ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 червня 2020 року Справа № 906/1085/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2020 р. у справі № 906/1085/19 (суддя Соловей Л.А., повний текст рішення складено 28.02.2020 р.)
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" (м. Малин, Житомирська обл.)
про стягнення 328 571, 70 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - Довгалюк Р.О.;
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" 233 132, 30 грн. основного боргу, 9 379, 66 грн. пені, 32 724, 19 грн. 3% річних та 55 335, 55 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги з посиланням на положення статей 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України, статей 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264, 265 ГК України обґрунтовано умовами укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 07.09.2017 р. №5102/1718-ТЕ-10 та несвоєчасним здійсненням відповідачем оплати поставленого газу в період з жовтня 2017 р. по березень 2018 р.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.02.2020 р. закрито провадження у справі в частині стягнення 233 132, 30 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору та відмовлено у позові в частині стягнення 9 379, 66 грн. пені, 32 724, 19 грн. 3 % річних та 55 335, 55 грн. інфляційних втрат; здійснено розподіл судового збору.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач, на момент розгляду даного спору у суді, сплатив суму основного боргу за поставлений природний газ , тобто у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрив провадження у справі в частині стягнення 233132,30 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив, що підписавши спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків, позивач у такий спосіб погодився зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий газ за договором від 07.09.2017 р. №5102/1718-ТЕ-10, відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що не залежно від того, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення 9 379, 66 грн. пені, 32 724, 19 грн. 3% річних та 55 335, 55 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким задоволити позов.
Мотивуючи апеляційну скаргускаржник зазначає, що умовами договору сторони погодили, що укладення спільних протокольних рішень, договору про організацію взаєморозрахунків в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного договору має відбуватись лише шляхом укладання окремої додаткової угоди. Умови спірного договору є дійсними та не оспорювались у судовому порядку, а відтак, посилання суду на укладення спільних протокольних рішень, як підставу для змінипорядку та строку розрахунків є такими, що суперечать умовам договору, принципу обов'язковості виконання договірних зобов'язань.
Апелянт звертає увагу суду на те, що оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони вправі, керуючись принципом свободи договору (ст. 627 ЦК України) встановити (конкретизувати) умовами угоди порядок регулювання щодо платежів, здійснених через спільні протокольні рішення та договір про організацію взаєморозрахунків, строки, якими мають керуватись сторони, тощо. Саме це і було здійснено сторонами спору в умовах п. 6.1 договору.
Твердження суду про ту обставину, що підписавши спільні протокольні рішення, сторони змінили строки розрахунківне відповідає фактичним обставинам справи, оскільки навіть підписавши спільні протокольні рішення, сторони спору лише декларують намір, проте до моменту проведення фінансування підписане протокольне рішення не є чинним та не має жодної юридичної сили.
Скаржник просить суд врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016р. № 853 було внесено зміни до п. 20 Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу зі спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій та додано пункт, яким встановлено, що сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень відповідно до Порядку не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Таким чином, держава в особі Кабінету Міністрів України фактично встановила стандарт договірних відносин для аналогічних до спірних відносин, погодившись на відсутність впливу спільних протокольних рішень.
Таким чином, нарахування позивачем платежів відповідно до ст. 625 ЦК України, на всю суму заборгованості за договором, в т.ч. суму заборгованості оплачену по спільним протокольним рішенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20, є обґрунтованим та законним. Висновки суду першої інстанції про те, що наслідком укладення спільних протокольних рішень у справі є зміна порядку і строку проведення розрахунків - не відповідає дійсності, не підтверджується обставинами справи та не узгоджується із положеннями норм законодавства та умов договору.
Водночас, скаржник звертає увагу апеляційного суду, що під час розгляду справи судом було проігноровано обставину, що наданий розрахунок повністю відповідає умовам договору, згідно якого нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених споживачем відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 р. № 20.
Апелянт звертає увагу суду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.03.2019 р. у справі № 910/3657/18, в якій суд дійшов висновку, що порядок перерахування коштів, встановлений постановою КМУ № 256 від 04.03.2002 р., не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами.
