ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 червня 2020 року Справа № 924/1275/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.
секретар судового засідання Гладка Л.А.
за участю представників сторін:
позивача: Сулковський Б.П., Зозуля І.Г.
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Зозулине" на рішення господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. ухвалене суддею Виноградовою В.В., повний текст складено 19.03.2020 р. у справі №924/1275/19
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Зозулине", с. Теліжинці Ізяславського району Хмельницької області
до Ізяславської районної державної адміністрації, м.Ізяслав Хмельницької області
про визнання протиправним і скасування розпорядження
Селянське (фермерське) господарство "Зозулине" звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовною заявою до Ізяславської районної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області від 01 листопада 2002р №237/2002.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що за відсутності добровільного волевиявлення користувача щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою оскаржуване розпорядження є протиправним. При цьому посилався, зокрема на положення ст.ст.19, 118 Конституції України, ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст.ст.116, 141, 152, 154 Земельного кодексу України.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі №924/1275/19 у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Селянське (фермерське) господарство "Зозулине" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 року у справі №924/1275/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Зокрема, скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині застосування позовної давності, оскільки судом не було з'ясовано обставини, що мають значення для справи (неправильно встановлено обставини справи) та прийнято з не вірним застосуванням норм матеріального права.
Відтак, апелянт звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що прийняте у незаконний спосіб розпорядження Ізяславської РДА від 01.11.2002 року №237/2002 на момент подання позову, ще не виконане в частині реалізації своїх положень, тобто на момент прийняття рішення по справі дане розпорядження ще не вичерпало свою дію і відповідно перебіг позовної давності, який починається зі спливом строку виконання (реалізації) оскарженого розпорядження ще не розпочався, а порушення законних прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття цього розпорядження є триваючим у часі.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Зозулине" на рішення господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі №924/1275/19, справу призначено до розгляду.
12.05.2020 р. Ізяславська районна державна адміністрація звернулася до апеляційного господарського суду з клопотанням, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, а рішення суду першої інстанції вважає законним, обгрунтованим і прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У задоволенні вимог Селянського (фермерського) господарства "Зозулине" просить відмовити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. залишити без змін. Апеляційну скаргу просить розглядати без участі представника Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області у судовому засіданні.
В судове засідання апеляційної інстанції 11.06.2020 р. з'явилися представники позивача та підтримали доводи апеляційної скарги, стверджують що рішення господарського суду Хмельницької області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просять скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства "Зозулине". Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано доводів позивача про відсутність передбачених законом підстав для прийняття оспорюваного розпорядження, разом з тим, суд прийшов до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження відповідача від 01.11.2002 №237/2002р., що є підставою для відмови у позові.
2.Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Рішенням Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 №10 виділено гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 50 га рільних земель в постійне користування для організації селянського (фермерського) господарства із земель Теліжинської сільської ради. Вирішено земельну ділянку використовувати по цільовому призначенню для вирощування сільськогосподарських культур.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею від 26.02.2001 серії ХМ №2280. У акті зазначено про надання у постійне користування земельної ділянки площею 50 га в межах згідно з планом; земельна ділянка розташована на території Теліжинецької сільської ради; землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт містить відомості про його реєстрацію в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №53.
У матеріали справи також наявний акт від 19.02.2001 про встановлення границь ділянки в натурі гр. ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства площею 50 га на території Теліжинецької сільської ради; протокол закріплення меж земель від 19.02.2001.
Розпорядженням Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства громадянина ОСОБА_1 » від 01.11.2002 №237/2002 р. припинено право постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 на частину земельної ділянки в розмірі 40 га рільних земель. Земельну ділянку передано у землі запасу Теліжинецької сільської ради. Районному відділу земельних ресурсів доручено внести зміни в земельно-кадастрову документацію.
У розпорядженні зазначається, що воно прийняте за результатами розгляду заяви голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 40 га та передачу її в землі запасу Теліжинецької сільської ради, на підставі ст. 142 Земельного кодексу України.
Листом від 25.09.2019 №3-10121/0-4547/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило ОСОБА_1 про розгляд його звернення щодо надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 50,00 га для ведення селянського (фермерського) господарства за межами населених пунктів Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Зазначило, що відповідно до Державного акту на право постійного користування серії ХМ № 2280, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №53 заявнику надано в постійне користування земельні ділянки площею 50,00 га за межами населених пунктів Теліжинецької сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Однак, згідно відповіді Відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на зазначену земельну ділянку відповідно розпорядження Ізяславської РДА від 01.11.2002 року № 237/2002 припинено право користування земельною ділянкою 40,00 га та включено її до проекту консервації, як малопродуктивні та деградовані землі. Враховуючи зазначене, управління дійшло висновку про відсутність підстав для надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 29.10.2019, в якій просив визнати розпорядження Ізяславської РДА від 01.11.2002 №237/2002 таким, що втратило чинність, посилаючись на те, що останнє не було виконане, на наявність у заявника державного акта на земельну ділянку площею 50 га, на перебування в користуванні заявника земельної ділянки площею 50 га, на своєчасну сплату податку за землю.
У відповідь відповідач зазначив (лист від 05.11.2019), що розпорядження від 01.11.2002 №237/2002 було прийнято районною державною адміністрацією в межах наданої законом компетенції, на підставі заяви заявника, клопотання Теліжинецької сільської ради Ізяславського району та відповідно до статті 142 Земельного кодексу України. Повідомив, що в подальшому, за інформацією відділу в Ізяславському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, вилучену земельну ділянку площею 40,0 га було включено до проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району. Даний проект землеустрою затверджено розпорядженням голови районної державної адміністрації від 01 квітня 2011 року № 170/2011-р. Зауважив, що прийняття рішень щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення належить до компетенції територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
У матеріали справи позивачем надано податкові декларації платника єдиного податку за 2018, 2019 роки СФГ "Зозулине" із відомостями про наявність у платника земельної ділянки площею 50 га.
В матеріалах справи містяться архівні копії документів, зокрема заява ОСОБА_1 від 15.08.2002, подана до Теліжинецької сільської ради, в якій у зв'язку з фінансовим становищем ОСОБА_1 просить зняти з себе земельну ділянку селянського фермерського господарства площею 40 га та рішення Теліжинецької сільської ради від 19.09.2002 №4 "Про передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу с/ради", розглянуто заяву голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 та вирішено: погодити передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу; клопотати перед райдержадміністрацією про вилучення земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га.
Надано також складений та підписаний сільським головою Теліжинецької сільської ради, землевпорядником с/ради та ОСОБА_1 , акт від 19.09.2002 про проведення передачі земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га в землі запасу Теліжинецької сільської ради.
Також в матеріалах справи знаходиться викопіювання з плану землекористування Теліжинецької сільської ради, селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 із визначенням земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , яка передається в землі запасу, площею 40 га, та земельну ділянку, яка залишається в користуванні - 10 га, яка погоджена сільським головою та ОСОБА_1 .
Відповідачем також надано суду першої інстанції клопотання Теліжинецької сільської ради яке адресоване Ізяславській РДА з проханням вилучити земельну ділянку селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в розмірі 40 га в землі запасу.
Крім вище вказано в матеріалах справи знаходиться заява голови СФГ ОСОБА_1 від 07.11.2002, яка адресована Ізяславській РДА в якій вказано, що голова СФГ ОСОБА_1 дає згоду на припинення права постійного користування та просить приєднати до земель запасу Теліжинецької с/ради селянського (фермерського) господарства площею 40 га.
Також, відповідачем надано пропозицію управління Держкомзему у Ізяславському районі (від 28.03.2011) про затвердження проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району, в тому числі щодо Теліжинецької сільскої ради - 62,5981 га; пояснювальну записку до проекту розпорядження, а також розпорядження Ізяславської РДА від 01.04.2011 №170/2011-р. про затвердження проекту землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Ізяславського району, в тому числі щодо Теліжинецької сільскої ради - 62,5981 га.
В свою чергу вважаючи, що розпорядження Ізяславської районної державної адміністрації Хмельницької області від 01 листопада 2002р №237/2002 є незаконним, позивач звернувся до суду з позовом про визнання розпорядження протиправним та його скасування.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі №924/1275/19 у задоволені позову відмовлено.
3. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За приписами ст.152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
За приписами ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного розпорядження) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Статтею 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону (ст. 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У ст.2 Земельного кодексу України (в чинній редакції) визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтями 5, 6 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 18.12.1990) було передбачено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції надають земельні ділянки у володіння або користування та вилучають їх. У довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для, зокрема ведення селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до ст.141 ЗК України (в редакції, чинній на час звернення з вищезазначеною заявою) підставами припинення права користування земельною ділянкою були: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Частинами 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України (у тій же редакції) було передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
У п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до Теліжинської сільської ради) зазначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України (у тій же редакції) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин було віднесено, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Зазначені положення кореспондуються з приписами п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".
4. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 №10 гр. ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 50 га в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Теліжинської сільської ради, про що 26.02.2001 видано державний акт на право постійного користування землею серії ХМ №2280.
Оскільки земельна ділянка, яка рішенням Ізяславської районної ради Хмельницької області від 17.03.1999 №10 була надана ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, знаходиться за межами населеного пункту с.Теліжинці, розпорядження земельною ділянкою на час звернення ОСОБА_1 до Теліжинецької сільської ради із заявою від 15.08.2002 належало до повноважень місцевої державної адміністрації.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.08.2002 Теліжинецькою сільською радою було прийнято рішення від 19.09.2002 №4, яким погоджено передачу земель селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 в землі запасу та вирішено клопотати перед райдержадміністрацією про вилучення земельної ділянки селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 площею 40 га.
З матеріалів справи слідує, що після звернення Теліжинецької сільської ради до Ізяславської районної державної адміністрації з відповідним клопотанням, остання прийняла розпорядження від 01.11.2002 №237/2002р, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_1 в розмірі 40 га рільних земель; земельну ділянку передано у землі запасу Теліжинецької сільської ради.
У розпорядженні зазначено, що воно прийняте за результатами розгляду заяви голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 40 га та передачу її в землі запасу Теліжинецької сільської ради, на підставі ст. 142 Земельного кодексу України.
Разом з тим, досліджуючи наявність при прийнятті оспорюваного розпорядження підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою, передбачених ст. 142 ЗК України, а саме: наявність заяви про добровільну відмову землекористувача до власника земельної ділянки, судами встановлено, що ОСОБА_1 до Ізяславської районної державної адміністрації з такою заявою не звертався; Теліжинецька сільська рада заяву ОСОБА_1 на розгляд Ізяславській районній державній адміністрації з відповідним клопотанням не передавала. Доказів на спростування зазначеного сторонами не подано.
У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції надав правильну юридичну оцінку посиланням позивача на наявність волевиявлення ОСОБА_1 , яке міститься в заяві від 07.11.2002, припинити право користування земельною ділянкою, оскільки саме станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження відповідного звернення ОСОБА_1 до місцевої державної адміністрації на підставі ст. 142 Земельного Кодексу України, яке могло бути предметом розгляду, не було.
При цьому можливість прийняття місцевими державними адміністраціями розпоряджень про припинення права постійного користування земельними ділянками за зверненням органів місцевого самоврядування (клопотанням про вилучення земельної ділянки) законодавством не передбачена.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправним і скасування розпорядження заявлені обґрунтовано.
Разом з тим відповідач заявив про застосування до позовних вимог строку позовної давності.
Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Статтею 268 ЦК України (редакція на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 цієї статті в редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року передбачалось, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц).
За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (зазначена позиція міститься у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" та відображена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Правило ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016; №6-832цс15 від 28.09.2016; №6-2165цс15 від 14.09.2016; №6-152цс14 від 29.10.2014; №6-1503цс16 від 21.12.2016; №6-3029цс16 від 8.06.2016.
Також, колегія суддів звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) та який наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Таким чином, колегією суддів враховується, що після прийняття оспорюваного розпорядження ОСОБА_1 звернувся до Ізяславської РДА із заявою від 07.11.2002, в якій зазначив про згоду на припинення права постійного користування та прохання приєднати до земель запасу Теліжинецької с/ради селянського (фермерського) господарства площею 40 га.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача про те, що зазначена заява не могла бути підставою для прийняття оспорюваного розпорядження, однак викладене у заяві прохання, спрямоване на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 40 га, свідчить про обізнаність заявника щодо розгляду відповідачем цього питання, а також про відсутність заперечень щодо суті порушеного питання.
Отже, подавши заяву щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою до місцевої державної адміністрації, позивач за умови добросовісного користування своїми правами, не маючи перешкод у доступі до законодавства, не був позбавлений можливості з'ясувати результати розгляду поданої заяви, як наслідок, - дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований у постанові ВСУ від 29.10.2014 у справі №6-152цс14).
Апеляційний суд також враховує, що позивачем не порушувалось питання про наявність поважних причин, які б перешкоджали зверненню до суду з цим позовом протягом тривалого часу, і які могли би бути взяті судом до уваги.
Позивачем також не зазначається про обставини написання заяви від 07.11.2002 під примусом, через помилку, внаслідок обману, або іншою особою, або за наявності інших обставин, які б свідчили про відсутність вільного і свідомого волевиявлення особи, суду не подано.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження відповідача від 01.11.2002 №237/2002р.
5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Зозулине" на рішення господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі №924/1275/19 - залишити без задоволення, рішення господарського суду Хмельницької області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №924/1275/19 повернути господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "17" червня 2020 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.