Справа № 350/394/18
Провадження № 11-кп/4808/287/20
Категорія ст. 199 КПК України
Суддя-доповідач Повзло
17 червня 2020 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12016090000000116 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на на ухвалу колегії суддів Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.05.2020 року про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , -
за участю: прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_5
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить ухвалу колегії суддів суду першої інстанції скасувати як незаконну, постановити нову, якою змінити ОСОБА_6 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт із застосування спеціальних засобів електронного спостереження. Свої доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 затриманий в порядку ст. 208 КПК України 12.06.2016 року та по теперішній час, кожні 2 місяці йому продовжують автоматично строк тримання під вартою з одних і тих самих підставах, що триває майже 4 роки. Вважає, що ОСОБА_6 незаконно тримається під вартою, оскільки заявлені прокурором ризики є формальні. Вказує, що в ухвалі суду немає обставин, які б свідчили про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з'явились нові ризики, які перешкоджають завершенню судового розслідування до закінчення попередньої дії ухвали. Вважає, що суд належним чином не дослідив відомості, що характеризують обвинуваченого, зокрема те, що він раніше несудимий, має дітей та онука, що свідчить про наявність у нього соціальних зв'язків. На думку апелянта, суд посилається на тяжкість злочину, як на єдину підставу продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , що є неприпустимим, виходячи з практики Європейського суду з прав людини. Апелянт звертає увагу на порушення розумних строків тримання ОСОБА_6 під вартою. Водночас апелянт посилається на те, що обвинувальний акт містить запис «обґрунтовано підозрюється», а не «обвинувачується», що суперечить приписам п. 5 ч. 2 ст. 191 КПК України, та прокурор, яким затверджено обвинувальний висновок не був включений у склад групи прокурорів у справі. Також апелянт посилається на те, що докази у справі здобуті не уповноваженими слідчими, які не включені до складу слідчої групи і фактично діяли незаконно, без відповідних доручень старшого слідчої групи чи прокурора. Вказує, що в матеріалах провадження відсутня постанова про призначення судово-медичної експертизи трупа, а також клопотання слідчого про тимчасовий доступ до речей і документів та їх виїмку або арешт. Зазначає, що стороні захисту не надано доступ до речових доказів у справі, до відеофайлів та записів, а також до матеріалів досудового розслідування. Вважає, що колегія суддів суду першої інстанції при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 діяла з обвинувальним ухилом та упередженістю, фактично обмежившись копіюванням попередніх ухвал.
Приймаючи рішення про продовження запобіжного заходи у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів суду першої інстанції, оцінюючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, та відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, з урахуванням відомостей, що характеризують останнього, наявності ризиків, встановлених та доведених стороною обвинувачення, дійшла висновку про необхідність продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 ..
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги, просили вимоги задовольнити;
- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, з'ясувавши обставини справи, обговоривши доводи й мотиви апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, ухвалу суду першої інстанції належить залишити без змін, з таких підстав.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК Укрраїни (а.п. 2-3).
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на етапі судового розгляду.
При вирішенні питання про продовження строків тримання обвинувачених під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду, а також при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, наявність підстав для тримання осіб під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання осіб під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Право на свободу та особисту недоторканність може бути обмежене, однак таке обмеження має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, принципів справедливості, рівності та домірності (пропорційності), із забезпеченням справедливого балансу інтересів особи та суспільства, на підставі та в порядку, визначених законами України, з урахуванням актів міжнародного права, позицій Європейського суду з прав людини, за вмотивованим рішенням суду, прийнятим в порядку справедливої судової процедури.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини (далі - ЄСПЛ), ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (справа «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (справа «Бекчиєв проти Молдови»).
З аналізу вказаних положень випливає, що на стадії судового провадження забезпечується своєчасний та періодичний судовий контроль щодо законності, доцільності та обґрунтованості застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою (продовження строку його дії), що виключає можливість свавільного обмеження конституційного права людини на свободу та особисту недоторканність у процесі кримінального провадження.
Колегія суддів вважає, що вказаних вимог закону було дотримано судом першої інстанції.
Так, вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції дійшов висновку, що характер висунутого обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи, має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав ОСОБА_6 , але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів
При цьому, суд першої інстанції врахував й відомості, що характеризують особу обвинуваченого, що у сукупності з наведеним вище, надало колегії суддів суду першої інстанції стверджувати, що домашній арешт не забезпечить належних гарантій здатності обвинуваченого самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів, а особлива тяжкість обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_6 , свідчить про наявність ризику ухилення останнього від суду під острахом кримінальної відповідальності останній.
Суд першої інстанції також дійшов висновку, що ризики які стали підставою для обрання стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час не змінилися та продовжують існувати, а тримання його під вартою є виправданим та необхідним заходом забезпечення кримінального провадження.
На думку колегії суддів, продовжуючи строк тримання під вартою ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив з конкретних обставин умисного злочину, в якому обвинувачується останній, даних про його особу, що негативно характеризується за місцем мешкання (а.п. 23-25), не працює, а тому, з метою запобігти спробам перешкоджання інтересам правосуддя шляхом ухилення обвинуваченого від суду, чинити тиск на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, а також вчиняти нові злочини, як про це наголошує сторона обвинувачення в клопотанні (а.п. 11-14), дійшов висновку про доцільність його продовження.
Законодавець не розкриває суть оцінного поняття «достатні підстави», проте із системного аналізу діючого законодавство вбачається, що під достатністю підстави розуміється її повнота, обсяг фактичних даних, що її становлять.
Отже, підстави застосування запобіжного заходу будуть достатніми тоді, коли фактичні дані, що її складають дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу або його продовження,
Питання про достатність підстав вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних.
На переконання колегії суддів, наявність стійких соціальних зв'язків, а саме дітей та онука, як про це наголошує апелянт, не є достатніми та необхідними підставами для зміни запобіжного заходу, оскільки альтернативні запобіжні заходи, зокрема у виді цілодобового домашнього арешту, не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тій частині, що, інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу.
Доводи апелянта в частині недостатності обґрунтування запобіжного заходу у виді тримання під вартою як прокурором, що формально навів ризики, які вже не існують, так й судом першої інстанції, що автоматично дублює зміст попередніх ухвал, яким продовжувався строк тримання під вартою, колегіє вважає безпідставними, оскільки саме обґрунтована ймовірність, яка засновується на представлених суду доказах, забезпечує той стандарт доказування, який може бути визнано достатнім для застосування запобіжного заходу й обмеження у зв'язку з цим конституційного права людини.
Тяжкість можливого покарання, з урахуванням наведених вище обставин, у своїй сукупності, свідчить про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_6 , ніж тримання під вартою, і таке обмеження особистих прав осіб є пропорційним меті застосування запобіжного заходу та є необхідним у демократичному суспільстві.
Посилання апелянта на те, що по справі допитано потерпілих, свідків, заявлених стороною обвинувачення, як на підставу зміну запобіжного заходу, не є слушними, оскільки вони не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апелянта в частині явних порушень в обвинувальному акті, порушень під час здобуття доказів, відсутність певних процесуальних документів, а також не надання стороні захисту доступ до речових доказів та матеріалів досудового розслідування, не є предметом апеляційного перегляду, оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою на стадії судового розгляду, та в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду.
Вказані вище доводи апелянта можуть бути перевірені тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання або виправдування.
Колегія суддів не знайшла підтвердження й доводів апелянта в частині того, що колегія суддів суду першої інстанції при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 діяла з обвинувальним ухилом та упередженістю.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає його особі, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення.
На думку колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження захисника, що стороною обвинувачення не доведено, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові обставини, є безпідставними, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 та встановлена наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Як з'ясовано під час апеляційного перегляду, розгляд вказаної справи знаходиться на етапі завершення судового розгляду, чергове судове засідання в суді першої інстанції призначено на 02.07.2020 року, де відбудеться розгляд клопотання сторони захисту та допит викликаних свідків, після чого відбудуться судові дебати.
Між тим, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, що прямо передбачено ст. 12 КПК України, та повинні бути співмірними з розумними строками тримання обвинуваченого під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_6 перебуває під вартою з 2016 року, в той час як недотримання строків розгляду, може призвести до порушення конституційного права на судовий захист, що гарантовано ст. 55 Конституції України, та негативно впливати як на ефективність правосуддя, так й на авторитет судової влади.
З огляду на наведене, підстав для скасування ухвали суду, колегія суддів не вбачає, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Керуючись вимогами ст.ст. ст.ст. 376, 404, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без задоволення.
Ухвалу колегії суддів Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.05. 2020 року про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3