Справа № 643/8816/18 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2245/20 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
01 червня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2020 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2020 року ОСОБА_7 , обвинуваченому у скоєнні злочину , передбаченого ч.3 ст. 185 КК України продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме до 13 червня 2020 року.
Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд першої інстанції зазначив в своєму рішенні, що з урахуванням обставин справи, особи обвинуваченого, з метою об'єктивного встановлення істини по справі, з метою забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, для запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України саме, запобігання спробам переховуватися від суду, перешкоджати іншим чином, вчинити інше правопорушення, оцінюючи в сукупності всі обставини і у відповідності до вимог ч.1 ст. 178 КПК України, такі, як, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у зв'язку чим суд дійшов висновку, що на даній стадії судового провадження необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_7 .
Не погодившись з ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2020 року, захисник ОСОБА_6 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції; обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби. У разі неможливості обрати ОСОБА_7 інший запобіжний захід у відповідності до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України, апелянт просить визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_7 обов'язків, передбачених КПК України.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, захисник зазначає, що попередній вирок за цим кримінальним провадженням було скасовано з посиланням на недопустимість певних доказів по справі; клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу є необґрунтованим, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не доведено; ОСОБА_7 не мав наміру втекти з місця, де він був затриманий працівниками поліції, не знищував, не переховував та не спотворював будь-чого на місці події, що має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, не перешкоджав кримінальному провадженню іншим чином.
Крім того, апелянт посилається на те, що ОСОБА_7 одружений, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає разом із своєю сім'єю, має постійне місце проживання, працює по найму, не перебуває на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах.
Захисник ОСОБА_6 також зазначає в своїх апеляційних доводах, що визначений розмір застави є непосильним для малозабезпеченої сім'ї обвинуваченого.
До початку апеляційного розгляду від прокурора та захисника ОСОБА_6 надійшли заяви про проведення апеляційного розгляду без їх участі.
Заслухавши доповідь головуючого судді; перевіривши матеріали судового провадження та оскаржувану ухвалу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухвалено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Також колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо наявності та продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні не завершено, а тому існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, на що обґрунтовано послався суд в оскаржуваному судовому рішенні про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор обґрунтовує підозру ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, а саме ч.3 ст.185 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років, зібраними під час досудового розслідування доказами.
Однак, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Окрім цього, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Колегія суддів виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред'явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред'явленого обвинувачення, суспільної небезпеки злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_7 .
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, які містяться в матеріалах судового провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, на думку колегії суддів, внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія суддів також приймає до уваги, що обвинувачений не має постійного місця реєстрації, роботи, раніше неодноразово засуджувався за вчинення тяжких злочинів, відбував реально покарання у виді позбавлення, на шлях виправлення та перевиховання не став і, згідно пред'явленого обвинувачення, вчинив злочин, передбачений ч.3 ст.185 КК України, що додатково може свідчити про існування ризиків, передбачених п.п.4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
За таких обставин колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами сторони захисту щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав.
Об'єктивність існування зазначених підстав щодо ризиків вбачається з вищенаведених відомостей, а тому колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів сторони захисту щодо дієвості інших запобіжних заходів ніж тримання під вартою.
Більш того, до початку апеляційного розгляду захисником ОСОБА_6 також надано заяву, в якій він зазначає, що обвинуваченого ОСОБА_7 було звільнено з-під варти у зв'язку з внесенням його дружиною застави, а тому колегія суддів не перевіряє оскаржуване судове рішення в межах апеляційної скарги захисника щодо занадто великого розміру застави.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 15 квітня 2020 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді -