Справа № 524/5724/18 Номер провадження 22-ц/814/469/20Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
11 червня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі:
Головуючого судді: Хіль Л.М.,
Суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю.
Секретар: Мисечко А.І.,
За участю: представника апелянта - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2
на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 травня 2019 року ухвалене під головуванням судді Предоляк О.С.
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , третя особа Автозаводська районна державна адміністрація, як служба у справах дітей про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення,-
У липні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до місцевого суду із вказаним позовом, відповідно до якого просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №711/016/33-Ф від 18 липня 2008 року в сумі 71 115,62 доларів США, шляхом проведення прилюдних торів згідно ЗУ «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом. Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вищевказаної квартири та стягнути з відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь витрат по сплаті судового збору у сумі 5 451,16 грн.
Позов обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 711/016/33-Ф від 18 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» ( рішенням від 09 березня 2010 року змінено ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_2 , останній отримав кредит у розмірі 32069, 62 долара США в межах максимального ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії - до 10 липня 2018 року.
Вказував, що відповідач зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої обов'язки в повному обсязі у терміни і на умовах, передбачених кредитним договором, але свого обов'язку відповідач належним чином не виконує, порушує графік повернення кредиту та сплати процентів і допустив значну заборгованість, яка станом на 14 червня 2018 року становить: 71 115, 962 долара США, а саме : 30 764, 41 долара США заборгованість за кредитом, 40 321, 21 долари США заборгованість за відсотками.
18 липня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір №711/010/1, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_2 .
Зазначав, що відповідно до звіту ТОВ «Консалтингова компанія БІ ЕФ СІ» від 11 червня 2018 року ринкова вартість предмету іпотеки становить 245 944 грн.
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 травня 2019 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , третя особа Автозаводська РДА, як служба у справах дітей про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задоволено частково. Звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за договором між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 невідновлювальної кредитної лінії від 18 липня 2008 року №711/016/33-Ф, що складається з заборгованості станом на 14 червня 2018 року, яка становить: 71 115, 962 долара США, а саме : 30 764, 41 долара США заборгованість за кредитом, 40 321, 21 заборгованість за відсотками на користь ПАТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_2 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціну на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» у повернення сплаченого судового збору 3689, 16 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 , посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що рішення суду в частині задоволення позову в частині звернення стягнення на спірну квартиру шляхом проведення прилюдних торгів з її реалізації за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Вказував, що нормою частини ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обов'язковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації, в тому числі й реалізації на прилюдних торгах.
При цьому вважає, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні норми ст. 39 Закону України «Про іпотеку», суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. А також вважає, що рішення суду має бути змінене судом з дотриманням норм Закону України «Про іпотеку».
З урахуванням викладеного просив суд заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 травня 2019 року скасувати в тій його частині, якою позов задоволено та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
24 березня 2020 року на адресу Полтавського апеляційного суду надійшов відзив від представника АТ «Альфа-Банк» Луньової А.Г. відповідно до якого, просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
В обґрунтування відзиву вказувала, що 18 липня 2008 року АКБ «Укрсоцбанк» та апелянтом укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №711/016/33-Ф, останній отримав кредит у розмірі 32069,62 долара США в межах максимального ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії - до 10 липня 2018 року. Кредит надано на споживчі цілі.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 18 липня 2008 року сторонами укладено договір іпотеки.
Вказувала, що п. 4.1 іпотечного договору визначено, що уразі невиконання або належного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зазначала, що встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, порушення обов'язків іпотекодавцем, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайнийні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/належним експертом на стадії оцінки майна.
Також зазначала, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судового рішення.
Вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянтом, ОСОБА_2 , було подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу відповідно до якої, просив застосувати до позовних вимог позовну давність.
Свою відповідь обґрунтовував тим, що умови договору про надання відновлюваної кредитної лінії №711/016/33-Ф від 18 липня 2008 року в частині внесення щомісячних платежів ним було порушено фактично одразу після укладення договору, тобто в частині заявлених позивачем позовних вимог спливла позовна давність.
А також зазначав те, що він був неналежним чином повідомлений про наявність щодо нього позову, а тому не заявив про наявність позовної давності у суді першої інстанції.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в режимі відеоконференції за участі представника апелянта - ОСОБА_1
Начальником служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи в апеляційній інстанції.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом 18 липня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 711/016/33-Ф, останній отримав кредит у розмірі 32069, 62 долара США в межах максимального ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії - до 10 липня 2018 року. Кредит надано на споживчі цілі.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2 18 липня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки.
Згідно п.1.1 договору іпотеки іпотекодавці передають іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_3 і належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу від 01 червня 1998 року.
Відповідно до звіту ТОВ «Консалтингова компанія БІ ЕФ СІ» від 11 червня 2018 року ринкова вартість предмету іпотеки становить 245 944 грн.
Пунктом 4.1 іпотечного договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п. 4.5. іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаруса; шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст.37 ЗУ «Про іпотеку»; шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст.38 ЗУ «Про іпотеку» .
Відповідно до п. 4.6. у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмету іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду.
Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» свої зобов'язання за кредитними договорами виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти.
Рішенням Загальних Зборів Акціонерів від 09 березня 2010 року було змінено тип акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».
Листом від 20 червня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушень та вимогу про добровільне виселення. Із листа вбачається, що станом на 19 квітня 2018 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 86659,63 доларів США.
У зв'язку з наведеним банк заявив вимогу позичальнику у тридцятиденний строк сплатити заборгованість по кредиту, відсотках за користування кредитом та нараховану неустойку. Відповідачів також попереджено, що у разі невиконання ними даної вимоги банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості станом на 14 червня 2018 року становить: 71 115, 962 долара США, а саме : 30 764, 41 долара США заборгованість за кредитом, 40 321, 21 заборгованість за відсотками.
Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на виконання умов договорів кредиту та іпотечних договорів надсилалися на адресу відповідача ОСОБА_2 вимоги про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак вимоги виконані не були.
Ухвалюючи рішення місцевий суд виходив з того, що відповідач належним чином не виконує, порушує графік повернення кредиту та сплати процентів і допустив значну заборгованість. Відтак, наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
Частиною 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотети іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Посилання апелянта на те, що рішення в частині звернення стягнення на спірну квартиру шляхом проведення прилюдних торгів має бути змінене в силу ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її у рішенні, не заслуговує на увагу, оскільки згідно приписів ч.2 ст. 39 цього Закону у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження мають право заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та, що зазначена у резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, вартість майна змінилася.
Таким чином, визначення початкової ціни предмета іпотеки у резолютивній частині рішення суду не є остаточною, оскільки під час здійснення виконавчого провадження ціна предмету іпотеки може бути переглянута та повторно визначена на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності.
Отже, не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Стосовно посилання апелянта на застосування апеляційним судом до позовних вимог позовної давності, слід зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Зазначений висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року № 200/11343/14-ц.
В матеріалах справи відсутні докази про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду вказаної справи.
Однак, подаючи заяву про перегляд заочного рішення, відповідач не скористався своїм правом заявити про застосування позовної давності. А тому колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вирішення заяви відповідача про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Рішення суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим,різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд сій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає із ст. 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України).
За таких обставин, рішення місцевого суду ухвалено у відповідності до положень матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи наведене, а також ту обставину, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, апеляційний суд приходить до висновку, що скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Також враховуючи те, що апелянтом оскаржується рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, питання щодо виселення апеляційним судом не переглядається.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381- 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя : Л.М. Хіль
Судді: С.А. Гальонкін
О.Ю. Кузнєцова