В оскаржуваному рішенні не враховано жодного аргументу, доводу та доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим суд порушив вимоги ст. 7, 86, 238 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.06.2020 р. об 14:30 год.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 18.04.2018 р. у справі № 906/790/16, від 03.04.2018 р. у справі № 906/242/17, від 31.03.2020 р. у справі № 917/530/19, від 27.05.2020 р. у справі №914/1029/19, від 18.03.2020 р. у справі № 908/2304/18. Зазначає, що з огляду на прямий причинно-наслідковий зв'язок між фактом придбання відповідачем у позивача природного газу і платіжною дисципліною споживачів та фактом надання відповідачем послуг пільговим категоріям споживачів, є підстави для застосування норм адміністративного законодавства, що регулює питання бюджетного відшкодування коштів на оплату пільг та субсидій, а відтак нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу не може вважатись правомірним, оскільки нормами спеціального законодавства, що регулюють бюджетні правовідносини, не передбачено право здійснювати такі нарахування. Тобто, в даній частині грошові зобов'язання між сторонами регулюються, в першу чергу, нормами спеціального законодавства.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 та спільним наказом Міненерговугілля та Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688, прямо передбачено, що позивач та відповідач є учасниками розрахунків, які проводяться за рахунок коштів державного бюджету. Так, на виконання зазначених вище Порядків за участю, як позивача так і відповідача було укладено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету. Здійснення розрахунків за спільними протокольними рішеннями, свідчить про зміну порядку і строку проведення розрахунків за отриманий природний газ, відповідно до договору від 07.09.2017 р., тому для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, необхідно щоб оплата за послуги з транспортування газу була здійснена поза межами порядку, встановленого спільними протокольними рішеннями.
З огляду на особливості здійснення господарської діяльності між підприємствами ПЕК та законодавчо-обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що проводять господарську діяльність в енергетичній галузі вбачається, що відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, що в свою чергу свідчить про відсутність вини відповідача у прострочені платежів, а відтак в силу ст. 218 ГК України, ст. 614 ЦК України, виключають застосування штрафних санкцій у вигляді нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Щодо посилання позивача на постанову Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 12.03.2019 р. у справі № 910/3657/18, то відповідач зауважує, що вказаним судовим рішенням Верховного суду у складі Касаційного господарського суду повернуто справу на новий розгляд та в даному випадку, рішеннями судів першої та апеляційної інстанції (після повернення справи з Верховного суду на новий розгляд) в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. При цьому, зауважує, про мотиви такої відмови, зокрема викладені в постанові від 29.01.2020 р. Північного апеляційного господарського суду по справі № 910/3657/18.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надіслало до суду клопотання, в якому просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.06.2020 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 17.06.2020 р., хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, беручи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним господарським судом, 07.09.2017 р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та ТОВ "Малин Енергоінвест" (споживач, відповідач) укладено договір №5102/1718-ТЕ-10 постачання природного газу (т. 1, а. с. 18-27).
Пунктом 1.1 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).
Згідно до п.1.4 договору, за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).
Пунктом 3.7 договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 4 942 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п.п. 5.2, 5.4 договору).
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний рахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Додатковою угодою № 1 від 15.01.2018 р. до договору постачання природного газу від 07.09.2017 р. № 5102/1718-ТЕ-10 сторони, керуючись Законом України "Про ринок природного газу" Положенням про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22.03.2017 р. № 187, постановою КМУ від 04.03.2002 р. № 256, іншими нормативно-правовими актами виклали абзац третій п. 6.1 договору в наступній редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".
Також сторони додатковою угодою №1 виклали п. 8.2 та 8.3 в наступній редакції: "8.2 У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.02 №256".
"8.3 Сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення та за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.02 №256 не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором" (т. 1, а.с. 28-29).
Додатковою угодою № 2 до договору постачання природного газу від 01.04.2018 р., сторони погодили п.2.1 викласти у новій редакції. У даному пункті сторони дійшли згоди щодо обсягів поставки природного газу в період з 01.04.2018 р. по 31.05.2018 р. (включно) (а. с. 30).
На виконання умов договору №5102/1718-ТЕ-10 постачання природного газу в період жовтень 2017 - березень 2018 р., позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 5 945 196, 35 грн,, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 р. на суму 491 879, 23 грн., від 30.11.2017 р. на суму 1 082 066, 71 грн., від 31.12.2017 р. на суму 1 440 790, 68 грн., від 28.02.2018 р. на суму 1 443 809, 26 грн., від 31.03.2018 р. на суму 1 486 650, 47 грн., які підписані та скріплені печатками сторін (т. 1, а. с. 31-35).
12.12.2017 р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Житомирській області, Департаментом фінансів у Житомирській області, Фінансовим управлінням Малинського міськвиконкому, Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Малинської міської ради, ТОВ "Малин Енергоінвест" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" з метою погашення взаємної заборгованості укладено спільне протокольне рішення № 4237 про організацію взаєморозрахунків за природний газ і теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України.
У даному рішенні сторони погодили, що предметом його є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" на суму 1 484 609, 26 грн. за природний газ 2017 року згідно з договором від 07.09.2017 р. №5102/1718-ТЕ-10.
Спільне протокольне рішення набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням (п. 5.2 рішення).
Відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу в період жовтень 2017 - березень 2018 р. виконав частково на суму 5 712 064, 05 грн., що підтверджується бухгалтерською випискою ПАТ НАК "Нафтогаз України" за період з 01.09.2017 р. по 30.04.2019 р., яка міститься в матеріалах справи (т. 1. а. с. 36).
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений природний газ на підставі договору постачання природного газу від 07.09.2017 р. №5102/1718-ТЕ-10, яка на день подання позову становила 233 132, 30 грн.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, в період з 28.10.2019 р. по 29.10.2019 р. відповідач сплатив суму боргу у розмірі 233 132, 30 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи (т. 1. а. с. 86-90), тому суд першої інстанції закрив провадження у даній справі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу за відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що рішення суду першої інстанції в даній частині не оскаржується та не є предметом доводів апеляційної скарги, тому в силу приписів ст. 269 ГПК України апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду в цій частині.
Апеляційним господарським судом встановлено, що розрахунки за поставлений природний газ за договором № 5102/1718-ТЕ-10 від 07.09.2017 р., відповідач здійснював за рахунок фінансування пільг і субсидій населенню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 р. № 20 та згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.
Так, поставлений позивачем природний газ за договором на загальну суму 5 945 196, 35 грн. був оплачений відповідачем наступним чином:
- 1 484 609, 26 грн. згідно постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 р., однак спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4277 від 12.12.17 не профінансовано державою;
- 2 945 410, 58 грн. згідно постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 р. (за рахунок відшкодування з державного бюджету пільг та субсидій);
- 1 515 176, 51 грн. з розрахункового рахунка відповідача (коштами підприємства).
Предметом апеляційного перегляду є рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 9 379, 66 грн. пені, 32 724, 19 грн. 3% річних та 55 335, 55 грн. інфляційних втрат, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати переданого природного газу за договором від 07.09.2017 р. №5102/1718-ТЕ-10.
В обґрунтування підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач посилається на проведення відповідачем платежів з порушенням термінів оплати, визначених п. 6.1 договору.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У частині 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 653 цього Кодексу у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.01.2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", відповідно до якого держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 р. № 951 із 01.01.2018 р.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 було запроваджено механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню. Затверджений даною постановою Порядок визначає, зокрема, що відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок від 11.01.2005 р. № 20 та Порядок № 256 від 04.03.2002 р.
Аналіз змісту Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами на підставі постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 р. зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, зокрема таким актом є постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Покладення обов'язків щодо оформлення та підписання відповідних документів, у даному випадку, на органи державної влади, позбавило відповідача можливості самостійно впливати в повній мірі на правовідносини за договором купівлі-продажу природного газу стосовно виконання обов'язку з оплати обсягів природного газу.
З аналізу положень Порядку № 256 вбачається, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу сплати за поставлений природний газ та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів за рахунок державних субвенцій.
Аналогічні правові висновки міститься в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.05.2019 р. у справі № 924/296/18 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.04.2019 р. № 906/278/18, постанові Верховного суду від 09.09.2019 р. у справі № 908/885/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 р. у справі № 922/3013/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.12.2019 р. у справі № 922/932/19.
Як слідує зі змісту п. 1.2. договору природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач здійснив відповідачу поставку природного газу на загальну суму 5 945 196, 35 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи.
Відповідач здійснив розрахунок за поставлений позивачем природний газ за договором на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. та частину власними коштами з розрахункового рахунку, наступним чином:
- 1 484 609, 26 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 р., однак спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 4277 від 12.12.2017 р. не профінансовано державою;
- 2 945 410, 58 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. (за рахунок відшкодування з державного бюджету пільг та субсидій);
- 1 515 176, 51 грн. з власного розрахункового рахунку.
В матеріалах справи міститься спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 4237 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України від 12.12.2017 р., яке підписане Головним управлінням Державної казначейської служби України у Житомирській області, Департаментом фінансів Житомирської обласної державної адміністрації, Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Малинської міської ради, Товариством з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (т. 1. а. с. 156-159).
