Справа № 643/16337/19 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2478/20 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
15 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 19 травня 2020 року про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 ,-
Вказаною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Харкова, українцю, громадянину України, з середньою освітою, який не одружений, зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою : АДРЕСА_2 , раніше судимий: 1) 28.01.2013 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців; 2) 10.12.2013 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 9 місяців, відповідно до ст. ст. 70, 71 КК України приєднано не відбуте покарання за вироком Фрунзенського районного суд м. Харкова від 28.01.2013 року; 3) 31.03.2014 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 9 місяців, 13.04.2016 року Первомайським міським судом Харківської області за ч. 5 ст. 72 КК України вирок переглянуто та зараховано строк попереднього ув'язнення з 16.03.2013 року по 05.05.2014 року з розрахунку 1 день попереднього увезення за 2 дні позбавлення волі; 26.10.2016 року Фрунзенським районним судом м. Харкова переглянуто вирок та визначено строк покарання, обчислюваний з 31.03.2014 року зарахувати строком перебування під вартою з 16.10.2013 року по 31.03.2014 р., 08.11.2016 року умовно-достроково звільнений з первомайської виправної колонії Харківської області №117 на невідбутий строк покарання 1 місяць 26 днів,
який органами досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 17 липня 2020 року.
Суд вважає, що продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 виправдано тим, що у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.Крім того, судом враховано, що ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий, зокрема, за злочини проти власності, безробітний, офіційних джерел доходу та стійких соціальних зав'язків не має.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати ухвалу про продовження строку тримання під вартою.
Апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Зазначає про те, що прокурор посилається на ті ж самі ризики, а нових не наводить. На думку автора апеляційної скарги, зі спливом часу вагомість ризиків зменшується, а ті ризики, які нібито існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу на теперішній час є недостатніми для продовження найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою. Також прокурором не доведено неможливість застосування до ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, зокрема цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого, його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
Крім того, колегія суддів враховує, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років, раніше неодноразово судимий, в тому числі за корисливі злочини, звільнявся від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та умовно-достроково, проте висновків для себе не зробив, що беззаперечно свідчить про стійку антисоціальну поведінку обвинуваченого, який на шлях виправлення не став та знову вчинив новий злочин.
Між тим, враховуючи, що обвинувачений не працює, не має постійного джерела доходу та міцних соціальних зв'язків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінуються обвинуваченому, даних про його особу, який неодноразово судимий, не працює, не має законних джерел доходу, міцних соціальних зв'язків, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
Між тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ухилявся від органів досудового розслідування, тривалий час знаходився у розшуку, що на думку колегії, підтверджує неефективність застосування щодо нього іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, або його скасування.
Враховуючи вищенаведене, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Не можуть бути підставою для скасування законного рішення доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до Закону України №558-XI від 13.04.2020 року «Про внесення змін до п. 20-5 Розділу XI Перехідних положень КПК України» під час досудового розслідування та під час судового розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою подається не пізніше, ніж за 10 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, що не враховано судом першої інстанції.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Також колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 19 травня 2020 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді -