16 червня 2020 року
м. Черкаси
Справа № 695/54/20
Провадження № 22-ц/821/894/20
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 23 березня 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Івахненко О. Г.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим він 14 жовтня 2013 року підписав заяву № б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У зв'язку із порушенням зобов'язання за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, ОСОБА_1 станом на 28 листопада 2019 року має заборгованість у розмірі 90551,62 грн, що складається із: заборгованість за тілом кредиту 2489,06 грн, в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту - 00,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 2489,06 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, - 380,50 грн, нарахована пеня - 82893,89 грн, нарахована комісія - 00,00 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 4288,17 грн.
Банк просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 жовтня 2013 року № б/н у загальній сумі 90551,62 грн, а також судові витрати у розмірі 2102 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 23 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. За відсутності визначеного договором порядку нарахування відсотків за користування кредитом позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту (до якого включено відсотки за користування кредитним коштами) є необґрунтованими.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість у відповідача, станом на 28 листопада 2019 року, за тілом кредиту - 00,00 грн, про що вказав позивач і при зверненні до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення даних позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 31 березня 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи рішення суду незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права та за невідповідності висновків суду обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі.
Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач заборгованість не оспорював та не заявляв позовні вимоги про визнання вказаного кредитного договору недійсним або нікчемним.
Відповідач відзив не надавав та жодним чином не спростував доводи позивача.
Суд першої інстанції помилково вважав, що у позивача відсутнє право на стягнення простроченого кредиту. Оскільки договір, що розглядається, є договором із щомісячною сплатою кредитного платежу, і відповідач належним чином його не виконував, тобто не сплачував щомісячний платіж у повному обсязі, тому є закономірною наявність заборгованості по простроченій сумі кредиту.
Зазначає, що належним та допустимим доказом користування кредитними коштами є виписка по рахунку, де зазначені всі операції за кредитним рахунком та має статус первинного документу.
Однак, до суду першої інстанції виписка по рахунку, довідка про відкриття рахунку, довідка про встановлення кредитного ліміту не були надані, оскільки відповідач до суду не з'являвся, заперечень на позов не надавав, тому в їх наданні не було необхідності. Просить суд взяти їх до уваги при розгляді справи в апеляційній інстанції задля встановлення об'єктивної істини і об'єктивного вирішення справи.
Крім того, скаржник зазначає, що застосування до вказаних правовідносин висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц є безпідставним, оскільки за змістом зазначеної норми відповідачі заперечували проти факту ознайомлення їх з тією редакцією Витягу з Умов та правил, що були долучені до матеріалів справи. У даній справі відповідач жодних заперечень не надав.
Вважає, що суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке у свою чергу було правонаступником всіх прав та зобов'язань ЗАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 43-44).
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності, 64.19 - інші види грошового посередництва (а.с. 42).
У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, АТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 41).
Згідно відомостей з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 АТ КБ «Приватбанк» має організаційну правову форму акціонерного товариства, правовий статус суб'єкта - юридична особа, види діяльності за КВЕД - 2010: 64.19. Інші види грошового посередництва; 64.92. Інші види кредитування; 64.99. Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення); 66.11 Управління фінансовими ринками; 66.12. Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах; 66.19 Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (а.с. 39).
14 жовтня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана анкета-заява № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 19).
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами. Екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом роздрукування із сайту http://privatbank.ua. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua» (а.с. 19).
В заяві, яка додана Банком до позовної заяви містяться лише персональні дані ОСОБА_1 (а.с. 19).
До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 20).
Банком також наданий Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, в якому зазначено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05 жовтня 2011 року (а.с. 21-37).
Згідно із розрахунком Банку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 28 листопада 2019 року становить 90551,62 грн, що складається з: заборгованість за тілом кредиту 2489,06 грн, в тому числі заборгованість за поточним тілом кредиту - 00,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 2489,06 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, - 380,50 грн, нарахована пеня - 82893,89 грн, нарахована комісія - 00,00 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 4288,17 грн (а.с. 7-18)
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
До позовної зави Банком додані клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, за наявними матеріалами справи та зазначено, що Банк не заперечує проти винесення заочного рішення та про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 45, 47).
Згідно відповіді на запит суду від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 54).
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у даній справі та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 64).
Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними почтові адреси. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, трек-номер НОМЕР_1 , АТ КБ «ПриватБанк» отримало ухвалу про відкриття апеляційного провадження у даній справі 17 квітня 2020 року.
ОСОБА_1 неодноразово було направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу, однак поштове відправлення поверталось неврученим з причин: за закінченням встановленого строку зберігання.
У відповідності до ч. 11 та ч. 12 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 було повідомлено через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає в повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник між АТ КБ «ПриватБанком» та ОСОБА_1 з підстав зняття останнім кредитних коштів із банківської карти, отриманої згідно анкети-заяви від 14 жовтня 2013 року.
Переглядаючи справу за наявними матеріалами, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
АТ КБ «ПриватБанк», на підтвердження позовних вимог щодо стягнення заборгованості за договором, надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ОСОБА_1 , Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку та розрахунок заборгованості.
Разом з тим, в анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 14 жовтня 2013 року вказані лише його анкетні дані та контактна інформація, будь-яких даних про вид кредитної картки, дату її видачі, строк її дії, розмір кредитного ліміту, процентну ставку, строк повернення кредиту (користування ним), підстави та порядок нарахування штрафів та пені, тощо, вона не містить (а.с. 19).
Хоча анкетою-заявою взагалі не обрано виду карти, позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 20).
Наявний в матеріалах справи Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а саме «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», не містить підписів як позивача, так і відповідача, та дати його складання (а.с. 20).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, зазначав, що у порушення своїх зобов'язань відповідач кредит у повному обсязі не повернув, у зв'язку з чим просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути прострочене тіло кредиту, відсотки на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, при цьому в розрахунку зазначено, що поточне тіло кредиту, нараховані та прострочені відсотки дорівнюють нулю (а.с. 18).
Крім того, згідно наданого Банком розрахунку, станом на 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 було погашено заборгованості за тілом кредиту 2,81 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту 149,70 грн, заборгованості по пені 4342,63 грн, проте станом на 28 листопада 2019 року вже зазначено, що ОСОБА_1 погасив лише 382,88 грн заборгованості за простроченим тілом кредиту (а.с. 17-18).
Розрахунок заборгованості, як такий, без надання доказів про те, які умови кредитування досягнуто між сторонами на час укладення договору не є підтвердженням наявності заборгованості та правильності цього розрахунку. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що наданий розрахунок не містить підпису особи, яка безпосередньо його складала.
Стороною позивача також не надано суду доказів того, що відповідна картка, яка мала бути передбачена умовами анкети-заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують тип та строк дії цієї картки, що є істотними умовами договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з долученими Банком Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказаний документ на момент підписання відповідачем анкети-заяви взагалі містив умови, зокрема, й щодо сплати простроченого тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, а в даному випадку банку, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року №6-16цс15.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про кредитний ліміт, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Окрім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладені договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.
Дослідивши надані Банком докази наявності заборгованості відповідача та її складові, апеляційний суд зазначає наступне.
Банком як в позові так і в наданому розрахунку було зазначено, що заборгованість за тілом кредиту відсутня.
Стосовно заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту, то п. 1.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, який визначає терміни і поняття, поняття тіло кредиту та прострочене тіло кредиту не містить.
Прострочений кредит - це кредитні кошти, які були надані клієнту і не були повернуті банку в термін, передбачений договором (п.п. 1.1.1.60 Умов та Правил надання банківських послуг).
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року.
Інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).
Відповідно до п. 5, глави VII Загальних правил документообігу за операціями з використанням електронних платіжних засобів Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Під час розгляду справи позивачем не було надано відповідних доказів на підтвердження наявності чи відсутності заборгованості та її розміру, а саме, виписки по рахунку, яка є первинним документом та належним підтвердженням наявності та розміру заборгованості, крім того, Банк подаючи позов зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні (а.с. 45, 47).
Тобто, подаючи позов Банк не лише не вказував на неможливість надання тих чи інших доказів, а й наголошував на тому, щоб суд першої інстанції розглядав справу за наявними у ній матеріалами, які не містили ні виписки по рахунку, ні доказів видачі відповідачу кредитної картки та строку її дії.
За викладеного апеляційний суд не може прийняти докази, які додані до апеляційної скарги, а саме: довідку про видачу кредитних карток ОСОБА_1 з зазначенням номерів та дат їх видачі: НОМЕР_2 від 14 жовтня 2013 року до 06/17, 4149437859011403 від 19 грудня 2015 року до 08/19, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 та виписку по рахунку, оскільки скаржником не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, у строки та спосіб визначені ст. 83 ЦПК України, з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін.).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Колегія суддів враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, АТ КБ «ПриватБанк» не доведено належними та допустимими доказами, під час розгляду справи, що сторони в належній формі уклали кредитний договір, погодили умови договору щодо порядку та розміру сплати процентів, пені та штрафів.
Банком не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред'явлено вимогу про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення, тому відсутні також підстави для стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими позивачем саме на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України.
Крім того, Банк не надав жодних доказів про те, яке рішення було прийнято Банком за заявою відповідача та яка картка йому була видана з огляду на те, що підписання анкети-заяви не є обов'язковою умовою для видачі картки і Банк може прийняти рішення як про видачу картки, так і про відмову клієнту без пояснення причин у її видачі.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 755/557/19.
Доводи скаржника про те, що ним не були надані всі необхідні докази в суд першої інстанцію, оскільки відповідачем не було подано відзиву на позов не заслуговують на увагу, адже ст. 43 ЦПК України зобов'язує надати всі наявні докази до початку розгляду справи по суті незалежно від того надані докази іншою стороною чи не надані.
При цьому, відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що не може бути застосований до вказаних правовідносин висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, оскільки у даній справі відповідач жодних заперечень щодо Витягу з Умов та правил, що були долучені до матеріалів справи не надав, теж не заслуговують на увагу, адже розгляд справи проводився без виклику сторін, надання відзиву на позов є правом, а не обов'язком і його не подання не свідчить про визнання позову.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, були предметом розгляду суду, яким дана належна оцінка.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 23 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 16 червня 2020 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
Л. В. Нерушак