Справа № 120/3260/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
17 червня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ткач В.В.,
представника позивача: Слізяка Н.Р.,
представника відповідача: Франчука О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати Рішення у формі протоколу № 4 - 19 від 20.02.2019 комісії Центрально Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України;
- зобов'язати Центрально - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, у місячний строк після набрання рішенням законної сили та з урахуванням зроблених судом висновків, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначенні і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності з 22.08.2018.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином повідомлялась про дату розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно наказу начальника УМВС України у Вінницькій області від 28.10.1997 року №102 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів МВС за ст. 64 п. “б” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу).
Згідно свідоцтва про хворобу №В- 522, від 21.10.1997 року позивачу встановлений 10% ступінь професійної втрати працездатності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №084145 від 03.09.2018 року підтверджено, що позивачу первинно встановлено II групу інвалідності безтерміново з 22.08.2018 року. Причиною інвалідності є захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
У лютому 2019 року позивач звернувся в Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності.
Проте, рішенням комісії Центрально - Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України оформленого Протоколом № 4 - 19 від 20.02.2019, у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відмовлено. Відмова мотивована тим, що II група інвалідності йому встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, тому відповідно до п. 4 Постанови № 850 ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Питання пов'язані з реалізацією права на соціальний захист неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року 5-рп/2002).
Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (Закон №565) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначають Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (Порядок №850).
При цьому, 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII.
Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.
Положеннями п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема ч. 6 ст. 23 цього Закону в редакції, чинній з 12.03.2015, і відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.
Згідно з п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 7 Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Згідно з п.8 Порядку №850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Пунктом 9 Порядку №850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до п.14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
При цьому, згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.
Проте, рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги не містить посилань на п.14 Порядку №850.
Слід зазначити, що відповідно до п.2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім'ї, батьки та утриманці можуть пред'явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги (п.13 Порядку №850).
Пунктом 4 Порядку №850 передбачено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Тобто, виникнення права особи на виплату одноразової допомоги пов'язується законодавцем безпосередньо із фактом встановлення йому інвалідності, тобто таке право виникає з дня встановлення інвалідності, зазначеного в довідці медико-соціальної експертної комісії, та може бути реалізоване особою протягом наступних трьох років від цієї дати.
Відтак, днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому вперше інвалідності ІІ групи, є вказана у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією дата встановлення інвалідності, а саме - 22.08.2018 та, відповідно, від цієї дати на протязі трьох років за позивачем зберігається право на отримання цієї допомоги.
Також зміст наведених положень Порядку №850 свідчить на користь висновку, що п. 4 Порядку №850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження щодо визначення розміру такої допомоги в залежності від часу повторного медичного огляду, в результаті якого встановлена вища група чи інша причина інвалідності або більший відсоток втрати працездатності. Вказана норма Порядку №850 регулює лише порядок визначення розміру допомоги, проте не встановлює підстави для її призначення та виплати, або підстави для відмови у її виплаті.
Крім того, слід врахувати, що Законом України "Про міліцію", який має вищу юридичну силу щодо Порядку №850, не встановлено обмежень стосовно виплати одноразової грошової допомоги у разі спливу дворічного строку між датами встановлення інвалідності.
Таким чином, п.4 Порядку №850 не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про міліцію" та підставою для відмови у призначенні такої допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.05.2020 справа №281/490/17, від 30.01.2018 справа №822/1579/17, від 13.02.2018 справа №808/1866/16 та справа №806/845/16, від 01.08.2018 у справі №750/5060/17, від 18.10.2018 у справі №369/13187/17, від 28.03.2019 у справі №296/10138/16-а.
Враховуючи викладене, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, діяв не у межах і не у спосіб, визначений Законом України "Про міліцію" та Порядком №850.
У частині 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 17 червня 2020 року.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.