11 червня 2020 року
м. Черкаси
Справа № 705/4755/17
Провадження № 22-ц/821/867/20
категорія 307010000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Василенко Л. І.
суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В.,
секретаря: Винник І. М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач: ОСОБА_5 ;
третя особа: Городницька сільська рада Уманського району Черкаської області,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літинського Тараса Олександровича на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Городницька сільська рада Уманського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним, у складі: головуючого судді Гудзенко В. Л., повний текст рішення виготовлено 28 лютого 2020 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до відповідача, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Городницька сільська рада Уманського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним.
Свої позовні вимоги мотивували тим, що ОСОБА_1 відповідно до Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 є дружиною ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Виконавчим комітетом Городницької сільської ради видано свідоцтво серії НОМЕР_2 , актовий запис № 6.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є рідними дітьми ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначали, що інших спадкоємців, які б прийняли спадщину чи претендували на неї за законом першої черги немає.
У зв'язку із смертю ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки (паю), яка належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ № 184123 від 05 жовтня 2004 року, площею 2,4973 га. з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого на підставі розпорядження Уманської районної державної адміністрації від 30 вересня 2004 року № 331, кадастровий номер земельної ділянки № 7124381700:02:000:1309.
Відповідно до Довідки Городницької сільської ради № 464/02-52 від 17 серпня 2017 року, спадкодавець на момент своєї смерті був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 та разом із ним були зареєстровані і проживали позивачі, а саме дружина ОСОБА_3 та сини: ОСОБА_2 (1983 р.н.), ОСОБА_3 (1985 р.н.), ОСОБА_4 (1988 р.н.).
Вважають, що вони є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , як спадкоємці за законом першої черги.
Для спадкування після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачі звернулись до нотаріуса, де дізнались про існування заповіту, нібито складеного на користь відповідача ОСОБА_5 .
Позивач ОСОБА_1 отримала «копію» «дубліката» цього заповіту «що має силу оригіналу», а сам «дублікат» заповіту був виданий відповідачу ОСОБА_5 замість втраченого ним примірника заповіту у зв'язку із тим, що ОСОБА_5 заявив своє право на спадкування після смерті ОСОБА_6 , як спадкоємець за заповітом.
Вивчивши заповіт складений та посвідчений від імені ОСОБА_6 , позивачі вважають, що заповіт складений на користь зовсім сторонньої особи - відповідача у справі ОСОБА_5 .
Крім того, на думку позивачів, заповіт складений із порушенням його форми та змісту і не відповідає волі спадкодавця, зокрема, із тексту заповіту вбачається, що особа заповідача ОСОБА_6 за паспортом не встановлена.
Заповідач ОСОБА_6 народився в селі Буда Калашарського району, республіки Молдова ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчався в молдавській школі, закінчив три класи, вільно мовою та писемністю не володів, отже української мови та писемності він не вивчав, а як видно із заповіту він складений українською мовою і без перекладу на молдавську мову, окрім того, за національністю ОСОБА_6 є ромом, але і на ромську мову перекладу заповіту не має, що фактично позбавило можливості заповідача ознайомитись із текстом заповіту, пересвідчитись у дійсності написаного, та встановити відповідність тексту заповіту дійсній волі заповідача.
Вказували на те, що в графі « ОСОБА_7 » міститься лише надруковане прізвище та ініціали « ОСОБА_8 », тобто з такого запису потрібно здогадуватись чи то зазначено про заповідача, чи про іншу особу із такими ж ініціалами. Також жодним чином не обумовлено та не зазначено, що заповідач читав заповіт, ознайомлений із текстом заповіту на українській мові, оскільки заповідач повинен знати, що підписуватиме і від прочитання залежить, чи погоджується він із написаним, чи ні.
Вважають, що зазначені фактичні обставини по одинці та у сукупності вказують на те, що не дотримано процедуру вчинення правочину, не встановлено відповідності волевиявлення заповідача тексту документу - заповіту.
Секретар сільської ради повинен був роз'яснити ОСОБА_6 його право, як заповідача, на посвідчення заповіту при свідках передбачене ч. 1 ст. 1253 ЦК України, тим більше, що заповідач не володів українською мовою, якою секретар склав текст заповіту, однак секретар сільської ради вчиняючи нотаріальну дію не пояснив заповідачу його таке право, отже в цій частині також порушено право та волю заповідача на посвідчення заповіту при свідках.
Секретар Городницької сільської ради заповіт в голос не прочитала, чим порушила вимоги щодо форми посвідчення заповіту, порушила порядок вчинення нотаріальної дії.
Як видно із заповіту, він має безліч не прокреслених до кінця та пустих стрічок, що є порушенням вимоги щодо форми заповіту.
Вважають, що при посвідченні оскаржуваного заповіту секретарем Городницької сільської ради було одночасно грубо порушено декілька вимог закону, не витримано порядок та форму посвідчення заповіту. Не виконано волю заповідача належним чином.
Тому, змінивши підстави позову, остаточно просили суд визнати недійсним посвідчений секретарем Городницької сільської ради Уманського району 02 квітня 2007 року Т. Цоколенко, зареєстрований в реєстрі за № 18, заповіт ОСОБА_6 , яким він заповів належну йому відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №184123 виданого Уманською районною державною адміністрацією 05 жовтня 2004 року земельну ділянку (пай), розміром 2,4673 га, на користь ОСОБА_5 .
Стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що секретар Городницької сільської ради Уманського району в цілому виконала всі вимоги Закону, які необхідні для дійсності заповіту. При цьому, окремі незначні недоліки заповіту, як документу, такі як відсутність прочерків у рядках, не можуть визнавати заповіт недійсним та таким чином скасовувати внутрішнє волевиявлення заповідача, щодо розпорядження своїм майном на випадок смерті.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Літинський Т. О. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наявні копії заповітів, які мають однакову юридичну силу і складені одночасно мають взаємо виключні записи, а єдиний оригінал заповіту виготовлений на друкарській машині - не досліджений судом.
Суд допустив неповноту судового розгляду.
Зазначають, що заповіт складено та надруковано секретарем Городницької сільської ради Цоколенко Т. П., жодної відмітки в ньому про те, що заповідач ОСОБА_6 прочитав заповіт немає, немає перекладу заповіту на мову заповідача, а в графі «підпис» міститься лише прізвище та ініціали, що не було враховано судом першої інстанції.
Заяви від імені позивачів про відмову від обов'язкової частки у спадщині на користь ОСОБА_5 є, на їх думку, абсурдними, свідчать про оману позивачів та є нікчемними, оскільки заповіт не посвідчувався виконкомом сільської ради і завідувач був живим ще десять років після того, тобто спадкова справа не заводилась.
Окрім того, суд не встановлював факту набуття права на спадщину відповідачем.
24 квітня 2020 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_5 на апеляційну скаргу.
Вважає, що дані правовідносини регулюються «Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів, сільських, селищних, міських Рад народних депутатів» і секретарем сільської ради порушень при складанні заповіту не допущено, всі дії вчинені відповідно до діючого законодавства.
Дієздатність ОСОБА_6 перевірена, про що зроблена відмітка в заповіті.
Зазначає, що про складений заповіт він дізнався від ОСОБА_6 , який йому передав оригінал державного акту, який на даний час перебуває в останнього.
Відносно дублікату зазначає, що в ньому було допущено технічні помилки.
Просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року залишити без змін.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 квітня 2020 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 24 квітня 2020 року справу призначено до розгляду на 20 травня 2020 року на 12:30. В подальшому на 11 червня 2020 року на 14:30.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Уманським РВ УМВС України в Черкаській області 12 вересня 2006 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований по АДРЕСА_1 з 18 липня 1997 року (а.с. 82).
Згідно довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ДПІ по Уманському району, ОСОБА_6 отримав ідентифікаційний номер 30 грудня 1998 року (а.с. 82).
Відповідно до Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , 11 квітня 1985 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 укладено шлюб, після укладено шлюбу прізвище чоловіка та дружини ОСОБА_10 (а.с. 10).
Згідно зі Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_4 , батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с. 12).
Відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_5 , батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с. 13).
Згідно зі Свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_6 , батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с. 14).
Із Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯБ № 184123 вбачається, що ОСОБА_6 , на підставі розпорядження Уманської районної державної адміністрації від 30 вересня 2004 року № 331 є власником земельної ділянки площею 2,4973 га, яка розташована на території Городницької сільської ради Уманського району Черкаської області (а.с. 15).
Згідно листа Міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 11 липня 2017 року, станом на 01 січня 2013 року за гр. ОСОБА_6 рахується земельна ділянка, яка розташована на території Городницької сільської ради Уманського району Черкаської області за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 16).
Відповідно до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_7 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Городниця, Уманського району Черкаської області (а.с. 11).
З довідки Городницької сільської ради № 464/02-52 від 17 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_6 на момент своєї смерті був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 та разом із ним були зареєстровані і проживали дружина ОСОБА_3 та сини: ОСОБА_2 (1983 р.н.), ОСОБА_3 (1985 р.н.), ОСОБА_4 (1988 р.н.) (а.с. 17).
Згідно до наявної в матеріалах справи копії, 02 квітня 2007 року, ОСОБА_6 склав заповіт посвідчений секретарем Городницької сільської ради Уманського району Черкаської області Цоколенко Т. П., зареєстрований за № 18, яким належне право на земельну частку (пай), розміром 2,4673 гектара, яка належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 184123 виданого Уманською районною державною адміністрацією 05 жовтня 2004 року заповів ОСОБА_5 (а.с. 19).
В зв'язку із втратою заповіту, після смерті заповідача ОСОБА_5 звернувся до Городницької сільської ради Уманського району та отримав дублікат заповіту від 02 квітня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 18 (а.с. 18).
Із заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 13 квітня 2007 року, які адресовані до Уманської районної державної нотаріальної контори, посвідчених Городницькою сільською радою Уманського району Черкаської області вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відомо зміст заповіту посвідченого виконкомом Городницької сільської ради Уманського району 02 квітня 2007 року за № 18 від імені ОСОБА_6 за яким він всю належну йому земельну ділянку в розмірі 2,4973 га заповів ОСОБА_5 . Зміст ст. 1241 ЦК України, згідно якої вони мають право на обов'язкову частку їм роз'яснено. Від отримання обов'язкової частки земельної ділянки вони відмовляються на користь ОСОБА_5 (а.с. 42-45).
З інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 22 квітня 2020 року № 60034992 вбачається, що її видано у зв'язку із підготовкою до видачі свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_6 на підставі заповіту від 02 квітня 2007 року, номер у спадковому реєстрі 42211322.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання заповіту складеного 02 квітня 2007 року ОСОБА_6 , посвідченого секретарем Городницької сільської ради Уманського району Черкаської області Цоколенко Т. П., зареєстрований в реєстрі за № 18, недійсним з підстав визначених ст. 1257 ЦК України, зокрема того, що він складений з порушенням вимог закону щодо його форми та посвідчення, а також того, що при посвідченні заповіту не було виконано волю заповідача належним чином.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 є громадянином України, з 1997 року зареєстрований по АДРЕСА_1 , в 1998 році отримав ідентифікаційний номер, а 05 жовтня 2004 року став власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,4973 га, яка розташована на території Городницької сільської ради Уманського району Черкаської області.
ОСОБА_6 на момент смерті був зареєстрований та проживав разом із дружиною ОСОБА_3 та синами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
За життя, 02 квітня 2007 року, ОСОБА_6 склав заповіт на належну йому земельну ділянку, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯБ № 184123, на ім'я ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. ст. 1216 - 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У ст. 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст. 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Такий висновок відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 761/19304/17 (провадження № 61-14917св19).
Відповідно до ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Згідно змісту ст. 37 ЗУ «Про нотаріат» (у редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти (крім секретних).
За змістом ст. 38 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів громадянського стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).
Згідно п. 1, п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року №22/5 (в редакції чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють нотаріальні дії, у тому числі посвідчують заповіти. Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.
Пунктами 10, 12, 13 та 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (в редакції чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) визначено, що при вчиненні нотаріальних дій посадові особи виконавчих комітетів встановлюють особу громадянина, його представника або представника підприємства, установи, організації, що звернулися за вчиненням нотаріальних дій.
Встановлення особи здійснюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина.
Нотаріально посвідчувані заповіти, довіреності, заяви та інші документи підписуються у присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо заповіт, довіреність, заява чи інший документ підписано за відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.
Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету, крім того, зобов'язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку.
Тексти нотаріально посвідчуваних заповітів, довіреностей, заяв, засвідчуваних копій документів і виписок з них повинні бути написані ясно і чітко, числа і строки, які стосуються змісту посвідчуваних заповітів і довіреностей, мають бути позначені хоча б один раз словами, а назви юридичних осіб - без скорочень і з зазначенням їх адреси, а в необхідних випадках - номерів їх рахунку в установах банків. Прізвища, імена та по батькові громадян, у тому числі представників, які беруть участь у нотаріальних діях, повинні бути написані в документі повністю з зазначенням місця їх проживання.
На нотаріально оформлюваних документах не заповнені до кінця рядки та інші вільні місця прокреслюються, дописки (приписки) і виправлення повинні бути застережені посадовою особою виконавчого комітету перед підписом заповідача чи довірителя та інших осіб, які підписали заповіт, довіреність або заяву, і повторені в кінці посвідчувального напису.
Згідно п. 27 та п. 28 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (в редакції чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), Заповіти і довіреності, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються посадовій особі виконавчого комітету не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається у виконавчому комітеті Ради народних депутатів.
Посадові особи виконавчих комітетів зобов'язані роз'яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів та довіреностей і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону.
Досліджуючи оспорюваний заповіт апеляційним судом встановлено, що він складений у письмовій формі, містить: місце, час та дату його складення (прописом), прізвище ім'я та по батькові заповідача та спадкоємця прописом, при цьому зазначено дату та місце народження заповідача, місце його проживання, ідентифікаційний номер, саме розпорядження земельною ділянкою із посиланням на Державний акт серії ЯБ № 184123 (хоча надання документів підтверджуючих право власності на спадкове майно не вимагалося), підпис ОСОБА_6 , особу, яка посвідчувала заповіт із зазначенням посади, дані про встановлення дієздатності заповідача, реєстрацію в реєстрі та державне мито, підпис особи, яка посвідчила заповіт.
Крім того, в заповіті зазначено, зокрема, що ОСОБА_6 роз'яснено право на обов'язкову частку у спадщині та право на скасування чи зміну заповіту.
Посилання скаржників на те, що в заповіті, крім прізвища, ім'я, по батькові немає будь-яких даних про спадкоємця, а навпроти підпису ОСОБА_6 зазначено лише його прізвище та ініціали, як підстави недійсності заповіту, не заслуговують на увагу, адже законодавством таких вимог не встановлено. Крім того, заповіт містить прізвище ім'я по батькові заповідача, місце його проживання та ідентифікаційний номер тому достовірно можна встановити, що заповіт підписано саме ОСОБА_6 , а не іншою особою із такими ж ініціалами.
Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що спірний заповіт посвідчений уповноваженою особою, секретарем Городницької сільської ради Цоколенко Т. П., яка виконала встановлені законом вимоги щодо посвідчення заповіту, як щодо форми, так щодо посвідчення, тому твердження позивачів про те, що заповіт посвідчений з порушенням вимог ч. 1 ст. 1257 ЦК України, є безпідставним.
Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року, справа № 383/314/18 (провадження № 61-9982св19).
