Справа № 495/8817/19
18 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом Леухіної Людмили Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернулась в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06.12.2019р. відкрито провадження у справі № 495/8817/19.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.03.2020р. матеріали адміністративної справи ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, передано до Одеського окружного адміністративного суду.
13.04.2020р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшла справа №495/8817/19 за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.04.2020р. прийнято до провадження адміністративну справу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, зобов'язання Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області оформити і видати бланк паспорта ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, виписаний від руки згідно з українським правописом: перші букви прізвища, ім'я та по батькові великими, а далі маленькими, зобов'язання проставити місце реєстрації за місцем проживання у вищеназваному бланку паспорту книжечки. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивачі у позовній заяві зазначили, що 17.09.2019р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з приводу отримання ОСОБА_1 паспорта у формі книжечки по досягненню шістнадцятиріччя. Позивачі вказали, що відповідач надав на вказану заяву листа у якому були роз'ясненні умови, які необхідно виконати, щоб отримати паспорт громадянина України у формі НОМЕР_1 -картки по досягненню людиної 14-річного віку. Позивачі, посилаючись на Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, зазначили, що Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області проявляє протиправну бездіяльність не надаючи паспорт громадянина України у формі книжечки, чим порушує загальні права і інтереси позивача. У зв'язку з викладеним та посилаючись на те, що відповідач своєю бездіяльністю щодо не оформлення паспорта громадянина України неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки порушує особисті права, що не відповідає приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., позивачі просять суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи, однак відзив на позовну заяву до суду надано не було.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
17.09.2019р. ОСОБА_2 звернулась в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 із заявою до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року. В додатках до вказаної заяви зазначено: - свідоцтво про народження дитини;- дві фотокартки дитини розміром 35*45мм; - заява про видачу паспорта за формою відповідно до наказу МВС України №320 від 13.04.2012р. (а.с.7-9).
Листом Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №5118-475/5118.1-19 від 21.09.2019р. адресованого ОСОБА_2 рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області для оформлення паспорта громадянина України, з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015р. №302, з внесеними змінами постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016р. №745 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302»(а.с.6).
Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” від 20.11. 2012р. N5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно із п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 вказаної Постанови №302 встановлено, що: прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних” від 01.06.2010р. N 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону України “Про захист персональних даних” встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно з ч.5, 6 ст.6 Закону України “Про захист персональних даних” обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.
Таким чином, суд приходить до висновку, що норми Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992р. N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Водночас, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 р. № 398 “Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302” внесено зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України”, доповнивши його абзацом такого змісту: “Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.”.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та те, що суд прийшов до висновку про бездіяльності Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, позовні вимоги позивача про зобов'язання Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області оформити і видати бланк паспорту ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки, підлягає задоволенню.
Поряд з цим, оскільки ОСОБА_1 паспорт у формі книжечки за вказаним рішенням не видано та завданням адміністративного судочинства є захист порушених, а не можливо порушених в майбутньому, прав та інтересів позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів в частині зобов'язання видати паспорт виписаний від руки згідно з українським правописом: перші букви прізвища, ім'я та по батькові великими, а далі маленькими, зобов'язання проставити місце реєстрації за місцем проживання у вищеназваному бланку паспорту книжечки є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що при прийнятті рішення було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;розсудливо;з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з квитанції №ПН3734 від 04.12.2019р. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 768,40грн.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви позивачів та оскільки вимозі про зобов'язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу вимогу позивача не стягувався, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295,382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітньому ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки.
Зобов'язати Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області оформити і видати бланк паспорту ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стянути з Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (Одеська область, м.Білгород-Дністровський, вул. Військової слави 25) на користь ОСОБА_2 (паспорт № НОМЕР_2 , виданий 28.11.2001р. Білгород-Дністровським МВ УМВС України в Одеській області, АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок)грн.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.