Справа № 629/340/19 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2495/20 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне вбивство
15 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши в режимі відео конференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06 травня 2020 року про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 ,-
Вказаною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Лозова Харківської області, українцю, громадянину України, з середньою освітою, який не одружений, не працює, зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
який органами досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 04 липня 2020 року.
Під час вирішення питання про доцільність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 , суд оцінив сукупність обставин, передбачених в ст.178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, вчинення злочину із застосуванням насильства, репутацію, відсутність самостійного забезпечення, відсутність заощаджень для забезпечення власних потреб, що свідчить про наявність ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, з огляду на вірогідність переховування обвинуваченого від суду, незаконно впливати на потерпілого чи свідків; можливість вчинення інших кримінальних правопорушень.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати ухвалу про продовження строку тримання під вартою та обрати відносно нього домашній арешт.
Апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Вказує на те, що судом не в повному обсязі досліджено підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а прокурором не доведено наявність ризиків, зазначених у клопотанні, та не надано доказів того, що перебуваючи на волі, обвинувачений вчинить нове кримінальне правопорушення. Також прокурором не доведена неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, а саме домашнього арешту. Крім того, судом не взято до уваги, що обвинувачений раніше не судимий, не має наміру переховуватися від слідства та суду, і надалі буде співпрацювати зі слідством для швидшого розгляду справи, а крім того, має постійне місце проживання, має групу інвалідності , страждає на низку тяжких хвороб, які постійно його турбують .
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
Крім того, колегія суддів враховує, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні незакінченого замаху на вбивство, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій особі, що відноситься до особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Як вбачається з обвинувального акту, обвинувачений ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з мотиву особистої неприязні, з метою вбивства, дістав лівою рукою з кишені куртки розкладний ніж та наніс потерпілому ОСОБА_9 два удари ножем : один - в спину в область лівої лопатки, другий - в область грудної клітини справа, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження за критерієм для життя та легке тілесне ушкодження , що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Після отримання тілесних ушкоджень, ОСОБА_9 відбіг від ОСОБА_8 на відстань близько 10 метрів, у зв'язку з чим ОСОБА_8 не довів свій умисел, направлений на вбивство ОСОБА_9 до кінця з причин, які не залежали від його волі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризиків незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки вказані особи мешкають в одному місті з обвинуваченим, їх адреси йому відомі, а також ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, вказавши, що дані ризики не зменшилися та виправдовують тримання особи під вартою, а підстав вважати обраний запобіжний захід завідомо непомірним колегія суддів не вбачає.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, даних про його особу, який не працює, не має законних джерел доходу, міцних соціальних зв'язків, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
Посилання апелянта щодо необхідності зміни запобіжного заходу обвинуваченому за станом здоров'я є необґрунтованими.
Оскільки, як в судовому засіданні у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не здобуто відомостей, які безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, зокрема за станом здоров'я, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Твердження захисника про наявність у обвинуваченого місця проживання, відсутність судимостей, не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду, оскільки не спростовують висновків суду про можливість вчинення обвинуваченим дій,передбачених ст.177 КПК України.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Також колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06 травня 2020 року про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді -