18 червня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1040/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Комар Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року (суддя Садовий І.В.) у справі №280/1040/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.10.2018 по день фактичної виплати, викладену у листі №292 від 22.01.2020;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.10.2018 по 04.02.2019 шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з 12 місячного грошового забезпечення перед звільненням;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судові витрати, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 3500 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що був звільнений з військової частини 19.10.2018р., однак остаточний розрахунок при звільненні був проведений не у повному обсязі. Повний розрахунок грошового забезпечення з ним проведено лише 04.02.2020 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.09.2019 у справі №280/2934/19 та від 14.06.2019 по справі № 280/1045/19. З цих підстав, посилаючись на положення ст..ст.116, 117 КЗпП України, просив позов задовольнити.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що підтверджено рішеннями судів, які набрали законної сили, що є підставою, за позицією суду першої інстанції, для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Відповідач вказує на те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст..116 КЗпП України. При звільнені з позивачем був проведений остаточний розрахунок та виплачено належні йому суми. Той факт, що в подальшому за рішеннями суддів військова частина виплачувала позивачу кошти за дні невикористаної відпустки, індексації грошового забезпечення, не може вказувати на те, що у відповідача виник обов'язок по сплаті позивачу компенсації, що передбачена ст..117 КЗпП України.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом ТВО начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 від 19.10.2018 №280 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 , заступника командира дивізіону артилерійської розвідки з морально-психологічного забезпечення військової частини виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із звільненням з військової служби у запас відповідно до п.2 пп. “к” ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (а.с.34).
Вказаним наказом також передбачено виплату належного позивачу грошового забезпечення на час звільнення.
Встановлені обставини справи також свідчать про те, що в період проходження позивачем служби, а саме з 01.01.2014 по 19.10.2018 відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення, що стало підставою звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2019 по справі №280/1045/19 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 19.10.2018; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2018.
Також, позивачем оскаржено до суду бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 19.10.2018.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі №280/2934/19, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27.05.2015 по 19.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.10.2018; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити таке нарахування та виплату (а.с.11-14).
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.09.2019 по справі №280/2934/19 набрало законної сили 03.01.2020.
14.01.2020 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, на підставі ст.ст.116,177 Кодексу Законів про працю України, про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 19.10.2018 по фактичний день виплати на виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду по справам №280/1045/19 та 280/2934/19 (а.с.9).
Листом №292 від 22.01.2020 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс Законів про працю України не поширюється (а.с.10).
Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Щодо можливості застосування у спірних відносин положень законодавства про працю, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані.
В той же час, суд першої інстанції, застосовуючи у спірних відносинах положення КЗпП України, не звернув уваги на таке.
Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби з 19 жовтня 2018 року відповідно до наказу №280, яким, зокрема, вирішено і питання щодо остаточного розрахунку та виплату належних позивачу сум при звільненні.
В той же час, остаточний розрахунок з позивачем був проведений 04.02.2020р., а саме відповідачем на користь позивача сплачено присудженні за рішенням судів суми за дні невикористаної відпустки, індексації грошового забезпечення.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 24.01.2018р. (справа №807/1502/15), від 27.06.2018р. (справа №810/1543/17), в ухвалі від 21.01.2020р. (справа №560/2342/19).
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 у справі №280/1040/20 - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України
Вступну та резолютивну частину проголошено 18.06.2020р.
Повне судове рішення складено 18.06.2020р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк