17 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1999/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
15 квітня 2020 року ОСОБА_1 /надалі - позивач; ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області /надалі - відповідач; ГУ ДПС у Полтавській області/ про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування внеску та прийняття вимоги про його сплату та скасування повністю вимоги про сплату недоїмки №ф-6075-51/1895 від 12.02.2020, винесеної в.о. начальника ГУ ДПС у Полтавській області ОСОБА_2 , відповідно до якої позивач зобов'язаний сплатити недоїмку по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 29290 грн. 44 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6075-51/1895 від 12 лютого 2020 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 не є платником єдиного соціального внеску, так як не є роботодавцем та/або фізичною особою- підприємцем чи іншим, визначеним статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", суб'єктом, а тому на позивача не поширюються вимоги цього Закону, в тому числі, й обов'язок з приводу обчислення, нарахування та сплати єдиного соціального внеску. Зазначив, що на даний час проходить службу на офіцерських посадах в МО України. З 2005 року жодної підприємницької діяльності не здійснював, вважав, що підприємницька діяльність припинена.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/1999/20, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
28 травня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 30-31/, у якому представник ГУ ДПС у Полтавської області просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що за ОСОБА_1 рахується податковий борг зі сплати єдиного внеску за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік у загальному розмірі 29293,44 грн. Зазначає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Кременчуцькій ДПІ Кременчуцького управління ГУ ДПС у Полтавській області з 23.02.2005 на загальній системі оподаткування. 11.02.2019 платником самостійно подано звіт про суми нарахованої заробітної плати загальнообов'язкового державного соціального страхування №20540 за 2018 рік, згідно якого платником визначено зобов'язання нарахованого єдиного внеску в сумі 9828,72 грн. 29.01.2020 платник податків прийняв рішення про припинення підприємницької діяльності. У зв'язку з наявністю заборгованості, контролюючим органом направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6075-51/1895 від 12 лютого 2020 року на суму 29293,44 грн. Зазначає, що відповідач діяв у відповідності до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та правомірно сформував оскаржувану вимогу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.02.2005, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру 29.01.2020, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 24-27/.
23.02.2005 позивач взятий на облік в Кременчуцькій ДПІ як платник податків та перебував на загальній системі оподаткування.
12 лютого 2020 року ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6075-51/1895, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн. /а.с. 8, 35/.
Відповідно до відомостей інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, яка визначена позивачу вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 12 лютого 2020 року №Ф-6075-51/1895, у розмірі 8448 грн. нарахована відповідачем за 2017 рік, у розмірі 9828,72 грн. - за 2018 рік, у розмірі 11016,72 грн. - за 2019 рік /а.с. 36-38/.
Позивач не погодився з діями відповідача щодо нарахування внеску та вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 12 лютого 2020 року №Ф-6075-51/1895, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 12 лютого 2020 року №Ф-6075-51/1895, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI викладений Верховним Судом у постановах від 27.03.2020 у справі №140/2214/19 та від 27.11.2019 у справі №160/3114/19.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №440/2625/19, яке постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2019 змінено з підстав та мотивів задоволення позову, встановлено, що відповідно до змісту наказу від 30.08.2016 року №809 позивач прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, призначений помічником провідного інженера 553 військового представництва Міністерства оборони України. Військову службу в Полтавському обласному військовому комісаріаті ОСОБА_1 проходить по теперішній час. За період з січня 2017 року по червень 2019 року включно з усіх виплат, належних позивачеві, Полтавським обласним військовим комісаріатом сплачені страхові внески (єдиний внесок), про що останнім видано відповідну довідку від 12 липня 2019 року № 11/453.
Позивачем подавався до контролюючого органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внески за 2018 рік, у якому зазначено про відсутність у 2018 році чистого доходу (прибутку).
У матеріалах справи відсутні докази фактичного ведення позивачем підприємницької діяльності упродовж 2017-2019 років, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності у 2017, 2018 та 2019 роках.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Проте, Закон № 2464-VI та Інструкція № 449, визначаючи обов'язок фіскального органу щодо здійснення контролю за своєчасністю нарахування і сплати єдиного внеску, наділяє відповідний орган виключно повноваженнями на проведення перевірок на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців.
Таким чином, єдиний внесок може бути або визначений платником самостійно (шляхом подання звітності), або нарахований контролюючим органом за результатами перевірки платника єдиного внеску.
Суд зазначає, що статтею 9 Закону № 2464-VI чітко визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, відповідач мав право нарахувати внесок та сформувати вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платником до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок.
Проте, позивач не подавав звітність за 2017 рік та за 2019 рік, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались у позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
Відомості з інтегрованої картки платника внеску не входять до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
При цьому, відповідачем не надано інших документів, окрім звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, витягу з інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 , на підставі яких відбулося нарахування єдиного внеску, зокрема, за 2017 рік та 2019 рік.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, тобто з кожного з визначених Інструкцією джерел окремо. Структура даної норми, з огляду на вживання у ній законодавцем сполучника "та", свідчить про те, що підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) може бути або акт документальної перевірки та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, або звіт платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів. Тобто, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки і є допоміжним джерелом при нарахуванні єдиного внеску.
Така позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №520/3939/19, який в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає врахуванню судом першої інстанції.
Системний аналіз норм Закону № 2464-VI свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця.
Отже, за встановлених обставин та наведених норм права, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2020 року №Ф-6075-51/1895 прийнята Головним управлінням ДПС у Полтавській області без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Зважаючи на те, що спірна вимога сплату боргу (недоїмки) є правовим актом індивідуальної дії, та згідно пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2020 року №Ф-6075-51/1895.
Вимоги позивача про визнання протиправними дій щодо нарахування внеску та прийняття вимоги про його сплати задоволенню не підлягають з огляду на те, що правові наслідки для позивача створює саме вимога про сплату боргу (недоїмки), як рішення суб'єкта владних повноважень, правова оцінка якій надана судом вище, інших неправомірних дій, які б створювали правові наслідки для позивача або мали вплив на права, обов'язки та інтереси позивача позивачем не наведено, а судом не виявлено.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831, вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2020 року №Ф-6075-51/1895.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя С.С. Сич