Справа № 638/7827/19 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2356/20 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
01 червня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 16 квітня 2020 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 16 квітня 2020 року ОСОБА_8 , обвинуваченому за ч.4 ст. 185 КК України, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме до 15 червня 2020 року.
Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд першої інстанції зазначив в своєму рішенні, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину; обвинувачений може переховуватись від суду, продовжити злочинну діяльність та вчинити тиск на потерпілого і свідків; дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, у зв'язку чим суд дійшов висновку, що на даній стадії судового провадження необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_8 .
Не погодившись з ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 16 квітня 2020 року, захисник ОСОБА_7 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції; відмовити у задоволенні клопотання прокурора Харківської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_9 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 ; обрати обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід непов'язаний з триманням під вартою.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає, що прокурор не довів існування жодних ризиків кримінального провадження, доказів про їх наявність суду не надав; суд не розглянув питання можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів; оскаржувана ухвала від 16 квітня 2020 року не містить обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання особи під вартою; а також суд не визначив розмір застави.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ч. 1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Крім того, колегія суддів враховує, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення особо тяжкого злочину, за цим кримінальним провадженням обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років, що беззаперечно свідчить про стійку антисоціальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 , який на шлях виправлення не став та знову вчинив злочин проти власності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Відтак, колегія суддів ставиться критично до доводів апелянта щодо недоведеності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, даних про його особу, який не має постійного місця роботи, неодружений, не має стійких соціальних зв'язків, неодноразово судимий, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
Крім того, ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 червня 2019 року застосовано стосовно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено заставу в розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 134 470 грн.
В подальшому строк дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався та визначений ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 03 червня 2019 року розмір застави не змінювався, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в цій частині також є безпідставною.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Також колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 16 квітня 2020 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді -