у видачі пільгового посвідчення (лист від 06.08.2019 №СЗ/4119), ІНФОРМАЦІЯ_3 виходив із того, що дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Раз з цим, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, в зазначеному вище листі, окрім процитованої норми Закону, не міститься конкретної причини, що слугувала підставою для відмови у видачі посвідчення ОСОБА_1 .
Між тим, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо відмови у видачі позивачу посвідчення, відповідач послався на наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2018 № 203, згідно якого солдат ОСОБА_2 22 липня 2015 року самовільно залишив військову частину та з 27 липня 2015 року знаходився у розпорядженні командира в/ч -польова пошта НОМЕР_2 . Вказане, на переконання відповідача, свідчить про вчинення ОСОБА_2 адміністративного проавопорушення.
Визначення поняття адміністративного правопорушення наведено у статті ст. 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За правилами ст. 15 КУпАП, за вчинення військових адміністративних правопорушень військовослужбовці, а також військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б цього Кодексу, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, вчинення особою адміністративного правопорушення підлягає підтвердженню належними та допустимими доказами.
Так, згідно матеріалів справи, Житомирський ОВК звертався до в/ч НОМЕР_1 та до Головного управління військової служби правопорядку Збройних Сил України з запитами про надання інформації про наявність кримінального провадження щодо померлого ОСОБА_2 .
У відповідь на запит від ГУ ВСП ЗСУ надійшов лист від 08.07.2019 № 306/3/5122, в якому зазначено, що інформація щодо відкриття кримінального провадження за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_2 відсутня.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутні у справі і будь-які докази, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення останнім адміністративного правопорушення.
Крім того, як вбачається із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2018 № 203, смерть ОСОБА_2 не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
В той же час, із наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 22.05.2019 № 177 слідує, що захворювання та причина смерті ОСОБА_2 . ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_2 у видачі ОСОБА_1 посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби є протиправною, оскільки не підтверджена жодним доказом, а висновок відповідача про те, що померлий ОСОБА_2 не входить до переліку осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ґрунтується виключно на припущеннях.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.