П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3143/20
Суддя першої інстанції: Бжассо Н.В.
Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 16.04.2020р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка Вадима Миколайовича, третя особа Приморський районний суд м. Одеси про визнання протиправними дії, -
11.04.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М., третя особа Приморський районний суд м. Одеси про визнання протиправними дій та рішення судді у справі №1522/29765/12 при розгляді клопотання слідчого з особливо важливих справ відділу прокуратури Одеської області від 21.12.2012р. про проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання протиправною та скасування ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М. у справі №1522/29765/12 про надання дозволу на проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях; визнання протиправним та незаконним проведення обшуку 21.12.2012р. по кримінальному провадженню №42013170000000032 та скасування ухвали.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.04.2020р. відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Проте юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (п.2 ч.2 ст.19 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою даного позову є незгода позивача з процесуальними діями та рішенням слідчого судді, що вчинені під час розгляду кримінальної справи №1522/29765/12, зокрема, проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси.
Згідно із ч.1 ст.1 Кримінально-процесуального кодексу України (надалі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суди здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з ч.1 ст.24 КПК України гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК України осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (п.п.9, 10 ч.3 ст.42 КПК України), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (ч.3 ст.89 КПК України).
Обшук житла чи іншого володіння особи є втручанням у її право на повагу до свого житла, передбачене ч.1 ст.8 Конвенції.
Відповідно до п.2 зазначеної статті таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли воно здійснюється згідно із законом (законність), є необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (легітимна мета).
На рівні національного законодавства гарантією захисту зазначеного конвенційного права є закріплена у ст.30 Конституції України засада недоторканності житла чи іншого володіння особи, що полягає в недопустимості проникнення до них інакше як за вмотивованим рішенням суду, за винятком невідкладних випадків, установлених законом.
Конкретний механізм втілення цієї гарантії регламентовано у ст.ст.234- 236 КПК України. Згідно із закріпленими в цих статтях процесуально-правовими нормами обшук житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді, який при наданні відповідного судового дозволу за поданням слідчого або прокурора зобов'язаний перевірити наявність законних підстав для цього і дотримання інших умов допустимості втручання у право на недоторканність житла.
Обшук є слідчою дією, яка здійснюється уповноваженими службовими особами органів досудового розслідування в межах кримінального провадження. Підстави та порядок санкціонування і проведення такої процесуальної дії, контроль за їх дотриманням, правові наслідки порушення, а також правила використання результатів обшуку встановлено нормами кримінального процесуального закону в контексті тих питань, які підлягають вирішенню у кримінальному провадженні.
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Згідно з п.57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до п.55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Згідно з п.21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
За змістом п.19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.
Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.
Велика Палата Верховного Суду у справі №757/43355/16-ц від 21.11.2018р. та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 454/2843/15-ц від 16.01.2018р. звертають увагу на те, що приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (п.1 ч.1 ст.170 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII (надалі - Закону України №1402-VIII) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ч.1 ст.14 Закону України №1402-VIII).
Таким чином, позовна вимога до слідчого судді щодо розгляду клопотання слідчого про проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Доводи апеляційної скарги про позбавлення позивача права на доступ до правосуддя, що передбачено ст.6 Конвенції, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № № 6878/75, 7238/75).
ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії).
Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів, гарантований ст.129 Конституції України, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
У зв'язку з цим, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження дій суду, пов'язаних із розглядом справи, нормами КАС України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.
Зазначене відповідає вимогам ст.ст.6, 13 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.03.2019р. (справа №295/7631/17), від 13.11.2019р. (справа №420/516/19).
На підставі викладеного, суд першої інстанції при вирішенні питання правильно застосував норми процесуального закону, тому в порядку ст.316 КАС України ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.