Справа № 541/690/19 Номер провадження 11-кп/814/472/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія:ч. 1 ст. 286 КК України З.Н.Т.
16 червня 2020 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем
судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018170260000759, за апеляційними скаргами прокурора Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_10 на вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Багачка, Полтавської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньо-технічною освітою, одруженого, не працюючого, в силу ст. 89 КК України не судимого, визнано винуватим та засуджено:
-за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Фінансового управління Миргородської райдержадміністрації витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_10 в сумі 3020 грн. 46 коп.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Комунального підприємства «Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_10 в сумі 8313 грн. 91 коп.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_10 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (злочином) - 50909 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (злочином) - 30000 грн., а всього 80909 грн.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (злочином) - 41710 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (злочином) - 5000 грн., а всього 46710 грн.
Вирішено долю речових доказів.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він 28 вересня 2018 року близько 20 години, керуючи технічно справним автомобілем марки Nissan Sanny, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_12 , в м. Миргород Полтавської області на перехресті вулиць Гоголя та Озерна, в порушення вимог п. 10.1 та п. 16.13 Правил дорожнього руху України, перед виконанням повороту ліворуч не переконався в безпечності виконуваного ним маневру, змінив напрямок свого руху, не надавши перевагу в русі автомобілю УАЗ-469, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_11 під керуванням водія ОСОБА_10 , який рухався назустріч по своїй смузі руху та перевозив в якості пасажира ОСОБА_13 , тим самим створив небезпеку для руху автомобіля УАЗ-469, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_10 , внаслідок чого відбулося зіткнення передньою лівою частиною автомобіля Nissan Sanny, д.н.з. НОМЕР_1 з передньою лівою частиною автомобіля УАЗ-469, д.н.з. НОМЕР_2 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому (водію автомобіля УАЗ-469, д.н.з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_10 відповідно до висновку судово-медичної експертизи №308 від 07.12.2018 року спричинено тілесні ушкодження у вигляді: компресійного перелому тіла 1-го поясничного хребця першого ступеню, перелому правого поперечного відростку 1-го поясничного хребця з незначним розходженням уламків, перелому задньої колони хребця: заднього краю тіла зправа, правої і лівої дужок 12 грудного хребця, переломів 3-4,7 ребер зліва по середньо-ключичній лінії без зміщення уламків, забою лівої легені, забійної рани лівого надбрів'я, забою м'яких тканин голови, забою м'яких тканин спинної області, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів, по давності утворення можуть відповідати даті та обставинам дорожньо-транспортної пригоди та по ступеню тяжкості, у своїй сукупності, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я та не є небезпечними для життя в момент отримання.
Відповідно до висновку комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №140/141 від 15.03.2019 року, в умовах місця пригоди, з врахуванням встановлених в ході дослідження об'єктивних даних, технічна можливість уникнути пригоди з боку водія автомобіля NissanSanny ОСОБА_7 полягала у виконанні ним вимог п.п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру; в умовах місця пригоди дії водія автомобіля NissanSanny ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді 3 місяців арешту з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Вважає, що судом при призначення покарання неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та необґрунтовано застосовано до обвинуваченого положення ст. 75 КК України, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі обвинуваченого та є надто м'яким.
Вказує, що при застосуванні ст. 75 КК України, суд мав звільнити ОСОБА_7 від відбування основного виду покарання у виді обмеження волі, а додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами підлягало реальному виконанню, про що повинно бути зазначено в резолютивній частині вироку.
Крім цього, на думку прокурора, судом належним чином не враховано відсутність щирого каяття ОСОБА_7 , активного сприяння розкриттю злочину та добровільного відшкодування заподіяної шкоди, наслідків вчиненого діяння, що призвело до призначення останньому явно несправедливого покарання, яке є не співвідносним із завданими стражданнями потерпілого ОСОБА_10 .
Адвокат ОСОБА_8 - захисник в інтересах ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн без позбавлення права керування транспортними засобами. Просить відмовити в задоволенні цивільного позову ОСОБА_11 в частині стягнення моральної шкоди.
Вважає призначене покарання надто суворим, таким, що не відповідає обставинам вчиненого злочину, а суд при призначення покарання, належним чином не врахував особу обвинуваченого та надав невірну оцінку деяким обставинам справи, а певні обставини залишив поза увагою.
Вказує, що ОСОБА_7 в судовому засіданні в стані емоційного збудження дійсно словесно не визнав свою вину, однак при цьому повністю визнав заявлені цивільні позови прокурора, потерпілих в частині матеріальних витрат, що створює суперечність між цими позиціями.
Зауважує, що визнання цивільного позову, вимоги якого є у прямому причинно-наслідковому зв'язку із подією злочину, який інкримінується обвинуваченому, до винесення обвинувального вироку, свідчить про часткове визнання особою вини, а відтак має бути враховано судом при призначенні покарання.
Звертає увагу, що раніше ОСОБА_7 не було допущено порушень правил дорожнього руху, він є не судимою особою, а тому призначення покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом надмірним та необґрунтованим.
Дане покарання створює серйозні проблеми стосовно організації побуту, як для обвинуваченого так і для його сім'ї, оскільки існує потреба у постійному пересуванні між м. Миргородом та смт. Велика Багачка з особистих та робочих цілей, возити доньку цивільної дружини ОСОБА_14 - ОСОБА_15 на навчання, а ОСОБА_14 в лікарню, оскільки вона має певні проблемі зі здоров'ям через перенесення серйозної операції.
Вважає призначення компенсації моральної шкоди ОСОБА_11 у розмірі 5000 грн. безпідставним, оскільки останній в обґрунтування таких вимог зазначив лише про те, що компенсація визначеного експертами розміру матеріальної шкоди не вистачить для відновлення автомобіля, а тому відшкодування моральної шкоди йому необхідне щоб ремонтувати транспортний засіб.
Однак необхідність ремонтувати автомобіль не охоплюється поняттям моральної шкоди, а відтак вимоги ОСОБА_11 є необґрунтованими.
Звертає увагу, що на переконання ОСОБА_7 , потерпілий ОСОБА_10 рухався на автомобілі УАЗ зі значним перевищенням швидкісного режиму в місті, що також стало однією з причин ДТП та було підтверджено свідком ОСОБА_16 .
Потерпілий ОСОБА_10 просить вирок щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, без застосування положень ст. 75 КК України.
Вважає вирок суду незаконним в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, постановленим без повного дослідження всіх обставин, які характеризують особу винного.
Так, висновки суду щодо можливості виправлення засудженого з його звільненням від відбування покарання з випробуванням, не достатньо умотивовані та не відповідають фактичним даним про його особу і ставлення до скоєного ним протиправного діяння та його наслідків, а відтак призначене покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, в результаті чого невірно застосовано закон про кримінальну відповідальність.
Посилається на невизнання ОСОБА_7 очевидного порушення відповідних пунктів Правил дорожнього руху та невизнання ним своєї винуватості. При цьому звертає увагу, що ОСОБА_7 раніше вже скоював злочин в сфері безпеки дорожнього руху з відповідними наслідками, хоч і має погашену судимість. Окрім того, він вже позбавлявся права керування транспортними засобами через скоєння правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зазначає, що в момент травмування, під час тривалого лікування, та на даний час, він зазнавав та зазнає сильних фізичних страждань. Одержані травми постійно нагадують про себе нестерпними фізичним болями, особливо при зміні погодних умов, і набута інвалідність породила в нього глибоке відчуття тривоги за власне здоров'я. Ці травми на тривалий час позбавили його можливості власною працею продуктивно заробляти на проживання, утримувати власну сім'ю та надавати посильну допомогу рідним і близьким.
Вказує, що за наслідками одержаних каліцтв та шкоди здоров'ю у ДТП, з 25 березня 2019 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності через ураження опорно-рухового апарату і рекомендоване подальше стаціонарне лікування в травматологічному, неврологічному та нейрохірургічному відділеннях.
ОСОБА_7 , проявляючи відверту байдужість до наслідків свого діяння, жодного разу не поцікавився станом його здоров'я. Маючи реальні матеріальні можливості, не вжив заходів по наданню мінімальної матеріальної допомоги на лікування та послідуючу реабілітацію від травмування в ДТП.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 апеляційну скаргу подану в інтересах обвинуваченого підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити з підстав у ній наведених при цьому заперечили проти доводів апеляційних скарг потерпілого та прокурора.
Прокурор підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити. Також підтримав апеляційну скаргу потерпілого в частині необґрунтованого застосування положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_7 та заперечив проти доводів апеляційної скарги захисника.
Мотиви суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , не у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 286 КК України, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження за обставин встановлених судом, у апеляційних скаргах не оспорюються. Через це колегія суддів не переглядає вирок щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого.
Згідно з ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 413 цього Кодексу застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Доводи прокурора та потерпілого про безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування призначеного за ч. 1 ст. 286 КК України покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є слушними.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно приписів ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначаючи покарання обвинуваченому із застосуванням ст. 75 КК України суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, ставлення обвинуваченого до вчиненого правопорушення, його позитивну характеристику з місця проживання, сімейне становище, ту обставину, що на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також досудову доповідь уповноваженого представника органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про призначення покарання обвинуваченому за ч. 1 ст. 286 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки, яке є максимальним у межах санкції вказаної норми, звільнивши обвинуваченого на підставі ст. 75 КК України від покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку, поклавши обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
З таким висновком не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
На думку колегії суддів суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання з урахуванням даних про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин, вину не визнав, збитки не відшкодував, не розкаявся та не примирився із потерпілим.
Та обставина, що ОСОБА_7 визнав цивільні позови цивільних позивачів, не свідчить про визнання вини у вчиненні злочину в цілому, як на тому наполягає у своїй апеляційній скарзі захисник. Так, відповідно до звукозапису судового засідання ОСОБА_7 , визнаючи вимоги цивільних позовів, висловлює своє байдуже ставлення до можливого задоволення їх судом, оскільки вважає, що тягар відшкодування матеріальної та моральної шкоди має нести страхова компанія, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у встановленому законом порядку, а тому будь-які відшкодування потерпілим, на його думку, він сплачувати не повинен.
З урахуванням вказаних обставин, застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання та не є достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів, через це вирок у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового вироку.
Поряд з цим слід зазначити, що визначаючи вид та міру покарання, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 2 ст. 65 КК України призначив ОСОБА_7 максимальне покарання, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, не мотивувавши свою думку щодо того, чому менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому основне покарання має бути пом'якшене, з тим, щоб з урахуванням його особи, забезпечити виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.
При призначенні покарання колегія суддів відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину обвинуваченим ОСОБА_7 , який згідно з ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який має родину, не працює, по місцю проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вину не визнав, не розкаявся, збитки не відшкодував, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також те, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин.
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів приходить до висновку, що покарання ОСОБА_7 повинно бути призначено у виді, який не є максимальним за санкцією ч. 1 ст. 286 КК України - арешту, в межах строку санкції вказаної норми. Також слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки ОСОБА_7 раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину та враховуючи наслідки вчиненого злочину.
Таке покарання колегія суддів вважає таким, що буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
При цьому слід зазначити, що висновки досудової доповіді уповноваженого представника органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, не є визначальними для апеляційного суду та оцінюється в сукупності з іншими даними про особу обвинуваченого, виходячи із фактичних обставин справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у вироку в порушення вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» без залучення страховика у справі, ухвалено рішення про задоволення цивільних позовів потерпілого ОСОБА_10 та власника транспортного засобу УАЗ-469 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_11 , незаконно стягнуто із ОСОБА_7 на їхню користь матеріальну та моральну шкоду кожному.
До такого висновку колегія суддів дійшла на підставі наступного.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно- правовий акт, що містить відповідну норму права.
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц від 04 липня 2018 року зроблено такий правовий висновок:
«68. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
69. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
70. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
71. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
72. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
73. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
74. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».
Як вбачається в даному кримінальному провадженні, судом першої інстанції не дано належної оцінки наявній у матеріалах провадження інформації про існування полісу обов'язкового страхування АМ17191853 Страхової групи ТАС (а.м.п.59 т. 2) та заяві у судовому засіданні ОСОБА_7 про відшкодування шкоди спричиненої ДТП його страховиком.
Тобто, судом не дано оцінки тій обставині, чи мало місце звернення позивачів до страховика відповідача та чи було отримано його відмову у виплаті страхового відшкодування, чи одразу пред'явлено вимогу до відповідача.
Таким чином, судове рішення у справі в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не можна визнати законними, обґрунтованими і вмотивованими. Зазначене рішення постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Під час нового розгляду кримінального провадження в порядку цивільного судочинства місцевому суду необхідно врахувати викладене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей, безпосередньо дослідити докази, перевірити інші доводи у апеляційній скарзі представника цивільного відповідача (захисника) та з дотриманням положень процесуального закону ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
За наведених обставин, апеляційні скарги прокурора Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілого ОСОБА_10 підлягають до часткового задоволення, а вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_7 скасуванню з ухваленням в цій частині нового вироку та у частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_10 та ОСОБА_17 скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 420 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційні скарги прокурора Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 , адвоката ОСОБА_8 - захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_10 на вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року задовольнити частково.
Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України шість місяців арешту, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
Строк покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту взяття під варту.
Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок суду щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4