16.06.2020 року м. Дніпро Справа № 908/2704/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),
суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В.
секретар судового засідання Пінчук Є.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
акціонерного товариства “Укргазвидобування”
на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 р.
( суддя Федорова О.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 14.02.2020 р.)
у справі
за позовом акціонерного товариства “Укргазвидобування”
( м. Київ )
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “МІК”
( м. Запоріжжя )
про стягнення штрафних санкцій
Акціонерне товариство “Укргазвидобування” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” про стягнення 16 312 206,01 грн., які складаються з: 8 458 782,58 грн. пені та 7 853 423,43 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 р. позов Акціонерного товариства “Укргазвидобування” до товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” про стягнення 16 312 206,01 грн. штрафних санкцій задоволено частково - стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” на користь акціонерного товариства “Укргазвидобування” 169 175,65 грн. пені, 157 068,47 грн. штрафу, 244 683,09 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи допущене Відповідачем порушення строків поставки товару, Позивачем правомірно нараховані відповідно до умов п.7.9 договору суми пені та штрафу, разом з тим суд дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство “Укргазвидобування” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 р. у справі № 908/2704/19 в частині відмови у задоволенні позову і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на користь Акціонерного товариства «Укргазвидобування» 8 289 606,93 грн. пені та 7 696 354,96 грн. штрафу, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права - не застосовано до спірних правовідносин ст. ст. 6, 20, 42 - 44, 179, 193, 230 ГК України, ст. ст. 6, 204, 550, 624, 627, 629 ЦК України та неправильно витлумачено ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Судом не враховані правові висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 27.02.2019 р. зі справи № 910/9765/18, від 12.09.2019 р. зі справи №910/10427/18, від 09.09.2019 р. зі справи № 910/14170/18. Проте, суд першої інстанції безпідcтавно застосував до спірних правовідносин за аналогією висновки рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 р., оскільки сторонами в цій справі є рівними суб'єктами господарювання, а не фізичні особи, а правовідносини не є кредитними.
При цьому Скаржник зазначає, що зменшуючи розмір узгоджених сторонами в п. 7.9 Договору штрафних санкцій, суд першої інстанції надав перевагу виключно доводам Відповідача, поклавши їх в основу рішення. Так, судом враховано майновий стан ТОВ «МІК», втім, на яких доказах ґрунтується цей висновок, суд не зазначив. Відповідач не довів, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великим в порівнянні зі збитками кредитора, а також не довів, що розмір неустойки може дійсно суттєво вплинути на майновий стан Відповідача. Тому відсутні підстави вважати наявними та належним чином доведеними обставини, які є достатніми для зменшення розміру неустойки у відповідності до ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Скаржник наголошує на тому, що за умовами Договору на Позивача не було покладено обов'язку здійснення передплати за Товар, оскільки в п. 4 Специфікації № 1 Сторонами узгоджено, що оплата здійснюється по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання, а питання оплати Товару не є предметом розгляду та умови Договору з оплати Товару є чинними, Відповідачем не оспорювалися. ТОВ «МІК» невчасно поставлено AT «Укргазвидобування» увесь обсяг Товару згідно Договору на суму 112 191 763,20 грн., що не заперечується Відповідачем. На підставі п. 7.9 Договору, з Відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 8 458 782,58 грн. та штраф - 7 853 423,43 грн.
Скаржник вважає, що судом також не була надана оцінка суперечливій позиції Відповідача, який з одного боку, у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив просив в позові відмовити, зазначаючи, що порушення строків виконання зобов'язань сталося через незалежні від нього обставини, а з другого боку, заявив клопотання, в якому просив зменшити розмір заявлених пені та штрафу, фактично визнаючи позов і суму стягуваних штрафних санкцій, що є взаємовиключним.
Скаржник зазначає, що способи забезпечення виконання зобов'язання ( штрафні санкції та гарантія ) не є взаємовиключними. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01.04.2019 р. у справі № 910/2693/18. Разом з тим, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.
Крім того, Відповідач не надав суду доказів відсутності збитків, шкоди, негативних наслідків у Позивача внаслідок несвоєчасної поставки обумовленого Договором обладнання для газовидобувної галузі.
Відтак, на думку Скаржника, заявлені до стягнення штрафні санкції в сумі 16 312 206,01 грн. не є завищеними чи неспівмірними, оскільки нараховані з суми порушеного зобов'язання - 112 191 763,20 грн., а зменшення неустойки в такий спосіб нівелює її юридичне значення як регулятора відносин між сторонами та вочевидь не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.
Від товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Товариство посилається на те, що Відповідач порушив зобов'язання з поставки товару не через власну протиправну поведінку або бездіяльність, а незалежну від нього істотну зміну обставин, що підтверджується висновком Київської торгово-промислової палати № 1703-4/140 від 22.03.2019 р., і ці обставини є самостійною окремою підставою для звільнення особи від відповідальності за правилами ст. 617 ЦК України. Водночас, на випадок, якщо за наслідками розгляду справи суд дійде висновків про обґрунтованість заявленого позову і наявність підстав для його задоволення, Відповідач скористався правом просити суд про зменшення пені та штрафу з огляду на приписи ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України.
В обгрунтування винятковості даної ситуації при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, Відповідач зазначив усі необхідні складові ознаки: ступінь виконання зобов'язання є виконаним на 100 % ( Відповідач до звернення Позивача до суду у повному обсязі виконав зобов'язання з поставки товару за договором ); виконання даного зобов'язання у встановлений строк стало неможливим через незалежні від Відповідача обставини, що встановлені висновком Київської торгово- промислової палати № 1703-4/140 від 22.03.2019 р.; незначність прострочення виконання - товар поставлявся частинами, більша частина товару ( 107 комплектів ) була поставлена із простроченням з 56 до 76 днів, і тільки залишок товару (всього 2 комплекти) був допоставлений із запізненням на 109 днів; Відповідач вважає розмір заявлених до стягнення пені і штрафу не співмірними зі збитками, наявність яких Позивачем навіть не доведена; Відповідач вже поніс міру відповідальності у значній вартості, а саме оплатив вартість банківської гарантії в розмірі 6 374 532,00 грн., яка була забезпеченням виконання зобов'язань по договору. Таким чином, на думку Відповідача наявні усі складові обставини, які дають суду підстави вважати виниклу ситуацію винятковою і задовольнити клопотання про зменшення пені та штрафу.
Як приклад позитивного вирішення судами подібних клопотань, Відповідач посилається на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 р. у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 р. у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 р. у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 р. у справі № 904/5830/18, в яких зазначається, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що ТОВ “МІК” виконує значний обсяг замовлень для державних потреб та за період з 01.06.2018 р. по 31.10.2019 р. уклало 103 угоди, а продукція, що постачається Відповідачем, спрямована на забезпечення державних потреб і за державні кошти, тому стягнення з Відповідача таких значних сум пені і штрафу матиме негативні наслідки для діяльності Відповідача, яка в цілому є важливою для виконання своїх зобов'язань перед замовниками державного сектору.
Товариство також вказує на те, що фінансовий стан Відповідача свідчить про те, що стягнення значних сум пені і штрафу матиме ще більш негативні наслідки для господарської діяльності ТОВ «МІК», яка не є прибутковою ( за період 01.01.2018 р. по 01.01.2019 р. ТОВ «МІК» мало збиток у показниках фінансової звітності ). Крім того, підприємство має значну кількість працівників ( у вересні 2019 року кількість працівників складала 859 осіб, фонд заробітної плати складав 3 477,2 тис. грн. ).
Відтак, на думку ТОВ «МІК» у сукупності обставини спору зводяться до того, що Позивач, не зазнавши ніяких реальних збитків від прострочення поставки, вже отримав в якості компенсації від Відповідача значну суму банківської гарантії 6 374 532,00 грн., та наразі, попри відсутність вини Відповідача у прострочені, намагається отримати за рахунок Відповідача ще прибуток на суму майже 9 млн. грн., хоча і у вигляді стягнення штрафних санкцій. Відповідно, з урахуванням фактичних обставин справи суд першої інстанції об'єктивно і законно дійшов до висновків про задоволення клопотання Відповідача про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2020р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 16.04.2020 р.
Судове засідання 16.04.2020 р. не відбулось через запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 р. № 215, на всій території України карантину із забороною, зокрема, проведення всіх масових заходів. Учасникам справи було повідомлено, що про дату та час судового засідання вони будуть повідомленні додатково.
Розпорядженням керівника апарату суду від 28.04.2020 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, для вирішення питання про призначення справи до розгляду.
Автоматичною системою документообігу для вирішення питання про призначення справи до розгляду визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Кузнецової І. Л., Орєшкіної Е.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2020 р. розгляд скарги призначено в судове засідання на 16.06.2020 р.
Розпорядженням керівника апарату суду від 15.06.2020 р., у зв'язку з виходом на роботу судді Чус О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, для дотримання принципу незмінності колегії суддів при розгляді справи здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 908/2704/19 шляхом передачі справи раніше визначеній колегії суддів.
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.
У судовому засіданні 16.06.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.12.2018 р. між Акціонерним товариством “Укргазвидобування” ( Покупець ) та товариством з обмеженою відповідальністю “МІК” ( Постачальник ) укладено Договір поставки № УГВ11734/30-18, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві арматуру фонтанну в асортименті (далі - товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами, а Покупець - прийняти і оплатити такий товар.
П. 1.2 договору передбачено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/-ях (далі - Специфікація/-її), яка є Додатком № 1 до договору та є її невід'ємною частиною. Строк поставки товару визначається Графіком поставки товару, який є Додатком № 3 до договору та є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації/-ях та Графіку поставки до цього договору.
Відповідно до п. 5.2 договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить відпостачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).
Відповідно до п. п. 6.1, 6.3 договору Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар, у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видаткової накладної. Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору.
П. 7.9. договору передбачено, що у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Згідно із п. п. 8.1. - 8.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін ( аварія, катастрофа, стихійне лих, епідемія, епізоотія, війна тощо ).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини.
Відповідно до п. 11.8. договору всі доповнення, специфікації і додатки до договору є його невід'ємними частинами, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.
25.03.2019 р. між Акціонерним товариством “Укргазвидобування” ( Покупець ) та товариством з обмеженою відповідальністю “МІК” ( Постачальник ) укладено Додаткову угоду № 1 до договору “Специфікація №1” на загальну суму 112 191 763,20 грн. Вартість товару по даній специфікації включає в себе витрати на пакування, завантаження, монтажні матеріали для транспортування, транспортні витрати, витрати отримання сертифікату походження товару, митні витрати понесені продавцем при митному оформленні товару, а також усі мита, податки та інші обов'язкові платежі, які оплачуються Постачальником при експорті товару. Строк поставки: відповідно до Графіку поставки товару. Умови та строки оплати: оплата по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання. Виробник товару: Китай. Рік виготовлення товару - 2018 - 2019 роки, але не більше 12 місяців на дату поставки товару.
Відповідно до Графіку поставки товару, підписаного сторонами ( додаток № 3 до договору ) граничний строк поставки складає 90, 120 та 150 календарних днів з дати підписання договору по відповідних видах та комплектах товару.
За твердженням Позивача ( з яким погоджується Відповідач ) відбулося прострочення виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки товару в рамках договору № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 р., що підтверджується наступними документами:
Відповідно до видаткової накладної від 28.05.2019 №РН-05/28/11 (фактична дата отримання - 31.05.2019) Відповідачем поставлено 7 к. товару на суму 6 052 358,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 28.05.2019 №РН-05/28/12 (фактична дата отримання - 31.05.2019) Відповідачем поставлено 7 к. товару на суму 6 052 358,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 28.05.2019 №РН-05/28/13 (фактична дата отримання - 31.05.2019) Відповідачем поставлено 6 к. товару на суму 6 096 499,20 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 28.05.2019 №РН-05/28/!5 (фактична дата отримання - 31.05.2019) Відповідачем поставлено 7 к. товару на суму 6 052 358,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 28.05.2019 №РІІ-05/28/16 (фактична дата отримання - 31.05.2019) Відповідачем поставлено 7 к. товару на суму 6 052 358,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 29.05.2019 №РН-05/29/14 (фактична дата отримання - 30.05.2019) Відповідачем поставлено 6 к. товару на суму 6 944 678,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 29.05.2019 №РН-05/29/15 (фактична дата отримання - 30.05.2019) Відповідачем поставлено 6 к. товару на суму 6 944 678,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 29.05.2019 №РН-05/29/16 (фактична дата отримання - 30.05.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 809 446,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 14.06.2019 №РН-06/14/17 (фактична дата отримання - 18.06.2019) Відповідачем поставлено 5 к. товару на суму 4 020 192,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 14.06.2019 №РН-06/14/18 (фактична дата отримання - 18.06.2019) Відповідачем поставлено 5 к. товару на суму 4 020 192,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 14.06.2019 №РН-06/14/20 (фактична дата отримання - 19.06.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 912 512,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 14.06.2019 №РН-06/14/2І (фактична дата отримання - 19.06.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 912 512,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 14.06.2019 №РН-06/14/23 (фактична дата отримання - 20.06.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 488 422,40 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 14.06.2019 №РН-06/14/24 (фактична дата отримання - 20.06.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 912 512,00 гри.
Відповідно до видаткової накладної від 14.06.2019 №РН-06/14/25 (фактична дата отримання - 19.06.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 912 512,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 27.06.2019 №РН-06/27/26 (фактична дата отримання - 01.07.2019) Відповідачем поставлено 5 к. товару на суму 4 020 192,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 27.06.2019 №РН-06/27/27 (фактична дата отримання - 01.07.2019) Відповідачем поставлено 5 к. товару на суму 4 020 192,00 гри.
Відповідно до видаткової накладної від 27.06.2019 №РН-06/27/30 (фактична дата отримання - 01.07.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 912 512,00 гри.
Відповідно до видаткової накладної від 27.06.2019 №РН-06/27/28 (фактична дата отримання-02.07.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 912 512,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 27.06.2019 №РН-06/27/29 (фактична дата отримання - 02.07.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 912 512,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 27.06.2019 №РН-06/27/31 (фактична дата отримання - 02.07.2019) Відповідачем поставлено 4 к. товару на суму 4 064 332,80 грн.
Відповідно до видаткової накладної від 24.07.2019 №РН-04/247/113 (фактична дата отримання - 24.07.2019) Відповідачем поставлено 3 к. товару на суму 4 165 920,00 грн.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції - зобов'язання щодо поставки товару на загальну вартість 112 191 763,20 грн. Відповідачем виконано, але невчасно, чим порушено п. 5.1, пп.6.3.1 Договору.
Внаслідок наявності порушення Відповідачем зобов'язань щодо строків поставки товару в рамках договору № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 р. та з метою досудового врегулювання спору щодо сплати пені та штрафу за несвоєчасно поставлений товар, Позивач 08.08.2019 р. направив на адресу Відповідача претензію № 30.1-022-5515 від 07.08.2019 р.
Втім, зазначена претензія залишена без відповіді, питання щодо сплати штрафних санкцій у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання за договором сторонами в добровільному порядку не врегульовано.
Відтак, враховуючи нездійснення наразі Відповідачем оплати штрафних санкцій за несвоєчасно поставлену продукцію за договором поставки АТ “Укргазвидобування” звернулось до господарського суду з позовними вимогами до до ТОВ “МІК” про стягнення означеної суми штрафних санкцій.
Отже, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати штрафних санкцій за порушення ( прострочення у виконанні ) зобов'язань зі своєчасної поставки, обумовленої в договорі продукції.
Беручи до уваги правову природу укладеного Договору поставки № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 р., кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки, які (приписи), в свою чергу, згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж.
Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору.
Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Означений обов'язок ч.1 ст.712 цього Кодексу безпосередньо закріплений і для договору поставки.
Наразі, отримання коштів (штрафних санкцій) за прострочення виконання такого зобов'язання з поставки товару є належним об'єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов'язання з боку останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення своєчасної поставки товару за договором, що зумовлює право Позивача у разі несвоєчасної поставки товару на нарахування у відповідності до п. 7.9. його умов штрафних санкцій, а саме пені у розмірі 0,1% від суми непоставленої в строк продукції та штраф у розмірі 7 % від суми непоставленої в строк продукції за прострочення понад 30 календарних днів.
Під час розгляду спору в суду першої інстанції, було заявлено клопотання, відповідно до якого, Відповідач з посиланням на ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України просив зменшити нараховані Позивачем за порушення умов договору розмір пені та штрафу на 98 відсотків до суми 326 244,12 грн., яка складається з пені у розмірі 169 175,65 грн. та штрафу у розмірі 157 068,47 грн. В обґрунтування своїх доводів посилався на те, що Відповідач до звернення Позивача до суду у повному обсязі виконав зобов'язання з поставки товару за договором, тобто ступінь виконання зобов'язання є виконаним на 100 %; порушення відбулося через незалежні від Відповідача обставини, що підтверджується висновком Київської ТПП №1703-4/140 від 22.03.2019 р.; термін прострочення є незначним; відсутність доказів понесення Позивачем збитків за фактом прострочення поставки товару; понесення Відповідачем відповідальності, яка полягає у сплаті ним вартості банківської гарантії у розмірі 6 374 532,00 грн., яка була забезпеченням виконання зобов'язань за договором № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 р. На думку Відповідача наявні усі складові, які дають підстави суду для задоволення клопотання про зменшення штрафних санкцій ( пені та штрафу ). Додатково зауважено, що Відповідач виконує значний обсяг замовлень для державних потреб, а саме за період з 01.06.2018 р. по 31.10.2019 р. було укладено 103 угоди. Продукція, що поставляється Відповідачем, спрямована на забезпечення державних потреб і за державні кошти. Тому стягнення з Відповідача таких значних сум пені та штрафу матиме негативні наслідки для діяльності відповідача. Також, було зазначено, що господарська діяльність ТОВ “МІК” не є прибутковою. За період 01.01.2018 р. по 01.01.2019 р. ТОВ “МІК” мало збиток у показниках фінансової звітності, про що свідчить рядок 1420 Балансу на 31.12.2018 р. Аналогічні показники містить і звітність ТОВ “МІК” за період з 01.01.2019 р. по 30.06.2019 р.. Тобто різниця між цими показниками свідчить про збільшення збитку, та складає - 359 тис. грн.
В основу оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог покладено висновок місцевого господарського суду про те, що Позивачем правомірно нараховані Відповідачу, відповідно до умов п. 7.9 договору, 8 458 782,58 грн. пені, що складає 0,1 % від вартості непоставленого товару за період прострочення виконання зобов'язання з 06.03.2019 р. по 24.07.2019 р. та 7 853 423,43 грн. штрафу, що складає 7 % від вартості непоставленого в строк товару за прострочення поставки понад 30 днів.
Разом з тим, прийнявши до уваги наведені Відповідачем доводи та контраргументи зазначені Позивачем, враховуючи інтереси сторін і їх баланс та те, що товар за умовами договору поставлений в повному обсязі з незначним простроченням, беручи до уваги важливість збереження господарської діяльності Відповідача, направленої на постачання товарів, в тому числі, для державних потреб, а також той факт, що прострочення Відповідача не потягнуло за собою будь-яких негативних наслідків ані для Позивача, ані для третіх осіб, та не створило ніякої небезпеки, місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 98 %, що становить 169 175,65 грн. пені та 157 068,47 грн. штрафу. При цьому, господарсьткий суд зазначив, що чинним законодавством не врегульований розмір ( відсоткове співвідношення ) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Предметом апеляційного оскарження у даній справі є наявність або відсутність підстав для зменшення розміру стягнутих судом пені та штрафу.
Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність підстав для зменшення пені та штрафу з огляду на таке.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Ст. 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.
Так, ст. 216 ГК України, передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як зазначалося раніше, відповідно до п. 7.9. договору сторони передбачили, що у разі невиконання Постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
Ст. 551 ЦК України встановлює, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
У ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Ст. 216 ГК України також встановлює, господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин.
Так, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
При цьому, відповідно до частини 2 ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Як встановлено ч. 3 ст. 216 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.)
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідач у клопотанні просив зменшити розмір пені, нарахований на підставі договору на 98 %.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 р., і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду выд 26.03.2019 р. у справі № 913/284/18.
Як встановлено господарським судом попередньоїх інстанції, в обгрунтування неможливості своєчасного виконання зобов'язань за договором поставки товару через незалежні від Відповідача обставини, останній нвдав суду висновок Київської торгово-промислової палати № 1703-4/140 від 22.03.2019 р., яким встановлено обставини, які істотно вплинули на можливість виконання ТОВ “МІК” зобов'язань з поставки товару за договором № УГВ11734/30-18 від 06.12.2018 р., а саме затримка відвантаження виробником товару на 120-123 доби через виявлення дефективного лиття, яке мало місце у зв'язку із некоректним функціонуванням відповідного технологічного обладнання. Зазначені обставини суттєво вплинули на можливість виконання постачальником обов'язків за договором УГВ11734/30-18 від 06.12.2018, а тому є обґрунтовані підстави для висновку щодо перегляду умов договору №УГВ 1173830-18 від 06.12.2018 в частині перенесення строків поставки товару.
Разом з тим, посилання Відповідача на висновок Київської торгово-промислової палати № 1703-4/140 від 22.03.2019 р. судом першої інстанції оцінено критично.
Втім судом першої інстанції взято до уваги той факт, що Відповідачем вже понесено міру відповідальності у значній вартості, а саме оплачено вартість банківської гаранті в розмірі 6 374 532,00 грн. ( платіжне доручення 190359 від 09.04.2019 р. ), яка була забезпеченням виконання зобов'язань за договором поряд із іншими видами забезпечення їх виконання - пенею і штрафом.
Як свідчать матеріали справи товар поставлявся частинами, та більша частина товару (107 комплектів) була поставлена партіями з простроченням з 56 до 76 днів, і тільки залишок товару (всього 2 комплекти) був допоставлений із запізненням на 109 днів.
Судом першої інстанції було враховано майновий стан ТОВ “МІК”, а також те, що зобов'язання по поставці товару за договором Відповідачем виконано в повному обсязі, а незначні порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для Позивача та не порушили його майнові інтереси.
На підтвердження скрутного фінансового становища Відповідачем надано Баланс підприємства на 31.12.2018 р., згідно з яким підприємство за період 01.01.2018 р. по 01.01.2019 р. мало збиток у показниках фінансової звітності (рядок 1420 Балансу), де на початок звітного періоду нерозподілений прибуток (непокритий збиток) склав 397 977 тис. грн., а на кінець звітного періоду цей показник склав 397 278 тис. грн. Аналогічні показники містяться у звітності ТОВ “МІК” за період з 01.01.2019 по 30.06.2019. Так, за даними рядку 1420 Балансу на 30.06.2019 на початок звітного періоду нерозподілений прибуток (непокритий збиток) склав 397278 тис.грн., а на кінець звітного періоду цей показник склав 369619 тис.грн. Тобто різниця між цими показниками свідчить про збільшення збитку, який відображено у рядку 2565 Звіту про фінансові результати за 1 півріччя, та складає 359 тис.грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Однак, як правильно встановив суд першої інстанцій, Позивач під час вирішення спору у цій справі не надав, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення Позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань.
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що Відповідач виконав зобов'язання за договором та поставив товар Позивачу, а застосування санкцій не може мати на меті збагачення кредитора, враховуючи, що виконання Відповідачем зобов'язань за договором було забезпечене банківською гарантією в розмірі 6 374 532,00 грн., яка оплачена останнім на користь Позивача.
Матеріалами справи підтверджено, що товар за договором був повністю поставлений до звернення Позивача до суду з позовом у цій справі. Розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені є досить великим, а фінансовий стан Відповідача, на відміну від фінансового стану Позивача по цій справі, є не задовільним.
Як було з'ясовано судом першої інстанції під час розгляду справи, ТОВ “МІК” виконує значний обсяг замовлень для державних потреб та протягом тривалого часу, крім акціонерного товариства “Укргазвидобування”, співпрацює з Міністерством оборони України, Національною поліцією України та Національною гвардією України. Продукція, що постачається товариством, спрямована на забезпечення військ у т.ч., що знаходяться у зоні проведення ООС (АТО) на сході України. Обсяг замовлень у останні роки значно зріс, підприємство відповідача працює понаднормово залучаючи всі наявні ресурси задля виконання ним своїх зобов'язань перед Державою. Значний список замовників із державного сектору наведений у витязі - Аналітика участі ТОВ “МІК” з сайту https://www.smarttender.biz/ParticipationAnalytic/ - 103 контракта за період з 01.06.2018 р. по 31.10.2019 р.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не бере до уваги посилання Позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом попередньої інстанції норми, закріпленої у ст. 233 ГК України, оскільки суд в повній мірі з'ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема правильно встановив, що даний випадок є винятковим для зменшення пені.
Місцевий господарський суд, з огляду на надане суду законом право на зменшення розміру штрафних санкцій та віднесення законом визнання розміру, до якого вони підлягають зменшенню, на розсуд суду, правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені та штрафу частково, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 169 175,65 грн. пені, 157 068,47 грн. штрафу, відповідно, правильно відмовив у задоволенні решти частини позовних вимог про стягнення пені.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
За приписами частин 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції були враховані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду: від 26.03.2019 р. у справі № 913/284/18, від 08.03.2020 р. у справі № 902/417/18 ( провадження № 12-79гс19 ), від 22.10.2019 р. у справі № 904/5830/18, від 06.11.2018 р. у справі № 913/89/18.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.03.2020 р. у справі № 902/417/18 ( провадження № 12-79гс19 ) викладено наступну правову позицію: Закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії. Неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, справедливим, пропорційним є обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Також слід зауважити, що зазначена вище правова позиція знайшла своє відображення і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2019 р. у справі № 904/5830/18. У вказаній постанові, Верховний Суд зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 06.11.2018 р. у справі № 913/89/18 також зауважив, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Щодо посилання Скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 910/9765/18, № 910/10427/18, № 910/14170/18, то необхідно зазначити, що у цих постановах суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин, що були встановлені господарськими судами при її розгляді ( які у цій справі не було доведено Позивачем ).
З огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання Відповідачем, майновий стан сторін, відсутність доказів понесення Позивачем збитків в результаті дій Відповідача та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства “Укргазвидобування” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 р. у справі № 908/2704/19 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 18.06.2020 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя І. Л. Кузнецова
Суддя О.В. Чус