Провадження № 2/760/2187/20
В справі № 364/957/19
/ заочне /
12 червня 2020 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря - Шпори М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, суд
Позивач у серпні 2019 року звернувся до Володарського районного суду Київської області з позовом і просить стягнути солідарно з відповідачів 3 493 169, 58 гр. боргу за договором позики.
Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року справу було передано за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
При зверненні до суду позивач посилається на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_2 29 березня 2018 року був укладений договір позики, посвідчений нотаріально.
За умовами договору він, як позикодавець, передав у власність позичальникові грошові кошти у сумі 2 543 006, 00 гр., що в еквіваленті складає 96 326, 00 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів у строки та на умовах, визначених договором.
Грошові кошти, які є предметом договору, передані при підписанні договору, строк повернення - до 31 грудня 2018 року.
Повернення позики повинно бути здійснено в місті Києві шляхом передачі позичальником грошових коштів готівкою позикодавцю.
29 березня 2018 року на забезпечення виконання зобов'язань між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки.
За умовами цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником його обов'язку у повному обсязі і відповідає перед кредитором за поручення зазначеного зобов'язання боржником до 31 грудня 2018 року.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У зв'язку з тим, що 31 грудня 2018 року позика не була погашена, виникла заборгованість у розмірі 3 493 169, 58 гр., яка складається з:
- 2 543 006, 00 гр. - тіло позики;
- 781 364, 70 гр. - відсотки за період користування позикою;
- 76 081, 00 гр. - 3 % річних;
- 92 717, 88 гр. - інфляційні втрати за період прострочення.
Виходячи з цього, невиконання відповідачами умов договору,просить задовольнити позовні вимоги.
Представник позивача в судове засідання не з'явився.
Подав до суду заяву, якою позов підтримує, справу просить розглядати за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачі у судові засідання неодноразово не з'являлись, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, визначеному ч. 1 ст. 130 ЦПК України.
Про причину неявки суд до відома не поставили.
Судові повістки, що направлялися на адресу відповідачів за зареєстрованим місцем проживання, поверталися до суду без вручення з відмітками поштового відділення про повернення у зв'язку з закінченням встановленого терміну зберігання.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів.
З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
В зв'язку з неотриманням судових повісток та неявок у судові засідання відповідачі були повідомлені про час розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Таким чином, повідомлення відповідачів про час розгляду справи є належним.
Ухвалою суду від 19 грудня 2019 року у справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Згідно зі ст. 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.
Станом на день ухвалення рішення у справі відповідач своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву не подав.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За правилами ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що 29 березня 2018 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В.
Відповідно до п. 1 договору позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 2 543 006, 00 гр., що еквіваленті складає 96 326, 00 дол. США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів в строки та на умовах, визначених цим договором,
Згідно з п. 3 Договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк до 31 грудня 2018 року.
29 березня 2018 року на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за умовами договору позики між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір поруки.
Згідно з п.п. 1,2 Договору поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником його обов'язку у повному обсязі і відповідає перед кредитором за поручення зазначеного зобов'язання боржником до 31 грудня 2018 року.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
/ а.с. 6 - 7 /
Звертаючись до суду, позивач зазначив, що борг відповідачі до цього часу не повернули.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
В той же час, з точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження укладених з відповідачами договорів та передачу грошових коштів позивач надав копію договору позики та копію договору поруки, засвідчені в порядку ст.95 ЦПК України.
Наявність договорів у позивача, з точки зору закону, є свідченням як укладення між сторонами договору, так і невиконання відповідачами їх умов.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.
Відповідачі, належним чином повідомлені про час розгляду справи, своїм правом не скористалися, проти вимог позивача заперечень не подали і наявність боргових зобов"язань перед позивачем не спростували.
За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 546 ЦК України встановлює види забезпечення виконання зобов'язання та зазначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Уклавши дані договори на умовах, викладених у них, відповідачі тим самим засвідчили свою згоду та взяли на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені в договорах.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.543 ЦК України солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи викладене вище, неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, умов договору, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими.
Відповідно до ст.1048 кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Тобто, з даної норми закону випливає, що винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
З урахуванням того, що при укладенні договору позики питання про сплату відповідачем процентів не вирішувалося вимоги позивача підлягають задоволенню, а розмір процентів до стягнення в вигляді облікової ставки НБУ.
Згідно з ч.ч.1,3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Враховуючи дані норми закону, обумовлений сторонами строк повернення позики до 31 грудня 2018 року,відсутність домовленості сторін щодо розміру процентів після спливу строку виконання зобов'язання, проценти підлягають стягненню на рівні облікової ставки Національного банку України.
Це відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленої в справі за № 6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За правилами ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Крім того, згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року в справі № 6-2168цс15, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача та стягнення заборгованої суми за умовами договору з урахуванням інфляційних збитків та річних.
При вирішенні спору суд також враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачі, не з'явившись до суду, проти вимог позивача заперечень не подали, приведених у позові обставин не спростували, розрахунки процентів, інфляційних збитків та річних, приведених позивачем, не оспорили, своїх розрахунків не подали.
З урахуванням цього вимоги позивача підлягають задоволенню в заявленому розмірі як суми боргу, так і процентів, річних та інфляційних збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з відповідачів підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9 605, 00 гр., сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст.15,16, 509, 525, 530, 533, 536, 543, 546,611, 625, 627-629, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 /адреса: АДРЕСА_1 , ІН: НОМЕР_1 /, ОСОБА_3 /адреса: АДРЕСА_2 , ІН: НОМЕР_2 / на користь ОСОБА_1 /адреса: АДРЕСА_3 , ІН: НОМЕР_3 / НОМЕР_4 , 00 гр. боргу, 781 364, 70 гр. відсотків, 76 081, 00 гр. річних та 92 717, 88 гр. інфляційних втрат.
Стягнути з ОСОБА_2 /адреса: АДРЕСА_1 , ІН: НОМЕР_1 /, ОСОБА_3 /адреса: АДРЕСА_2 , ІН: НОМЕР_2 / в рівних частинах на користь ОСОБА_1 /адреса: АДРЕСА_3 , ІН: НОМЕР_3 / 9 605 , 00 гр. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Л .А. Шереметьєва