Щодо відсутності волевиявлення заповідача під час складення заповіту, апеляційний суд враховує наступне.
Заповідач ОСОБА_6 , як вбачається із свідоцтв про народження його синів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 станом на 1983, 1985 та 1988 роки проживав на території Української Радянської Соціалістичної Республіки, в подальшому став громадянином України, проживав на її території, працював та, відповідно, отримав земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у 2004 році, а згідно ст. 14 Конституції України, ст. 80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності (а.с.12 - 14).
Згідно ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
У свою чергу відповідно до ст. 9 ЗУ «Про громадянство України», умовами прийняття до громадянства України є, зокрема, володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі).
Тобто, будучи громадянином України, ОСОБА_6 повинен був володіти державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування, а отже розумів, що йому роз'яснював секретар сільської ради відносно змісту і значення проекту заповіту та його права визначені в статтях ЦК України, які перелічені в заповіті.
Дані обставини підтверджуються показами свідків, зокрема, ОСОБА_11 , яка зазначила, що ОСОБА_6 особисто ознайомився із змістом заповіту та сам його підписав.
Доказів того, що ОСОБА_6 на момент складення заповіту був недієздатним, мав якісь фізичні вади, не розумів українську мову чи був неписьменним матеріали справи не містять, тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що вимоги ч. 2 ст. 1248 та ст. 1253 ЦК України, щодо посвідчення заповіту при свідках, не мали застосовуватися до даних правовідносин.
Крім того, наявні в матеріалах справи заяви позивачів від 13 квітня 2007 року, адресовані до Уманської районної державної нотаріальної контори, посвідчені Городницькою сільською радою Уманського району Черкаської області, засвідчують те, що їм також було відомо про зміст оскаржуваного заповіту.
В процесі розгляду справи, позивачами факт написання приведених заяв не заперечувався.
Тобто, з моменту складення заповіту, як дружині, так і дітям ОСОБА_6 , які народжені на території УРСР та, відповідно, отримували обов'язкову загальну середню освіту в освітніх закладах на території України, було відомо про наявність спірного заповіту його зміст, проти якого вони не заперечували, а навпаки відмовлялись від своєї обов'язкової частки на користь відповідача, підтвердженням чого є вищевказані заяви, а ОСОБА_6 протягом десяти років після складення заповіту мав можливість скасувати його чи змінити, або скласти новий заповіт, який би скасував попередній, однак не скористався наданим йому законом правом.
Щодо суперечностей, які містяться в дублікаті заповіту, а також щодо наявності доказів прийняття спадщини ОСОБА_5 , то вказані питання не є предметом розгляду даної справи та не впливають на вирішення питання щодо недійсності заповіту в момент його вчинення.
Безпідставним є посилання приведене в апеляційній скарзі на те, що спірний заповіт виготовлявся на друкарській машинці, однак такого заповіту не існує.
Наявні в матеріалах справи копії спірного заповіту від 02.04.2007 та заяв позивачів адресовані до Уманської районної державної нотаріальної контори від 13.04.2007 посвідчені секретарем Городницької сільської ради Уманського району Черкаської області Цоколенко Т. П., виконані одним технічним засобом, містять відмітки про їх реєстрацію в реєстрі з зазначенням відповідного порядкового номера.
Відносно не залучення судом першої інстанції правонаступника третьої особи - Городницької сільської ради, слід зазначити, що в процесі розгляду справи жодна зі сторін не подавала суду ні клопотань про залучення правонаступника, ні даних про те, що таке правонаступництво мало місце під час розгляду справи судом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, були предметом розгляду суду, яким дана належна оцінка.
Крім цього, за пунктом 23 рішення Європейської комісії з прав людини від 18 липня 2006 року «Проніна проти України» (№ 2) (Заява №63566/00) визначено, що суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Отже, оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивачі належних та допустимих доказів не надали.
Тому аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у оскаржуваному рішенні, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літинського Тараса Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16 червня 2020 року.
Головуючий: Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
Л. В. Нерушак