Предметом спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" на суму 1 484 609, 26 грн. за природний газ 2017 року згідно з договором від 07.09.2017 р. № 5102/1718-ТЕ-10.
Відповідно до п. 5.2 рішення, останнє набирає чинності з моменту його підписання всіма сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим спільним протокольним рішенням.
Тобто, підписавши спільне протокольне рішення на суму 1 484 609, 26 грн. сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, у тому числі, за договором. НАК "Нафтогаз України" у такий спосіб виявило згоду здійснити розрахунки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 р., а отже погодилося зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за договором №5102/1718-ТЕ-10 від 12.09.2017 р.
Крім того, як вбачається зі змісту Порядку від 11.01.2005 р. № 20 та Порядку № 256 від 04.03.2002 р., держава взяла на себе бюджетне зобов'язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить Порядок від 11.01.2005 р. № 20 та Порядок № 256 від 04.03.2002 р.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
В свою чергу, колегія суддів приймає до уваги те, що з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що виконання спільного протокольного рішення до 01.01.2018 р. (дата втрати чинності постанови № 20 від 11.01.2005 р. Кабінету Міністрів України № 20), не було здійснено через ненадходження грошових коштів з Державного бюджету України від Державної казначейської служби України, при цьому відповідач власними коштами сплатив дану заборгованість.
Разом з тим, сплата відповідачем боргу власними коштами не нівелює змісту та не скасовує спільного протокольного рішення № 4237 від 12.12.2017 р., яке було прийнято під час чинності Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 р., та ніяким чином не встановлює іншого порядку оплати заборгованості, ніж той, який було визначено вказаним спільним протокольним рішенням.
Як встановлено судом першої інстанції, постанова Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 р. втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 р. № 951 із 01.01.2018 р.
Однак, ні постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. (в редакції, чинній з 01.01.2018 р.) "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", ні постановою КМУ № 951 від 08.11.2017 р. "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" не передбачено втрати чинності спільними протокольними рішеннями, які було прийнято на виконання Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, проте не виконано станом на момент втрати чинності останнім.
Відтак, доводи позивача стосовно того, що спільне протокольне рішення № 4237 від 12.12.2017 р. втратило чинність відповідно до п. 5.3, оскільки не було профінансоване державою, суд першої інстанції обґрунтовано повважав безпідставними.
Окрім того, як встановлено судом, відповідач провів розрахунки за отриманий від позивача природний газ частково за рахунок коштів підприємства, оскільки, як підтверджується довідкою відповідача (т. 1. а. с. 141), в цій частині споживачі не провели розрахунки за надані послуги з централізованого опалення.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції приймає до уваги правові висновки, наведені у постановах Верховного Суду у справах № 909/256/18, № 903/796/18, № 904/4912/18, в яких зазначено, що аналіз окремих положень Закону України "Про ринок природного газу", постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №792 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ", алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, вказує на те, що державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Отже, несвоєчасна та неповна оплата послуг за договором безпосередньо залежить від рівня оплати природного газу споживачами - фізичними особами, а товариство з об'єктивних причин позбавлено можливості впливати на своєчасність розрахунків за договором, що виключає застосування до нього відповідальності, передбаченої договором, у вигляді стягнення пені за допущену прострочку оплати послуг та виникнення зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.
З огляду на викладені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки оплата поставленого позивачем природного газу на підставі укладеного між сторонами договору здійснювалась в порядку та на умовах, визначених постановами Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 р. та № 256 від 04.03.2002 р., відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків та позбавлений можливості керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного забезпечення споживачів теплопостачанням, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь, та у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що виключає можливість застосування до нього відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування пені, 3 % річних та інфляційних.
Водночас апеляційний суд не приймає до уваги доводи позивача, що відповідач мав передбачену умовами договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків, однак не сплатив за поставлений природний газ у строк встановлений п. 6.1 договору, оскільки у правовідносиних, які склались між сторонами, державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за отриманий природний газ, який використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії та надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Також колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставним посилання позивача на постанову Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 12.03.2019 р. у справі №910/3657/18, оскільки вказаним судовим рішенням було передано справу на новий розгляд та рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, за результатами нового її розгляду, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов'язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2020 р. у справі № 906/1085/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст.129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.02.2020 р. у справі № 906/1085/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складено 18 червня 2020 р.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Гудак А.В.