Справа № 636/3202/17 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1177/20 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.4 ст.407 КК України
Іменем України
09 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 08.11.2017 стосовно ОСОБА_7 , -
Вказаним вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Велика Писарівка Сумської області, громадянин України, українець, з середньо-спеціальною освітою, розлучений, мешкає за адресою АДРЕСА_1 ,
засуджений за ч.4 ст.407 КК України до 3 років позбавлення волі.
Вказаним вироком, 07.08.2014 ОСОБА_7 у відповідності до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 №607/2014 був призваний Охтирсько - Великописарівським об'єднаним районним військоматом Сумської області. За наказом командира військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_7 був зарахований до списків особового складу частини на посаду кулеметника відділення технічних засобів розвідки взводу спостереження розвідувальної роти. Дана військова частина дислокується в АДРЕСА_2 .
В період військової служби на солдата ОСОБА_7 розповсюджувалася дія Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положення Статуту внутрішній служби Збройних Сил України» та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, і він повинен був непорушно дотримуватися Військової присяги. Конституції України та її законів, сумлінно і чесно виконувати військові обов'язки та завдання пов'язані із захистом Вітчизни, її незалежності і територіальної цілісності, що є по суті конституційним обов'язком громадянина України.
Солдат ОСОБА_7 в порушення вказаних норм чинного законодавства вирішив стати на злочинний шлях і 10.04.2015 самовільно без відповідного дозволу чи наказу командирів і начальників залишив військову частину в особливий період. Повернувся до військової частини тільки 05.09.2017 у зв'язку із застосованими заходами його розшуку, використавши отриманий у зв'язку з цим вільний час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби. Цими діями солдат ОСОБА_7 вчинив самовільне залишення військової частини, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто скоїв кримінальний злочин передбачений ч.4 ст.407 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений, не оскаржуючи фактичні обставини та кваліфікацію, просить змінити вирок та призначити покарання в межах санкції ч.4 ст.407 КК України з застосуванням ст.75 КК України звільнивши його від відбування покарання з іспитовим строком. Апелянт обґрунтовує свої вимоги, тим що призначаючи покарання за інкриміноване кримінальне правопорушення, суд необ'єктивно оцінив пом'якшуючи обставини по справі та докази, які характеризують його особистість.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши позицію обвинуваченого, який просив задовольнити його апеляційну скаргу, думку прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши апеляційні доводи та матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Так, згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На думку колегії суддів, зазначених вимог закону судом першої інстанції було дотримано у повному обсязі.
Згідно вироку (т.1 а.с.32), фактичні обставини справи встановлені у порядку передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, що позбавляє права учасників судового провадження оскаржувати їх і правильно кваліфікував за ч.4 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем.
Перевіряючи вирок в межах апеляційної скарги обвинуваченого, щодо правильності призначення ОСОБА_7 покарання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та особу винного, а також наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно вимог ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до ст.65 КК України та роз'яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання ОСОБА_7 суд діяв з дотриманням вимог ст.ст.50, 65 КК України, а саме.
Відповідно до вимог ч.ч.1 та 2 ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, судом ураховано, що ОСОБА_7 негативно характеризується за місцем служби, до військової служби повернувся тільки після застосування заходів розшуку.
ОСОБА_7 вчинив відповідно до ст.12 КК України тяжкий злочин, вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставинами, що пом'якшують його покарання, суд визнав щире каяття у скоєному та активне сприяння розкриттю злочину, обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, і також вважає, що виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових злочинів - не можливе без відбуття покарання в місцях позбавлення волі.
На думку колегії судді, покарання у виді 3 років позбавлення волі, - при санкції ч.4 ст.407 КК України - від 3 до 7 років позбавлення волі, неможна вважати несправедливим унаслідок суворості, як то вважає обвинувачений, оскільки суд призначив мінімальне покарання, яке передбачено санкцією цієї статті.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дотримався вимог процесуального і матеріального права, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а розмір призначеного покарання, виходячи з положення ст.414 КПК України, за переконанням колегії суддів, не можна вважати явно несправедливим через суворість.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і не підлягаючим скасуванню або зміні.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 08.11.2017 стосовно ОСОБА_7 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді